Ситуація зі зйомками блюзнірського кліпу («Серце», ред.) у львівському храмі св. Андрія показова не тільки як індикатор теперішнього етапу деградації українського суспільства, але й як загальна модель ряду деструктивних процесів, — вважає Ігор Загребельний, кандидат філософських наук, знаний своєю патріотичною позицією і водночас твердими католицькими переконаннями, — зараз він несе військову службу в зоні бойових дій.
Власну позицію Ігор Загребельний висловив на своїй сторінці у Facebook:
«Ситуація зі зйомками блюзнірського кліпу у львівському храмі св. Андрія показова не тільки як індикатор теперішнього етапу деградації українського суспільства, але й як загальна модель ряду деструктивних процесів.
До ченців звернулися з проханням провести зйомки кліпу у храмі, ввівши їх в оману щодо змісту пісні та сценарію кліпу. Отці погодилися, повіривши, що йдеться про щось таке, що має “підняти дух” під час війни, а в підсумку отримали зневагу храму, та ще й у поєднанні з пропагандою ЛГБТ-ідеології.
Що ми тут бачимо?
По-перше, певну наївність і необізнаність духовенства. Зізнаюся, що я й сам майже не маю уявлення, хто така Христина Соловій (думаю, без таких знань я нічого вартісного не втратив). Про Жадана я знаю, що це представник сучліту з бекграундом лівацтва. Ченці могли не знати навіть цього. Та все ж, перш ніж давати дозвіл на зйомки, вони мали б поцікавитися поглядами і способом життя виконавців.
У якості моделі це відображає те, що чимало, напевно більшість сучасних християн слабко орієнтуються в реаліях і не здатні розгледіти зло багатьох осіб, структур та ідей, які сутнісно є ворожими християнству. А тому своєю толерантністю, а то й співпрацею ці християни сприяють посиленню зла.
По-друге, навіщо взагалі дозволяти зйомки у храмі кліпу до світської пісні? Навіть якщо та пісня виражає (мала б виражати) щось хороше? Бачимо занепад відчуття сакрального у поєднанні з бажанням бути “по-світському корисним”.
Наскільки мені дозволяє говорити мій досвід гостя Міста Лева, парафія св. Андрія є місцем, де все ж плекають старі-добрі звичаї, спрямовані на підтримку відчуття сакрального, і в випадку з кліпом стався “збій”. Проте на рівні моделі цей аспект дуже важливий. Християни без відчуття сакрального втрачають вертикаль, втрачають двигун містичного життя і навіть стають на поріг утрати чітких моральних орієнтирів (адже досвід сакрального – це досвід чітких меж, а моральні норми якраз передбачають наявність таких меж). Тому годі уявити, що християни, які втратили відчуття сакрального, будуть ефективно протистояти тому, що є ворожим їхній вірі.
По-третє, ми можемо вкотре переконатися, що рух ЛГБТ та подібні речі – це не просто “зовнішнє” зло. Відповідним середовищам недостатньо утвердити свої норми на рівні суспільного загалу, одночасно дозволивши християнам бути “не такими”. Ні, ці середовища хочуть проникнути в саму Церкву. І в цьому немає нічого дивного. Адже ці середовища не є самостійною силою. Вони – лише інструмент утвердження влади того, хто “зноситься понад усе, що зветься Богом чи святощами, так що сяде сам у храмі Божім і видаватиме себе за Бога” (2 Сол. 2:4)».
Більше про автора:
*Ігор Загребельний — Керівник АДЦ «Політична теологія». Кандидат філософських наук. Греко-католик.
Закінчив історичний факультет Полтавського національного педагогічного університету (2012). У 2019 році захистив у Інституті філософії НАН України дисертацію «Проблема секуляризації у творчій спадщині Гавриїла Костельника: критичний аналіз» (спеціальність – релігієзнавство). Політв’язень часів Януковича. Учасник АТО. Станом на цей час несе військову службу в зоні бойових дій.
Автор книг «Апостольство меча. Християнство і застосування сили» (2017, 2020), «Міжмор’я: майже втрачений шанс» (2019), «Європейські хроніки» (2020).
Інтелектуальні зацікавлення: секуляризація, логіка розвитку суспільно-політичних уявлень XVIII-XX століть і нашого часу, релігія і націоналізм, політичні виміри есхатології.
Також читайте:
Повязані записи
