Останнім часом, спілкуючись з молодими людьми на тему духовності, я спостерігаю якесь доволі різке негативне сприйняття щодо Церкви та священнослужителів, і навіть релігії. Мовляв, навіщо ходити до Церкви, якщо я можу помолитися будь-де? Церква – це лише споруда, архітектура, ікони та скульптури… хіба ж Бога можна помістити в мармур? Для чого ходити до священика на сповідь, якщо Бог й так бачить всі мої гріхи й прощає? Навіщо долучатися до якоїсь релігії, якщо Бог один – Він все знає, нас любить і прощає? Для чого все це?..
Не знаю, як іншим, але дуже часто не вистачає знань та аргументів, щоб пояснити ті чи інші речі, щоб в чомусь переконати. Оскільки подібні роздуми є доволі логічними, розумними та раціональними. Перш за все, потрібно пам’ятати, що всі ми різні, тому уявляємо Бога по-різному. Тож усе, що ми маємо зараз – це результат бурхливих історичних перипетій.
Вкрай прикро, що людям набагато простіше знайти пояснення чому вони не роблять те чи інше, ніж поцікавитися про істинне значення якогось поняття. Особисто я, завжди порівнювала Церкву з лікарнею. Як би ми не нарікали на українську медицину, але коли ми хворіємо, або на щось скаржимося, ми чомусь завжди йдемо в поліклініку/лікарню до лікаря на обстеження. Часом нам трапляються жахливі умови та некваліфікований фахівець. Проте кожен з нас має і свого лікаря, якого постійно відвідує, якому довіряє. Так само і з Церквою. На щастя, ми зараз не живемо в Радянському Союзі, де віра в Бога була злочином. Тепер будь-де ми маємо безліч храмів різних конфесій та священиків до яких можна звернутися за допомогою.
Крім того, не слід забувати, що Бог створив нас за своєю подобою. Що це має означати?
Погодьтеся, ми постійно просимо у Господа, щоб він нам у чомусь допоміг, послухався, зробив… І сприймаємо Його дари, як щось очевидне та цілком заслужене. Проте як тільки з нами щось трапиться, одразу ж ставимо собі питання: за що? чому? чому саме зараз і саме зі мною? І до останнього переконані, що цього абсолютно не заслужили…
А може Господь також хоче побути як і ми «капризним егоїстом»? Він також хоче бути потрібним, чути слово «дякую» і «люблю», що про Нього піклуються і не забувають, що Він є не лише Батьком, але й вірним і найкращим Другом, що Його люблять не лише за те, що Він постійно щось комусь робить, а за те, що Він просто Є!
Argumenta non numeranda, sed ponderanda, себто докази треба не рахувати, а зважувати (оцінювати). З часом запитань стає все більше, але не відповідей. Як і де знайти правду, сказати важко. Однак правда – у Христі! Тож головне – це мати бажання, а все решта – здобудемо!..
Оксана Войтко
Повязані записи
