За своє життя вона досягла – з людської точки зору – небагато. Вона померла в злиднях, в оточенні кількох людей. Проте лише після смерті її особисте переконання в тому, що її призначенням є «жертва та знищення», почало приносити плоди.
Конкретна та енергійна жінка, і водночас містичка. Тепла та вразлива, однак така, що досить міцно стоїть на землі. Стримана в прояві своїх внутрішніх переживань і водночас відкрита до людей. Співзасновниця монашої спільноти, яка не мала особливого успіху. Вона пережила багато (в основному) труднощів, померла молодою – і залишила по собі величезну спадщину. Це спадщина, яку лише тепер все сміливіше й охочіше відкривають. Тому що в позиції та словах сестри Елізи Цейжік є багато рецептів і порад, як прожити своє життя добре і гідно, навіть коли воно позначене смутком, розчаруванням і стражданням.
З Оренбурга до Варшави
Еліза Цейжік народилася 18 листопада 1858 року в Оренбурзі, біля підніжжя Уралу. Вона була п’ятою з дванадцяти дітей Міхала та Юлії. Польська сім’я Цейжіків потрапила туди за наказом царської влади. Батько Елізи, Міхал, був державним аптекарем, а мати, Юлія, опікувалася численним потомством. Родині неодноразово доводилося переїжджати, вони жили в Петербурзі, Пскові та в Домбровиці на Волині.
Їхнє мандрівне життя було позначене стражданнями: у Цейжіків померло троє дітей, у тому числі старша дочка. Коли Елізі було сімнадцять років, вона втратила матір, а батько помер невдовзі.
Також читайте: Всесвітньо знаний святий отримав монашу формацію у Львові
«Ці події, однак, не зламали дівчину, навпаки: вони поглибили її віру в Провидіння, поглибили її жертовність і витривалість», – розповідає с. Казиміра Блавдзевич із Згромадження Sióstr Wynagrodzicielek Najświętszego Oblicza*. – «Попри юний вік, Еліза займалася веденням господарства та вихованням молодших братів і сестер. І намагалася це робити, як її батьки: в дусі віри, цінностей, молитви, в атмосфері любові до Бога і людей»
Однак молода жінка відчувала, що її покликання є далеким від сімейного життя. Вона хотіла присвятити його виключно Богові. Коли їй було 20 років, вона почула заклик Ісуса: «Залиште все, а Я прийду і заповню вас благами». Однак вона не могла покинути свою родину та обов’язки. Лише коли наймолодший із братів і сестер став самостійним у житті, Еліза пішла за своїм покликанням. Їй на той час було 30.
«На Волині познайомилася з сестрами-серцянками**, що скерували її до о. Гонората Козьмінського, капуцина, завдяки якому були засновані жіночі згромадження, що діяли підпільно. Вона познайомилася з ним у Закрочимі, і, висповідавшись у нього, вирішила залишити родинний дім», – розповідає с. Казиміра. «В свято Введення в храм Пресвятої Богородиці 21 листопада 1888 року Еліза віддала себе повністю Богородиці. Цю дату вважали початком нової спільноти богопосвяченого життя: Zwiastunek Wynagradzania, бо так спочатку називалося наше згромадження. Еліза була призначена бл. Гоноратом Козьмінським організувати монашу громаду, завданням якої було сприйняти та поширювати любов, яка винагороджує*** Святе Обличчя Христа».
Також читайте: Блаженний Гонорат: Не знаєш, яке рішення прийняти? Молись Розарій
Після навчання в Закрочимі під керівництвом отця Козьмінського Еліза кілька років працювала вчителькою у Варшаві. Вона створила основи нового згромадження, а водночас вела активну діяльність серед мешканців столиці та місцевих священників: пропагувала серед вірних культ Святого Обличчя Христового та ідею винагородження***. Потім вона переїхала в Нове-Място-над-Пилицею, щоб зосередитися виключно на організації згромадження.
«І це не була серія успіхів і вражаючих досягнень. Згромадження не розвивалося так, як хотіла сестра Еліза. Тому вона зазнала невдач заснування. Біль (невдачі, ред.) посилювався тим, що в її душі була внутрішня темрява, яка лише іноді переривалася проясненням духу. Крім того, Еліза була важкохворою – мала туберкульоз», – розповідає сестра Казиміра.
Хвороба і суворий, навіть аскетичний спосіб життя призвели до того, що Еліза померла молодою – 16 лютого 1898 року. Їй ще не було сорока.
Життєві досягнення
Чого досягла Еліза за своє життя? З погляду людей – небагато. Вона померла в злиднях, в оточенні кількох добрих людей. Проте лише після її смерті її особисте переконання в тому, що їй призначення є «жертва та знищення», почало приносити плоди.
«Місія Елізи має пасхальний характер. За прикладом Ісуса Христа на останньому етапі життя це була … особиста поразка, це було знищення і смерть. Однак ця смерть призвела до життя: після складення жертви, після її смерті, наша конгрегація без габітів – яку найчастіше називають obliczankami (від «обличчя», ред.) – розвинулася і продовжується донині» – пояснює с. Казиміра.
«Життя Елізи, особливо внутрішнє, духовне ми знаємо з її листів, написаних до сповідника та духовного наставника, тобто до бл. Гонората. Завдяки збереженим (і опублікованим сестрами) листам ми знайомимося з незвичайною людиною, містиком, зануреним у Бога. Водночас це жінка з плоті та крові, апостольськи активна, енергійна, яка точно знає, до чого вона покликана, яку місію в Церкві довірив їй Господь. Життя Елізи було позначене стражданнями: духовними і фізичними. Завдяки листам Еліза відкриває нам свою душу, але, що також важливо, вона вказує, підказує, як давати раду з болем, негараздами, труднощами та випробовуваними на життєвій дорозі».
Також читайте: Святий Брат Альберт: від депресії до канонізації
«За кілька років до смерті Еліза пише своєму сповіднику: “О всі ви, хто страждає”. Тому страждаючі є особливими адресатами її духовного послання. Певним чином вона показує нам, як страждати – з Христом», – пояснює с. Казиміра. – «Дослідник її життя о. проф. Урбанський писав, що життя Елізи було містикою агонії та жертовності. І це було нелегко, бо важко змиритися з таким покликанням. «Інші зроблять великі справи, а ти нічого не зробиш», — сказав їй Ісус 9 вересня 1893 року. Він також сказав: «Ти будеш страждати, а інші отримають користь». Саме так жила Еліза! За рік до смерті вона написала: «О, як мені завжди було важко змиритися з цим! Хоча я розумію, що якби ця думка була від Бога, я мала би вважати таку долю найбільшим щастям для себе!»
Сучасна людина теж бореться з болем і стражданням. Однак вона часто не може з цим впоратися, навіть на духовному рівні.
«Вона отримує багато рецептів, тисячі суперечливих відповідей, але правди в них немає. Еліза жила правдою і залишила реальні рецепти та поради нам, сучасним людям. Тож я спостерігаю зростаючий інтерес до її особи», – каже сестра-монахиня, яка роками організовує прогулянки Старим містом слідами Елізи, а два останні роки – реколекції, засновані на її духовності, та зустрічі, присвячені їй.
Сестра продовжує: «Все більше людей приймають медаль Святого Обличчя. Після її прийняття дехто бажає подальшої формації. Вже кілька років зі сестрами співпрацює група жінок, які не хочуть бути черницями, але живуть в дусі Елізи. Ми проводимо для них катехизацію та організовуємо індивідуальні зустрічі. У цей час, коли ми відзначаємо 125-ту річницю смерті Елізи, ми хочемо, щоб наша співзасновниця стала ближчою до більшої кількості людей. Адже кожен із нас – так чи інакше, на якомусь етапі життя – страждає. Тож Еліза може бути близькою до кожного з нас. Ми заохочуємо відвідати наш вебсайт (наразі польською мовою, ред.), щоб дізнатися про її духовність і взяти участь у заходах, які ми організовуємо».
Також читайте: «Тут говорили пошепки»: мандрівка до дому священномученика Василія (Величковського)
За життя Елізи Цейжік не було зроблено чогось відчутного. Лише після її смерті сестри почали здійснювати благодійні акції, організовувати центри допомоги, дитячі будинки тощо. Працювали і робили те, що було потрібно людям. Так є і сьогодні.
«Але не справи милосердя є найважливішими для нас, а молитва і споглядання (контемпляція) та служіння Богові. Усе інше певним чином є похідним від вдивляння в Його Обличчя», – пояснює сестра Казиміра. – «І ми знаємо, дивлячись на життя с. Елізи, що так має бути. І це правильний шлях».
* Sióstry Wynagrodzicielek Najświętszego Oblicza – назву цього згромадження складно перекласти українською мовою. Основна думка полягає в тому, що головною місією сестер має стати винагородження Найсвятішому Обличчю Ісусовому за всі образи та гріхи супроти Бога. Ідея такого винагородження за гріхи та образи супроти Бога, Ісуса Христа чи Пречистої Діви Марії має глибоке закорінення в католицьку духовність.
**Сестри-серцянки – Згромадження Дочок Найчистішого Серця Пресвятої Діви Марії, популярно звані серцянками. Засноване 8 грудня 1885 року блаженним о. Гоноратом Козьмінським (капуцином) та Матір’ю Паулею Малецькою.
***Винагороджувати – давати або робити що-небудь замість чогось втраченого, заподіяного і т. ін.
Також читайте: Вона впала на коліна під хрестом і закохалася в Ісуса. Єврейка, яка стала бенедиктинкою
Культ Божого Милосердя у Львові: понад 75 років виправданої надії
Священник розповів про те, як напоумлювати грішників у родині
Повязані записи
