Храм святої Анни у Львові відзначає 30-річчя: Інтерв’ю

З початком розпаду Радянського Союзу та з огляду на заяву Ради у справах релігій при Раді міністрів УРСР 28 листопада 1989 року (перед зустріччю Івана Павла ІІ з Михайлом Горбачовим 1 грудня 1989 р.) греко-католики отримали право на заснування й реєстрацію громад, користуючись «усіма правами, встановленими законом для релігійних об’єднань в УРСР». Тому греко-католицькі громади не барилися із відродженням християнської віри на своїх теренах. Рівно 30 років тому у храмі святої Анни у  Львові відслужили першу Божественну Літургію, а  духовенство і вірні активно взялися за відбудову храму та служіння парафії. Про «перші кроки» і розвиток парафії за три десятки років, «Духовній величі Львова» розповіли отець-доктор Роман Шафран, протоієрей, парох храму св. Анни та отець Дмитро Черкас, довголітній сотрудник парафії св. Анни.

 –Отче Дмитре, Ви від самих початків відроджуєте церкву і служите в ній. Що  пам’ятаєте з тих часів, як храм починав свою діяльність?

-Я прийшов на парафію св. Анни, як вона вже почала діяти. Релігійна громада була зареєстрована 13 листопада 1990 року, а згодом розпався Радянський Союз. Український народ став незалежним і почав  відновлювати свою Церкву, яку радянська система ліквідувала ще 1946 року. Усі, хто дотримувався  батьківської греко-католицької віри, були ворогами народу і зазнавали переслідувань.

У січні 91-го року храм розпочав свою діяльність. Я ще тоді не був священником. Тоді парохом церкви св. Анни був о. Михайл Лашків. У травні відбулись мої  свячення, тоді я приступив до служіння у храмі св. Анни.  Вже тоді прихожани масово відвідували церкву. Чимало українців жили на  віру, без таїнств. Священнослужителі хрестили немовлят і дорослих, а вірні приходили вінчатися. До нас приходили не лише містяни, а й люди з околиць міста. А я вже як два роки є емеритом,  склав свої обов’язки у служінні, якому присвятив 30 років.

-Всечесний отче Дмитре розкажіть про історію будови храму. Що було на цьому місці ще до відкриття святині св. Анни?

-Раніше на цьому місці стояв польський костел, який йменувався у честь святої Анни. Так і зберегли цю назву і для сучасної греко-католицької святині. Після ліквідації УГКЦ, тут діяли залізничні каси, а згодом почав працювати комісійний магазин меблів. Це місце було занедбане, стояли лише стіни. Тоді, як споруда потрапила в руки громади, активно розпочали відновлення святині. Ми змушені були служити у храмі, тоді як велися ремонтні роботи. Вагомим викликом було встановити святиню з тих руїн.

-Всесвітліший отче Романе, що сьогодні збереглося від костелу?

-Збереглась цінна ікона Матері Божої Неустанної Помочі, яка була коронованою. Таких було лише декілька, і та, що сьогодні в храмі, що вціліла. До цієї ікони також належить відпуст. Ще до реформи Франца Йосифа тут діяв монастир святого Августина. Після впровадження реформи монастир перенесли до Кракова, а церква стала парафіяльною і діяла до 1946 року.

-Всечесний отче Дмитре, ми вже згадували, що УГКЦ тільки-но починала вільно дихати. Які виникали труднощі на початку служіння?

-Найбільше, що турбувало, – це брак священників, а також релігійної літератури. У відновленні Греко-Католицької Церкви нас підтримували Апостольська Столиця і Католицькі доброчинні організації. Там знали, яке становище  Церкви на теренах України.

-Отче Романе в історії храму не згадують дату освячення храму, а саме січень 91-го…

-Про це подає Степан Боруцький у своїй праці «Держава. Церква. Людина», а саме у статті «Хрести над Анною». Він брав інтерв’ю в п. Анни Мороз, яка була ініціаторкою відкриття нашої парафії. Саме пані Анна засвідчує, що 27 січня 1991 року було проведене перше Богослужіння.

-Отче Романе, у церкві св. Анни ви служите з 93-го року, незадовго від відкриття церкви прихожанам. Як ви тут опинилися? І як все було на початках?

-Мене призначили на служіння до парафії церкви св. Анни перед святом Великодня, у квітні 1993 року. Під керівництвом п. Анни Мороз церква ставала на ноги. Я отримав призначення до храму на тому етапі, коли стеля і стіни були потинковані. Уся церква була облаштована ремонтним оснащенням. Це впливало на відвідуваність  прихожан, адже невелика кількість могла поміститись всередині церкви. Будинок, що прилягає до церкви був житловий. Міська рада виділила квартири для мешканців, щоб віддати приміщення для потреб храму.

-Отче Романе як активно тоді поводились парафіяльна спільнота та духовенство парафії?

-Згідно нового закону про релігійні організації, управління парафією переходило з рук церковного комітету в руки настоятеля. Напочатку ми задовольняли ті потреби вірних, які найбільше потребували – хрещення, шлюб, катехизація. Діяльність священників відповідала вимогам того часу.

-Яким є сучасне життя парафії?

-За ті роки храм зробив стрімкий поступ. Напочатку моєї праці  на парафії, тут служили троє священників. Тепер нас є десятеро разом із дияконами. За нашою парафією закріплені п’ять шкіл, де  священники проводять виховні роботи та викладають християнську етику. При церкві вже понад 20 років діє монастир сестер катехиток св. Анни. Їхньою харизмою є катехизація дітей. Вони перші, хто приймають парафіян і прихожан із проханням й відповідають на їхні потреби чи скеровують до священників.

Ми працюємо з дітьми й батьками. При парафії діє: спільнота матерів молитви, катехизацію для дорослих, біблійний гурток та молодіжна організація. Ми прислухаємось до запитів парафіян і прихожан та відповідно до часу й становища стараємось на них відреагувати. Та найголовніше наше завдання – проповідування Божого Слова та освячення вірних, яке ми стараємось виконати якнайкраще.

-Всесвітліший отче Романе як Ви оцінюєте свідомість та оцерковленість парафіян за ці 30 років?

-Маючи досвід служіння у сільській місцевості, я гадав, що на міській парафії буде важко створити спільноту. Але я помилився. Протягом багатьох років служіння на парафії, я бачив, як громада активно бере участь у житті церкви і є частиною парафіяльної спільноти.

-Отче Дмитре, які найтепліші спогади з храмом св. Анни у Вас збереглись?

-Час, проведений на парафії, для мене є  особливим. Як приємно розуміти, що на тебе чекають люди і потребують твого служіння. Пам’ятаю, тільки-но переступив поріг храму, а вже бачив довгу чергу до сповіді. Чимало людей зверталось із проханням освячення домівок. Я  і гадки тоді не мав, що священник такий важливий і потрібний громаді. Я старався якнайкраще обслужити кожну людину. Але то вже краще спитати самих парафіян, що вони думають про мене (сміється).

-Я можу сказати, що отця Дмитра наші прихожани люблять і поважають (каже отець Роман). Його слово з радістю слухають, бо воно несе патріотичний і духовний сенс. Отець Дмитро неабияк переживає за долю України. Він вміє пов’язати  любов до Бога і до своєї країни.

-Отче Романе, чи відомі Вам історії храму, які свідчать про зцілення?

-Поки ніхто не повідомляв подібних історій. Але є один випадок, коли до нашого храму привезли Зарваницьку ікону Матері Божої. Під час її перебування у нашій церкві одна особа отримала оздоровлення. Такий випадок із посередництвом цього образу трапився не лише у нашому храмі.

-Отче Романе, яка особливість храму, що несе ім’я святої Анни?

-Храм стоїть на роздоріжжі сучасних вулиць Городоцької та Шевченка. Чимало людей, які проходять поблизу, навідують храм, де можуть поспілкуватись з Богом й духовно перепочити, знайти відповідь на питання та отримати допомогу від наших священників. Кожен з наших прихожан отримає Святі Таїнства та почує Боже Слово.

-Отче Романе, чого Вам би бракувало, якби Вас перевели до іншої парафії?

-Я би сумував за атмосферою, яку відчуваю у храмі. Коли я вперше потрапив до храму св. Анни у Львові за дорученням владики Володимира,  мене огорнуло тепло від думки, що я тут служитиму. Ще тоді здивувався, чому мені спала ця думка, адже тоді мав інше служіння. Але згодом я знову повернувся на парафію св. Анни вже як парох храму. Недаремно кажуть, що свята Анна притягає.

-Блаженніший Любомир Гузар якось висловився, що «Храм святої Анни – це церква-лічниця, де лікар – Ісус Христос разом зі своїми апостолами та іншими Божими угодниками». Отче Романе що думаєте про цей вислів?

-Блаженніший Любомир перед приїздом святого Папи Івана Павла ІІ до Львова мешкав тут, на парафії. Він тривалий час перебував у храмі св. Анни. Гадаю, він мав особливі спогади, що пов’язані із нашою святинею й вклав у ці слова особистий сенс.

-Всечесні отці, сьогодні існує думка, що віра в Бога може існувати й без відвідин храму. Чи достатньо тільки віри?

-Присутність в церкві – це перша сходинка пізнання Бога, коли людина вже свідчить про віру Бога. Наступний крок – має бути контакт з інституцією. Адже Ісус Христос встановив свою Церкву, створив ієрархію, де мають свідчити Слово Боже та Святі Таїнства, завдяки яким людина може жити у цьому світі й здобути вічне життя з Богом. Без цього людське життя буде важким (відповідає о. д-р Роман).

-У святому Письмі сказано: віра в Бога без діл є мертвою (мовить отець Дмитро). Церква встановила богослужіння й церковні обряди, у яких ми маємо брати участь. Тоді ми матимемо винагороду за добрі вчинки. Якщо є лише віра без добрих діл – сенсу в цьому немає.

-Всесвітліший отче Романе, сьогодні ми живемо у час пандемії. Як карантин вплинув на Ваше служіння та працю церкви?

Той час був непростим для всіх нас. Вірні майже не відвідували святиню, дотримуючись правил безпеки. Тоді наше служіння обмежилось у зовнішній діяльності, зокрема праця в навчальних закладах та надання послуг за межами храму. Але наша діяльність у стінах церкви не зазнала змін.

-Чого Ви всечесні отці хочете побажати і до чого закликаєте своїх парафіян?

-Нехай пам’ятають про любов до Бога та ближніх. Вони завжди є бажаними й очікуваними у храмі св. Анни. Не забуваймо молитись й просити допомоги  у Господа за родину й за всю Україну. Дякую нашим прихожанам, що моляться у нашому храмі, складають пожертви і довіряють нам, священнослужителям. Ми ж постараємось віддячити їм своїм священицьким служінням (відповідає о. д-р Роман Шафран).

-А я побажаю нашим прихожанам, щоб Господь взяв їх до Царства Небесного, яке вони заслужили за свою віру та добрі діла (бажає отець Дмитро).

Розмовляла: Наталя Стареправо