Проповідь на Неділю 8-у після П’ятдесятниці
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Сьогодні, дорогі брати і сестри, як і кожної неділі, ми прослухали уривок Євангелія, де євангеліст каже нам про те, як Ісус Христос проповідував у Святій землі на березі Генісаретського моря. Ісус Христос благовістив слово євангельське, і втомився від великої кількості людей і дуже частих проповідей, втомився вже від того, що дуже багато благовістував. Із учнями Він переплив на інший берег Генісаретського моря і, власне, з цього моменту починається сьогоднішній уривок Євангелія. Там Він побачив багато народу і, зглянувшись над ними, зціляв хворих і бідних. Ми постійно бачимо протягом всієї євангельської історії, протягом цих років, коли Спаситель Христос проповідував на святій землі, що Його супроводжувало дуже багато народу. У сьогоднішньому Євангелії ми чули, що було 5000 тільки чоловіків, не рахуючи жінок і дітей. Ми знаємо, що 1000 людей – це вже багато, а 5000 людей – це дуже багато. А якщо ще порахувати жінок і дітей, то виходить великий натовп народу. І до всіх Ісус Христос промовляє, і всі Його слухають. Можливо, вони передавали Його слово євангельське з уст в уста, будучи спраглими до Божого слова; можливо, це було через те, що Ісус Христос все ж таки Бог і слово Його – це слово божественне, і Він говорив, за словами євангеліста, з такою силою, що люди слухали і казали, що не було ще такого в народі, щоб так говорив. Може тому і люди Його слухали. Але, швидше за все, люди просто хотіли почути слово про Бога в час, коли євреї (подібно до культурного світу Греції та Риму) збирались на площах і займались філософією, обговорюючи різні життєві питання; збирали цілі школи (наприклад, ми знаємо, що апостол Павло вчився в школі Гамаліїла). І от так само за Христом ходили, називали Його учителем і слухали Його слово, бо були спраглі почути доброго слова.
Якщо ми проведемо паралелі з теперішнім часом, то побачимо, що суспільство, напевно, змінилось. Людина вже не прагне Божого слова, не прагне почути благовістя. Людина не прагне почути мудрих речей, дуже часто забуває про книжку, забуває про будь-яке навчання, а потребує тільки одного – розваг та відпочинку, перебуває в лінощах розумових і тілесних. Але ми вже в історії споглядали такі суспільства. Одним з таких було суспільство допотопне, як ми його називаємо, суспільство, яке знищив Господь водами всесвітнього потопу, коли жив патріарх Ной. Каже нам Святе Письмо, що в час життя Ноя «пожалкував був Господь, що людину створив на землі» (Бут. 6: 6), тому що життя людське стало сповненим злоби і гріха. Святе Письмо Старого Завіту у П’ятикнижжі Мойсеєвім якраз описує цю історію. Написане воно давньоєврейською мовою, і слово «злоба» там вжито в дуже глибинному значенні. На івриті воно позначає стан, коли людина зло перестає сприймати, як зло, а злочин перестає сприймати, як злочин. Тобто, люди, які жили, може і насправді не особливо страшні злочини вчинили, не більші, ніж ми з вами, бо люди завжди однакові. До речі, те саме слово вжите і в описі знищення міст Содоми і Гомори, і інших міст, які були біля них, так зване «п’ятиграддя». Люди, які жили в цьому беззаконні, чинили гріхи, які ми з вами чинимо, але перестали розуміти, що гріх – це гріх. «…люди содомські були дуже злі та грішні перед Господом» (Бут. 13: 13). Вони гріх почали сприймати, як належне, як спосіб життя. Зло перестало називатися злом – настільки воно вкоренилося в людях і їх совість людська повністю заснула, померла. Ніяке покаяння в серцях не допомагало, і тому Господь знищив це суспільство. Не тому, що воно було гірше, ніж ми, але тому, що воно перестало взивати до Бога і до свого серця. Більше того, – сам патріарх Ной, названий праведником цього часу, як каже книга Буття: «Ной був чоловік праведний і невинний у своїх поколіннях. Ной з Богом ходив» (Бут. 6: 9), але чи така була його праведність велика, як праведність інших праведників? Я хотів би, щоб ми зараз проаналізували чи співставили дві постаті, двох патріархів – Ноя, який названий праведним, і Авраама, про якого часто говоримо, називаючи його батьком віри. Знаємо, що з цілого людства, яке жило на землі, одного єдиного Ноя із сім’єю рятує Господь, і Авраама Господь веде зі своєї землі, де він народився, в землю, яку він не знав – в землю обітовану. Ной жив на землі в суспільстві, він не чинив особливих гріхів і, напевно, в його серці десь був ще голос совісті, якщо його Господь вибрав для того, щоб врятувати людство, продовжити людський рід. Але зверніть увагу: Господь каже: «А Я ось наведу потоп, воду на землю, щоб з-під неба винищити кожне тіло, що в ньому дух життя. Помре все, що на землі! І складу Я заповіта Свойого з тобою, і ввійдеш до ковчегу ти, і сини твої, і жінка твоя, і жінки твоїх синів із тобою» (Бут. 6: 17-18). Дав Господь 120 років до цього. Ной посадив спеціальні дерева гофер, з яких мав виготовити ковчег, і поки не виросли ці дерева, доти Ной ковчегу не будував. І коли люди питали, що він робить, він говорив їм, що будує ковчег, бо Господь нашле потоп, але не більше цього. І в цьому праведність Ноя обмежувалась праведністю в самому собі. Тому Біблія каже, що Ной праведник, який ходив з Богом. А про Авраама каже, що він був праведним, який ходив перед Богом (Бут. 17: 1). Здається дрібне – «з» чи «перед», але в богослов’ї, якщо глибоко подивитись, це має велике значення. Ной ходив з Богом, тобто Бога тримав зі собою, і свою праведність, і своє слово він тримав тільки в собі. А праведність Авраама ішла перед ним, він ішов перед Богом. Бо коли Господь сказав Аврааму, що знищить Содому і Гомору, то що зробив Авраам? Він же не спостерігав, як Ной, як все людство гине, а почав сперечатися з Богом. «Чи погубиш також праведного з нечестивим? Може є п’ятдесят праведних у цьому місті, чи також вигубиш і не пробачиш цій місцевості ради п’ятидесяти тих праведних, що в ньому є? Не можна Тобі чинити так, щоб убити праведного з нечестивим, бо стане праведний, як нечестивий, цього ж не можна Тобі! Чи ж Той, Хто всю землю судить, не вчинить правди? Бог каже: «Коли Я в Содомі, у цьому місті, знайду п’ятдесят праведних, то вибачу цілій місцевості ради них»» (Бут. 18: 23-26). І так далі аж до десяти. Тобто, праведність Авраама полягала в тому, щоб він не тільки про себе думав і за спасіння своєї душі, а він думав і за інших людей, які були навколо нього. Отже, і праведність, дорогі брати і сестри, може бути так само різною. І от люди, які сьогодні слухали Христа з євангельського благовістя, – це люди, які шукали праведність, які хотіли йти перед Богом і Христос їм це давав. А ми з вами, на превеликий жаль, часто стаємо тими людьми, які є з Богом, бо праведність наша далі, ніж ми самі не розповсюджується.
Сьогодні, дорогі брати і сестри, я хотів би, щоб кожен із нас задумався над євангельським словом, яке ми почули, задумалися над життям Ноя і життям Авраама, проаналізували кожен для себе і зробили кожен для себе висновок. Бо, якщо будемо наслідувати праотця Авраама і будемо думати не лише про себе, але і про всіх людей, які, можливо, і не вартують того, щоб про них думали (бо звичайно жителі Содому і Гомори потопали в гріху, в злі, і, можливо, не були варті того, щоб за них молитися, але Авраам за них молився), це значить, що найбільший грішник має шанс на спасіння і вартує нашої молитви. Нехай наша молитва, дорогі брати і сестри, простягається не лише за нас, а простягається за кожного, хто вартує спасіння душі. От тим самим ми будемо наслідувати Христа, наслідувати Бога, Який, як каже Святе Письмо, «наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних» (Мф. 5: 45), бо Він хоче, щоб кожен спасся, і щоб кожен прийшов до Царства Небесного (1Тим. 2: 4). Амінь.
ігумен Кіпріан (Лозинський), намісник Свято-Іоано-Золотоустівського чоловічого монастиря, декан богословського факультету Львівської православної богословської академії ПЦУ
Повязані записи
