Вчора ми читали євангельський уривок про Страшний суд. У ньому деяких людей Христос називає проклятими. Вони прокляті настільки, що їх місце там, де вічний вогонь, приготований для диявола. І цей євангельський уривок є для нас запорукою надії та впевненості. Чому так? Проклятими Господь називає тих людей, які в житті не проявляли милосердя. Проклятими Христос називає тих людей, які не відвідували хворих, які не годували голодних, які не приймали подорожніх, які не відвідували ув’язнених. А тепер поставмо собі питання: якщо проклятим є той, хто не відвідує хворого, то наскільки проклятим є той, хто робить людей хворими і каліками? Якщо проклятий той, хто не годує голодного, то наскільки проклятий той, хто спричиняє до голоду і спраги? Якщо проклятий той, хто не приймає в дім подорожнього, то наскільки проклятий той, хто робить людей втікачами, біженцями? Якщо проклятий той, хто не відвідує ув’язнених, то наскільки проклятий той, хто робить людей полоненими? Наскільки проклятий той, хто дітей робить сиротами, а жінок – вдовами? Наскільки є проклятою така людина і ті, хто довкола неї? Так, мова йде про ворога, який напав на нашу країну, мова йде про людину, ім’я якої у храмі не хочеться вимовляти. Прокляття найде на цю темну, наповнену злом людину і на всіх, хто біля нього. Бо вони самі прокляли себе. Саме це дає нам надію і впевненість, що кінець їх близький. Темрява, яку вони породили, остаточно огорне і проковтне їх.
А що ж сьогодні вимагається від нас? Сьогодні від нас вимагається бути людьми. Сьогодні від нас вимагається ділитися тим, що є в наших серцях. Звісно, якщо в нашому серці живе темрява, то, відповідно, ми нею і будемо ділитися. Але якщо в нашому серці є світло, то ми будемо ділитися ним. Подивіться, що може зробити маленький вогник свічки? В найтемнішу ніч, в найгустішій темряві маленький вогник свічки в одну мить проганяє темряву навколо себе. Те саме стосується і нас: якщо у нашому серці живе ненависть, злоба і темрява, тоді вона буде підсилювати нашого ворога. А якщо там світло, то воно знищить темряву. Тому закликаю молитися не з прокльонами, думати не зі злом, творити не зі злом. Всю нашу силу молитви спрямовуймо нашим воїнам, посилаймо світло тим, хто стоїть на обороні нашої країни, для того, щоб їхні серця горіли вогнем завзяття. Світлом і вогнем своєї молитви ми можемо допомогти нашому війську.
Бо ж не кожен може взяти до рук зброю, не кожен може принести користь на полі битви, але кожен може послужити України у свій спосіб. Нашою зброєю може бути молитва. Нашою зброєю є допомога тим, хто цього потребує. Нашою зброєю є кошти, які можемо використати для допомоги потребуючим і солдатам. Хтось може нагодувати голодного, хтось може прихистити втікача, хтось може купити зброю чи техніку. Те, що може робити кожний із нас, – це ділитися добром, яке живе всередині нашого серця. Ми можемо поділитися добром, світлом і любов’ю з нашими ближніми, з тими, які потребують нашої любові. Щиро маємо просити в Бога не кари, але справедливості. Адже людська справедливість є дуже відносною, але Божа справедливість – абсолютна.
У цій війні ми не програємо, ми – перемагаємо на всіх фронтах. Якщо б ми мали програти, це б сталось за один-два дні. Але ж ні! Ми перемагаємо, і цим здивували цілий світ. Хіба це не чудо? Злий велетень Голіаф повстав проти Божого народу, а його переміг юний слабкий Давид. Ми є тим Давидом! І ми переможемо, бо з нами Бог, з нами правда, з нами архістратиг Михаїл з небесними силами і всі Святі Українського Народу. Будьмо впевнені, що за нашими молитвами ця війна дуже швидко закінчиться, а ворог отримає справедливий Божий гнів і свій страшний суд.
ігумен Кіпріан (Лозинський), намісник Свято-Іоано-Золотоустівського чоловічого монастиря, декан богословського факультету Львівської православної богословської академії ПЦУ
Повязані записи
