Маленька дівчинка Оксанка пригорнулась до бабусі, поклавши голівоньку на її коліна. Стара жінка, чиє волосся уже вибілив час, гладила дитину по голові й тихо співала колискову. За вікном дріботів дощик разом з несміливим першим снігом. У цьому місті снігопади були рідкістю. Однак, саме в цей день Різдва, над містом закружляли перші сніжинки. Терпкий, наче полин, жіночий голос виводив закручену мелодію старовинної колискової. Цю колисанку передавали з покоління до покоління, від матері до дочки, від колиски до колиски. Здавалось, що пісня ввібрала в себе подих вітру й дзвін століть. Маленька онучка вслухалась в слова й мелодію, її вії тріпотіли, а оченята заплющувались. Раптом погляд дівчинки упіймав світло свічки, яка горіла біля дерев’яного вертепу. Фігурки пастухів похилили голови в низькому поклоні, царі покірно споглядали немовля на сіні, а струнка Марія зажурено посміхалась, злегка торкаючись рукою плеча свого чоловіка – Йосифа.
Оксанка про щось замислилась, а тоді торкнулась бабусиної руки:
– Бабусю, а хто навчив Марію колисанок?
Мелодія колискової перервалась, а бабуся спантеличено глянула на свою онучку. Дівча сиділо й очікувало відповіді. Сивочола жінка посміхнулась й не сказавши ні слова підійшла до книжкової шафи. Майже одразу в її руках опинилась велика кольорова книга на якій жовтогарячими літерами писало: «Біблія для дітей». Розкривши книжку на одній зі сторінок бабуся сіла біля внучки. Там була зображена Марія, яка уважно слухала янгола Гавриїла.
– Ти ж знаєш, що усі дорослі колись теж були дітьми, а отже мали маму й тата. Марія також була малесенькою дівчинкою, такою ж як ти, хіба певно без хвостиків. – Бабуся поправила стрічку на волоссі Оксанки. – Її матуся Анна дуже любила дочку, бо дитина була дуже бажана й справжнім подарунком Бога.
Оксанка зачаровано слухала бабусю розглядаючи малюнок на сторінках Біблії. Простоволоса Марія сиділа на ліжку й уважно дивилась на ангела, який сяяв, немов зоря. Бабуся перегорнула сторінку й Оксанка побачила Марію, що сиділа на віслюку, а Йосиф вів його за собою вказуючи на Вифлеєм, що розкинувся ген за обрієм.
– Оксанко, коли мама дуже любить свою дитину, вона обов’язково співає їй колискові. Не зважаючи ні на що. Думаю, що багато колисанок Марія вивчила завдяки Анні. – Закінчила бабуся.
Дівчинка поглянула на бабусю, а тоді зіскочила з її колін. Попрямувавши через усю кімнату вона зупинилась біля столу на якому стояв дерев’яний вертеп. Оксанка вибралась на стілець поруч й оперлась на стіл, поклавши голову на переплетені руки. Бабуся спостерігала за дівчинкою з легкою посмішкою.
– Знаєте що, бабусю? Я думаю, що не тільки Анна навчила Марії колисанок. Мені здається, що той самий ангел, що на малюнку, – дівчинка махнула рукою в сторону книги, яка лежала поруч з бабусею, – виспівував для Марії колискові, щоб вона знала, яку саме колисанку співати для Божого Сина.
Дівчинка зітхнула й взяла в руки дерев’яну фігурку ангела, яка стояла за спинами Марії та Йосифа. Бабуся підійшла до дівчинки й сказала:
– Думаю, що Марії допомагав цілий ангельський хор, як в колядці. – Й почала наспівувати. Оксанка поставила фігурку на місце й обійняла бабусю. Сивочола жінка виводила мелодію колядки, якої колись навчила її мати й так далеко-далеко до глибин часу: від матері до дочки, від Різдва до Різдва.
А за вікном розгулялась справжня завірюха. Сніг кружляв над містом, світ довкола блаженно замовк, бо десь у висоті небес янголи підспівуючи Марії заколисували новонароджене немовля – Божого Сина.
Гнип Ольга-Марія
Повязані записи
