Християнська церква від перших своїх днів була місійною і передання Благої звістки людям – було одним з її найголовніших завдань. Сам Ісус Христос розпочав цю місію, коли ходив по Іудеї та Галілеї, та говорив людям про початок нового світу, в якому Бог відкривається людям, щоб їх спасти.
Під час свого Вознесіння на небо, Христос заповідає своїм учням: “Тож ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і сина, і Святого духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів нам. І ось Я з вами по всі дні аж до кінця віку!” (Матвія 28, 19-20).
Апостоли виконали завдання свого учителя. Вони розійшлися по світу, проповідуючи нове вчення. Та, мабуть, найбільших успіхів досягнув Апостол Павло, який вийшов за межі, звичних для перших християн, територій. Він вирушив спочатку у землі Сирії і Малої Азії, а після нічного видіння македонця, який просив його прийти на його батьківщину, Апостол Павло вирушає до Македонії, а потім до Греції. Так розпочинається перша велика європейська місія.
Проповідуючи, Апостол Павло склав для себе план переправитися у Західне Середземномор’я з зупинкою у Римі. Кінець своєї місії святий планував завершити у Африці та Єгипті. Все Середземномор’я мало почути звістку про Ісуса. Однак, цим планам не судилося бути втіленими у життя. У Єрусалимі Апостола схопили і ув’язнили, переправили до Риму де він і загинув.
Однак, місії не завершилися, а християнство тільки укріпилось у Римській імперії. Врешті решт, воно стало державною релігією.
На зміну Пізньої Античності прийшли Середні віки. Європу заселили варварські народи. І це знов ж таки було початком нової християнської місії. Місіонери з великим завзяттям взялися до праці. Символом тієї епохи був святий Патрік. Він мешкав у римській Британії, був викрадений ірландськими піратами, перебував довгі роки в рабстві аж до своєї втечі. І коли він повернувся до дому, до нього подібно як до апостола Павла у нічному видінні прийшов ірландець, який попросив майбутнього святого прийти з проповіддю Христа на зелений острів. Святий Патрік не вагаючись вирушив і зовсім скоро Ірландія стала островом вчених і святих. В наступні століття англо-саксонські місіонери проповідували у німецьких та скандинавських землях, а поява могутньої імперії Карла Великого тільки зміцнила християнство у Західній Європі.
Східна Європа стала об’єктом місіонерської зацікавленості Візантії. Християнство візантійського обряду поширилося на Балкани і на Київську Русь. Найвідомішими місіонерами у цій частині Європи були святі брати Кирило і Мефодій. Країни Центрально-Східної Європи – Чеське, Польське, Угорське королівства, під впливом Священної Римської імперії прийняли християнство латинського обряду. Останніми християнство прийняли Балтійські країни. Офіційно Литва прийняла християнство аж у 1385 р.
Таким чином, у Середні віки у Європі склався і сформувався єдиний духовний простір. І Церковний розкол 1054 р. не був тим чинником, що міг би його послабити чи зруйнувати.
Революційні події, які назавжди змінили обличчя західного світу, відбулися у 1517 р. Розпочалася реформація. Питання місії тепер змінилося, оскільки наростала конфронтація між католиками і протестантами, і яка сягне свого апогею у подіях Тридцятилітньої війни 1618-1648 рр.
Кожна з сторін прагнула навернути людей до своєї конфесії, застосовуючи різні методи. Одним з них був освітній, який практикували Отці Єзуїти. Паралельно до цих подій відбувався наступ католицизму на православ’я у Речі Посполитій.
Незважаючи на певний негативізм того, що відбувалося в Європі, християнська місія знайшла своє виявлення за океаном, на інших континентах. Католицькі місіонери проповідували в Америці, Індії, Китаї. Протестанти за межами Європи особливо активізувалися у XVIII ст.. Чільне місце у цьому посідали моравські брати на чолі з Ніколасом Людвігом фон Зінзендорфом (1700-1760).
XIX ст. було часом великих колоніальних імперій. Європейські морські країни брали під свій контроль великі простори Азії і Африки. За завойовниками йшли місіонери, які проповідували тамтешнім народам слово Христової віри. Дуже часто вони йшли і в авангарді. Імперіалізм і християнство впевнено крокували у тодішньому світі.
Це викликало такий оптимізм, що у 1910 р. на Всесвітньому з’їзді протестантських церков у Едінбурзі, було заявлено, що через 25 років весь світ прийме християнство.
Однак, події Першої світової війни 1914-1918 рр. стали переломними у історії багатьох народів. Замість місійних полів на інших континентах, Європа одержала криваві жнива на своїй землі. Нетривкий міжвоєнний період і жахіття Другої світової війни 1939-1945 рр. ознаменували початок розпаду колоніальних імперій, а з ними і крах прогнозів 1910 р.
Світ змінився, а з ним змінився і характер християнської місії. Професор о. Ісидор Нагаєвський , описуючи події і даючи назву добі після смерті Пія XII (1939-1958), називає її часом “екуменічних пап”. І дійсно, після Другого Ватиканського собору 1962-1965 рр., ми бачимо,що напрям християнської місії змінився, набрав нових форм. Teze – стало символом нової християнської місії в Європі, а нова євангелізація – ключовою потребою Старого континенту, після культурної революції 1960-х рр. і поглиблення секуляризації у суспільстві.
Важливими елементами християнської місії стали міжконфесійні і міжрелігійні діалоги. У міжконфесійному діалозі важливим став 1967 р., коли була відмінена взаємна анафема між Східною і Західною Церквою. Міжрелігійний діалог, особливо активізувався в часи понтифікату папи Іоанна Павла II (1978-2005), а його символом стали спільні молитви представників різних релігій у Ассижі.
Окремим феноменом кінця XX – початку XXI ст. стала поява цілого ринку релігійних послуг. З’явилося багато різноманітних церков і сект, які пропонують свої послуги людям, які знаходяться у пошуку Бога. Особливістю цих нових утворень є слабка догматична база і теологія. Дуже часто вона взагалі відсутня. Ці церкви називають, також, харизматичними, оскільки вони тримаються на харизмі свого лідера-засновника. Людям слід бути особливо обережними з цими спільнотами, бо як показали нещодавні події в Україні, часто ці групи мають проблеми із законом і є типовими шахраями, що хочуть нажитися на довірі людей.
Таким чином, характер і напрямки християнської місії визначалися протягом історії – часом і його потребами. Церква була і залишається місійною. Бо коли вона була б позбавлена цього – вона стала б мертвою.
Завдання ж вірян, де б вони не жили, пізнавати Слово Боже і ділитися своїм досвідом і знаннями з ближніми. Тоді ми стаємо активними учасниками церковного життя і виконуємо те завдання, яке колись Ісус Христос дав своїм апостолам.
Юрій Скіра, Український Католицький Університет
Стаття публікується: Скіра Ю. Християнська місія: історія, напрямки, сьогодення // Український християнський часопис “Місіонар”. – 2014 – № 5(256). – С. 19 – 21.
Повязані записи
