Наприкінці цього тижня, а саме післязавтра, святкуватимемо шанований у нашому народі празник на честь Пресвятої Богородиці – свято Її Покрову. Головна суть свята – у звеличенні чування Богородиці над божим людом і врятування цього ж люду від небезпеки. Порятунок християн – послідовників Господа Ісуса Христа, посередництвом молитви до Його матері. Спробуємо спільно задуматись над тим, що сьогодні є упованням і нашою із вами надією на порятунок?
Для початку розповім про випадок, який стався із багатолітнім духівником Львівської Духовної семінарії УГКЦ, літургістом, святцем, засновником семінарійного Братства «Введення в храм Пресвятої Богородиці» отцем Ісидором Дольницьким. Коли Ісидор був малим, то поліз на високу яблуню, що росла в саду його батьків. Як тільки хлопчик заліз майже на сам вершечок, гілка зламалась і він почав падати. У відчаї він вигукнув: «Мати Божа, рятуй». Ісидор вижив і навіть не зазнав серйозних травм. Це чудесне врятування сприяло великій набожності до Богородиці впродовж усього довгого життя отця Дольницького.
Саме цей випадок є свідченням справжнього чуда заступництва. Чудесного врятування. Врятування тоді, коли інших середників уже немає. Але річ у тім, що дуже часто ми чекаємо від Бога не чуда, а фокуса. В стилі а-ля Кашпіровський. Наприклад, щоб дівчинка кинула милиці і пішла. Бог не діє посередництвом шоу. Суть Спасіння, яке іде від Бога – в першу чергу Спасіння душі, потім, якщо на це Його воля – оздоровлення, а точніше – зцілення, тобто цілісне улікування душі і тіла, і вже в останню чергу миттєві оздоровлення чи спасіння життя, які є дуже атракційними. Хоча буває і таке. Як-от у випадку із отцем Дольницьким. Та чого ми, християни, просимо у Бога? Спробуймо поглянути.
У контексті празника Покрову Богородиці, спробуємо поглянути, які «покрови» ми, християни, шукаємо у Бога.
Ми вже неодноразово говорили про неправильне трактування Святих Таїнств. Дитина хворіє, вередує, погано спить, не слухається (потрібне підкреслити)- «може охрестити», а якщо і нічого описаного вище нема, то хрещення трактується в контексті фрази «щоб ріс\росла здоровим\здоровою». Важкий психологічний стан, всі дістали, «здається, що всі проти тебе, а може то ти проти них» – «сходити до сповіді, може полегшає»… Неприємності в житті, не йде бізнес, сімейні проблеми, хвороби… Рішення є «дати на Службу Божу».
Звичайно, що неможливо забути про «посвячення» квартир і машин, ікони на стінах поруч із «оберегами» у вигляді міні-віників із поначіплюваним маком, горішками, міні-мішечками та міні-підковками, а інколи і з «вліпленою» там же (!!!) іконкою Спасителя, жабками, слонами, монетами, нецкі і іншими фен-шуївськими штуками; а також незмінний образок святого Христофора на приладовій панелі авта.
Сюди ж варто приписати шлюбні, хрещальні і похоронні забобони, дотримання яких «свято» контролюється нашим благочестивим людом; приписування мало не магічних здібностей «посвяченим» пасці, воді, яблукам, зіллю, шинці, маку лозі, персикам, нектаринам, бананам і т.п.
Для чого ми так часто і детально на цьому «благочесті» зупиняємось. Аж ніяк не для того, аби висміяти чи образити людей, котрі так роблять. Зовсім ні. Просто варто розуміти, ким є наш Бог і що він для нас робить. А Він, власне, є нашим Творцем і Батьком, котрому ми завдячуємо усім. Абсолютно усім. Починаючи від нашого народження і кожноденного відкриття наших очей зранку і закінчуючи всіма добрами, котрі у нас були, є і будуть
Не зводьмо нашого Великого і люблячого Бога і ту, котра породила Воплочене Слово Боже на рівень ідолів… Не будуймо із ними стосунки на кшталт «духовної бухгалтерії» – «я тобі – ти мені».
Зрозуміймо, що Святі Таїнства – це Його благодать, котра на нас виливається. Це підтримка, покріплення, допомога, свідчення Його любові, але аж ніяк не еквівалент пігулок, не «заклинання» для успішного ведення бізнесу чи стосунків, не сеанс психотерапії…
Ми, християни, запрошуємо священика, аби благословив наш дім чи автомобіль свяченою водою для того, аби засвідчити те, що цими матеріальними благами ми бажаємо користуватись із Божим благословення і для набуття у цьому проминаючиму житті Царства Божого. Якщо хату «покропили», це не означає, що вона отримала автоматичну систему захисту від усіх негараздів… Коли авто «посвятили», це не значить, що на ньому можна без наслідків гасати, порушуючи всі правила. Ні.
Приватна чи літургійна молитва, засвічена свічка, прийняте Святе Таїнство не є валютою, посередництвом якої з Богом можна «торгуватись» за ті чи інші блага чи захист. Це спілкування із люблячим Батьком, можливість віддати йому хоч трішки із того, що і так є не нашим, а Його, бо все, що маємо Він дав нам.
Наше уповання – не в червоній нитці, не в оберегах, і навіть не в обвішаних іконами стінах. Наше уповання і наша допомога у Господі. Бо він «не дасть, щоб справедливий захитався».
Ми ніколи і ні в чому не можемо бути на 100% впевнені, поки ми перебуваємо на цій Землі. Впевнені ми можемо бути лише у любові Бога до нас. І ця любов не полягає у докладному «розруленні» Ним наших поточних проблем. Ми, християни, не повинні нічого боятись, бо наш Бог є Всемогутнім. Коли ми справді цього потребуватимемо, він в чудесний спосіб врятує нас від смерті, як отця Дольницього, а якщо в цей момент він покличе нас до себе, то тішмося, що відходимо по вічну нагороду в обійми Отця.
Ми, християни, не потребуємо жодних ілюзорних протекцій цього світу, котрі насправді нічого не варті. Ми уже є під найнадійнішою опікою, опікою Нашого Господа. Маємо певність в цьому, адже як читаємо у посланні до римлян: «Коли Бог за нас, хто проти нас? … Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто полюбив нас. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім».(Рм. 8, 31;38-39)
Вірмо у Заступництво Нашого Бога за молитвами Його Матері. Молімось до Богородиці, аби справді бути веденими і захищеними найнадійнішим захистом – захистом і пристановищем, котрим є наш Бог.
Володимир Мамчин
Повязані записи
