“Йди, хай тобі станеться за твоєю вірою!” (Мт. 8: 13), — такі слова чуємо сьогодні у євангельському уривку. Вірити, бути віруючим, – це головна риса християнина. Вірити – це відкритися до Бога, який об’являє себе людині і їй себе дарує. Сьогодні ми читаємо про те, як до Ісуса приступив сотник, благаючи, щоб Той оздоровив його слугу. На перший погляд, могутня і наділена владою людина, але із покорою, смиренням серця, а головне – із великою вірою звертається до Христа Спасителя. Його віра настільки сильна, що він осяяний розумінням того, що Господь може зцілити його слугу, навіть не заходячи у його дім. Ісус Христос бачив серце сотника, Він так же само бачить і наше з вами серце. І якщо воно відкрите до Бога, до свого ближнього, тоді Дух Святий наповняє його благодаттю.
Про віру у Животворящого Бога, яка робить справді великі чуда, та про неділю Всіх Святих Українського Народу роздумує диякон Гарнізонного храму св. ап. Петра і Павла Львівської Архиєпархії УГКЦ Андрій Кобилюх:
«Сьогодні маємо для роздумів євангельський уривок євангелиста Матея про дуже дивну зустріч. Якщо взяти це все на людську логіку, то за таких обставин ця зустріч не мала би відбутися. Римський сотник — це той, хто так чи інакше, є загарбником і перебуває на чужій території, хто є носієм іншої культури, ментальності, іншого мислення. Це той сотник, який встановлював свою диктатуру у тогочасному Ізраїлі, але він приходить, і просить немислиме, щоби врятувати свого слугу. Цей слуга міг спокійно померти і можна було б знайти іншого. Але сотник просить Господа, щоб Він зцілив слугу. І тут є дуже цікавий момент, коли Ісус каже до нього: “Я прийду й оздоровлю його” (Мт. 8: 7). А сотник Йому відповідає: “Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає” (Мт. 8: 8). Він говорить ті самі слова, які казав апостол Петро, котрий на слова Ісуса Христа закидає сіті у те місце, де нереально було зловити риби. Але він, піймавши велику силу риби, промовив: “Іди від мене, Господи, бо я грішна людина” (Лк. 5: 8).
Віра – це дуже сильне, багате і змістовне слово. Віра, котра прийшла до нас від наших батьків, яку ми передаємо нашим дітям, майбутнім поколінням, за яку страждають. Віра у Животворящого Бога робить справді великі чуда. Господь своїм словом оздоровляє, піднімає з мертвих.
І цікаво, що сьогодні, у неділю четверту після Зіслання Святого Духа, ми відзначаємо свято Всіх Святих Українського Народу, тих святих, які з-поміж нас ходили. І вони закликають до того, що кожний із нас покликаний до святості, бути святими. Ми сьогодні згадуємо рівноапостольних великих князів Володимира і Ольгу, мучеників Бориса і Гліба, котрі вірою і любов’ю не відповіли злом на зло, а прийняли мученицьку смерть. Ми сьогодні згадуємо і дякуємо нашим учителям слов’янським – Кирилу і Методію, котрі принесли науку, навчили слова. У цей день дякуємо нашому великому святому Йосафату, який постраждав за віру, який хотів, щоб усі були одне. І він, як свідок великої віри і любові, спочиває у Базиліці святого Петра у Римі. Але найбільше ми сьогодні дякуємо за тих 24 новітніх мучеників, які проголошені святим Папою Іваном Павлом ІІ в Україні. Тих мучеників, які своїм прикладом і своїм життям показали, як потрібно любити Бога, своїх рідних, ближніх. Серед них виокремлю нашого українського чудотворця Миколая Чарнецького, якого можемо назвати приятелем нашим і приятелем Господнім. Дякуємо сьогодні нашим блаженним мученикам, котрі своїм праведним життям і своєю вірою, показали приклад великої жертвенної любові.
Ми також сьогодні дякуємо усім нашим захисникам України, котрі теж своїм прикладом готові на смерть захищати нашу державу. Святість проявляється у кожного із нас: у тих старших людях, які, зекономивши на собі, — жертвують, щоб підтримати Збройні Сили; у волонтерах, які витрачають свій вільний час і присвячують його військовослужбовцям. Святі є серед нас. І кожен із нас повинен прагнути святості. Сьогодні, повернувшись додому, у своїх родинах молімося до наших святих, до мучеників та ісповідників, яких ми маємо, яким потрібно дякувати за їхній подвиг віри, подвиг життя. Молімося до праведного Володимира Прийми, який був звичайним дяком, але постраждав за віру, і є покровителем усього мирянства, покровителем кожного із нас. Молімося до наших блаженних мучеників. Нехай їхня любов, благодать буде над нашим українським народом».
Підготували Юліана Лавриш, Андрій Мандрика
Фото – із Фейсбук-сторінки диякона Андрія Кобилюха
Повязані записи
