Усікновення Глави св. Іоана Предтечі викликає в мене двоякі відчуття. Здавалося б чому, якщо він помер за правду, як мученик. Та й за словами Ісуса Христа Іоан Хреститель – найбільший з народжених жінками. Однак, не забуваймо, що саме Іоан мав сумніви в месіанстві Христа, тому послав до нього своїх учнів із запитанням: «Ти є той, що має прийти, чи іншого нам чекати?». Ця щира оповідь в Писаннях повинна підбадьорити кожного християнина, який має сумніви, зневіру, внутрішню боротьбу.
Іоан Хреститель, народжений завдяки чуду, сповнений Духом Святим від материнської утроби, вихований ангелами в пустині, аскет, водночас вільний від фарисейського духу, він той, хто охрестив Сина Божого в Йордані та бачив об’явлення Пресвятої Трійці, та попри все мав сумнів. І не маленький, а такий, що не посоромився відкрити його перед своїми учнями і самим Христом. Тож нема нічого дивного, якщо котрогось дня і в тебе чи в мене виникне питання до Христа: «Чи Ти є Той, що має прийти, чи іншого нам чекати?», а якщо Ти є Саме той, то чому я ув’язнений досі… своїми гріхами, страстями, хворобою, бідністю, складними обставинами? Христос відповів Іоанові, вказавши на те визволення та спасіння, яке Він приносить іншим людям. Пройде час і коли Христос висітиме на хресті, то почує слова: «Інших спасав, а себе спасти не можеш, зійди з хреста, якщо Ти Син Божий, спаси себе!». Тоді з вуст Христа виллється молитва: «Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?». Ця молитва перегукується з криком душі Іоана Хрестителя у в’язниці, напередодні його страти. В ній, як і в запитанні Іоана до Христа, поєднується віра та сумнів, і у ній відкривається таємниця нашого спасіння. Сумнів, який приводить до молитви – спасає.
А де ж благодать, де сила віри, запитає хтось. Апостол Павло відповідає на це запитання: «Христос розіп’ятий – ось сила Божа і Божа Премудрість». Віра не в тому, що тебе ніщо не болить, що в тебе все завжди виходить та ніколи нема сумнівів чи розпачу, а в тому, що ти продовжуєш йти дорогою віри в темряві своїх випробувань, попри біль розчарування в собі встаєш впавши сімдесят раз по сім, навіть, втративши «віру». Навколишні кладуть тебе у гріб свого осуду, але «третього дня» ти воскресаєш, нерідко лише для тих, хто любить тебе по-справжньому.
Тож повернімось до Іоана Предтечі. Чи був правий він, коли осуджував Ірода за гріх перелюбу? Чому ми не чуємо, щоб цей самий осуд лунав з уст Христа? Я чув думку, що Іоан Хреститель не мав би йти на конфлікт з царем, мовляв, його місія була явити світові Месію, а не вчити моралі Іродів. Насправді, у мене нема остаточної відповіді, її знає лише Бог. Але я чомусь впевнений, що Іоан не переступив Божої волі, принаймні Ісус Христос про це, навіть, не натякнув, а навпаки похвалив Іоана, та й сам Предтеча сказав невдовзі перед тим, що йому треба маліти, а Христу зростати. Отже, відповідь така – кожен йшов своїм шляхом у служінні Богові.
Чому це навчає нас? Може екуменізму? Звісно мова йде не про це. Мова йде про те, що виконуючи свою місію на землі не варто поспішати з висновками щодо свого брата чи сестри, які також служать Богу, згідно Його волі: благої, угодної, совершенної, а не твоєї, чи моєї короткозорої, частенько злої, майже завжди недоречної та недосконалої. Тому замість осуду краще молімось один за одного та кажімо слова підтримки та віри, а за очі вчімось у Христа говорити про тих, хто сумнівається в нас, так, щоб за свої слова не треба було червоніти і через дві тисячі років.
«Предтечеве славне усікновення / Божественним піклуванням спасіння було, / щоб він сущим у пеклі провістив пришестя Спасителя. / Нехай же ридає Іродіяда, / що беззаконне вбивство випросила, / бо вона полюбила не закон Божий, не життя вічне, / а облудне і скороминуще». (Кондак)
Андрій Толстой
Повязані записи
