В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
У нашого українського генія, Кобзаря, є такий вірш:
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!.. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
У своєму повсякденному житті ми дуже часто великого значення надаємо словам, хоч за класиком можемо повторити: ну а що таке слово? Звук? Голос? І більше нічого. Але, як реагує на слово наше серце? Навіть на одне маленьке слово. Якого великого значення ми надаємо першому слову, яке каже маленька дитинка, що тільки починає видавати якісь звуки. Іноді, тільки мама й тато розуміють, що ця дитина белькоче. Але, коли вона скаже перше своє слово, то всі дуже тішаться, запитують: що сказала? «Тато» чи «мама», чи щось інше? І цьому першому слову надають великого значення, записують його у спеціальні альбоми чи записники, щоб через багато років розповісти дитині, яким було її перше слово. Так само дуже великого значення ми надаємо і останньому слову людини. Ми також дуже уважно прислухаємось, що людина каже в останні хвилини, в останні секунди свого життя. Можливо, вона дає якісь настанови, може хоче щось важливе нам сказати, може якусь свою волю, і потім так само це останнє слово батька, матері, чи будь-кого іншого ми згадуємо, розповідаємо іншим, намагаємось аналізувати, переповідаємо нащадкам. Навіть на суді перед винесенням вироку суддя надає підсудному останнє слово. Дуже часто перед виконанням смертного вироку так само запитують, яким буде останнє слово засудженого.
І от в сьогоднішньому Євангелії ми також чули, дорогі брати і сестри, останнє слово, яким звернувся до нас Бог Отець. Апостол каже, що «багато разів і багатьма способами говорив колись Бог до [наших] батьків через пророків» (Євр. 1: 1). У Старому Завіті ми дуже часто бачимо, як Бог говорить із людиною, починаючи від раю. Господь говорить з Адамом і з Євою. Пізніше Господь взиває до Каїна, коли той убив свого брата Авеля, і далі до всіх наступних патріархів, праотців, пророків Господь говорить. До кожного по-різному: комусь являється у виді ангела, як праотцю Аврааму, до когось говорить із подиху тихесенького вітру, як до пророка Єремії, до когось говорить у видіннях, як до пророка Ісаї, до когось являється у вигляді Старця, як до пророка Даниїла, до когось говорить із вогненного куща, як до пророка Мойсея, і так далі. «В останні ж ці дні, – продовжує апостол Павло, – заговорив до нас через Сина, Якого поставив спадкоємцем усього і через Якого створив віки» (Євр. 1: 2). І от слова Бога Отця у святі Преображення, у події Преображення ми чуємо востаннє у священній біблійній історії. Ми чули з євангельської розповіді, що Ісус Христос взяв на гору, а передання каже, що це була гора Фавор, своїх найближчих учнів – Якова, Петра та Йоана. У нічній тиші Спаситель молився, апостоли спали. Вони прокинулись від яскравого світла. Обличчя Ісуса Христа було немов сонце, тіло й одяг були білими, як сніг. Він стояв і розмовляв з двома людьми. У цих людях апостоли у дивний спосіб впізнали (бо їм ніхто про це не говорив) двох пророків: Мойсея та Іллю. У цю мить апостоли були щасливі, бо звернулись до Ісуса: «Учителю, добре нам тут бути! Зробімо три шатра – тобі, Мойсеєві та Іллі, кожному по одному» (Мк. 9: 5). А далі всіх оповила хмара, і з цієї хмари вони почули голос. Власне, це останні слова Бога Отця в часі Новозавітної історії: «Цей мій улюблений Син, Якого Я вподобав; Його слухайте» (Мк. 9: 7). Дуже схожі слова сказав Бог Отець і в момент хрещення Ісуса Христа у водах Йордану.
Ми завжди говоримо з вами про те, що будь-яке свято, що ми святкуємо, має свою мету. Мета сьогоднішнього свята – це не принести до церкви плоди, які подарувала нам наша земля і освятити їх, і піти додому з відчуттям виконаного обов’язку: я був на «Спаса» в церкві і освятив яблука. Мета свята – чогось нас навчити, бодай трохи зробити нас іншими, змінити нас так само, як змінився Господь на горі Фавор у момент Преображення. Адже змінився не тільки Христос. Така благодать і слава Божества виходили від Нього, що й апостоли внутрішньо змінились. Вони готові були поставити намети для Мойсея, для Іллі, для Ісуса Христа, а про себе не думали, були готові спати під відкритим небом, аби тільки бути в присутності Божої слави. Сьогоднішні слова, які лунали із хмари до апостолів, лунають до нас і зараз: «Цей мій улюблений Син, Якого Я вподобав; Його слухайте» (Мк. 9: 7). Ми ставимо перед собою запитання: що означає слухати Ісуса Христа? Як ми можемо виконати фаворську заповідь, яку дає Бог Отець? Не даремно біля Ісуса Христа стояли представники Старого Завіту Мойсей та Ілля. Ілля – це представник усіх пророків, який не помер, але живим був забраний на небо, та Мойсей – представник закону, бо саме через нього на горі Сінай Господь дав людині 10 заповідей, а також багато інших заповідей Старого Завіту. Пригадаймо собі, коли Ісуса Христа запитали про те, «яка заповідь найбільша в законі» (Мф. 22: 36), що відповів Христос? Він сказав: «Люби Господа Бога твого всім своїм серцем, і всією своєю душею, і всією своєю думкою; це є перша і найбільша заповідь. Друга подібна до неї: люби свого ближнього, як самого себе. На ці дві заповіді спираються увесь закон і пророки» (Мф. 22: 37-40). Тобто, і законом, який на Фаворі представляв Мойсей, і пророками, яких представляв Ілля, керує тільки любов. Тож подія Преображення мала у собі дуже багато різних цілей. Звичайно, що головною з них було показати учням і апостолам славу Божества Ісуса Христа, щоб коли настане час страждань, а пам’ятаймо, що Преображення сталось незадовго перед тим, як Ісус Христос пішов на вільні страждання та смерть, апостоли не зневірилися, щоб вони пам’ятали, що насправді цей скатований Чоловік, Який висить на хресті, є Богом, бо вони бачили славу Його Божества на Фаворі. Проте, історія показує нам інше: лише апостол Йоан Богослов пам’ятав славу Преображення. Всі інші апостоли втекли від Христа. Всі інші апостоли налякались смерті. Лише в апостолі Йоані Богослові на той час залишилася фаворське світло.
Ми ж, святкуючи щороку 19 серпня це свято, повинні нагадували собі, якою є ціль нашого життя, і розуміти, що ціллю нашого життя є зміна самого себе – переображення. Наше внутрішнє серце, наша внутрішня людина, наша душа повинна також світитися фаворським світлом переображення, наше обличчя так само повинне світитися, як сонце від радості та любові, які б труднощі в житті ми не відчували. А для цього ми маємо виконувати закон і слухатись пророків. Знаємо, що у Старому Завіті є 613 різних заповідей і постанов. Багато! Але Христос каже: достатньо тільки дві. Усього лиш дві! Люби Бога і люби ближнього, який біля тебе. Нехай у кожному із нас, дорогі брати і сестри, горить фаворське світло. Це світло, яке святі отці називали нетварним, божественним світлом, називали близьким природі самого Бога. Отже, якщо в наших душах і серцях буде горіти це божественне світло, а воно може горіти тільки тоді, коли ми відкриваємо своє серце Богу, якщо ми виконуємо дві заповіді любові, то не будемо відповідати злом на зло, не будемо кривдити інших, не будемо бажати іншим зла, будемо в міру своїх людських сил допомагати іншим та творити добрі діла. Тоді життя наше буде приносити плоди, і ми будемо подібні до плодовитого дерева. Саме тому сьогодні ми приносимо у храм плоди дерев, як знак того, що плоди свого життя ми також повинні принести Христу. Те, що ми робимо в житті, що ми сіємо навколо себе, приносить плід. Якщо насіння це є добре, то й плід є добрий, бо «усяке добре дерево родить добрі плоди, а погане дерево родить погані плоди. Не може добре дерево поганих плодів родити, ані погане дерево родити добрих плодів» (Мф. 7: 17-18), – говорить Христос. І от, освячуючи сьогодні плоди, ми так само показуємо Христу: «Господи, ми принесли свій символічний плід, як знак того, що хочемо приносити добрі плоди і в своєму житті. Просимо Тебе, дай нам сили, щоб ми вміли виконувати Твої заповіді і приносили добрі, достойні, чисті і щасливі плоди у Твоїй нескінченній ласці. Амінь.
ігумен Кіпріан (Лозинський), намісник Свято-Іоано-Золотоустівського чоловічого монастиря, декан богословського факультету Львівської православної богословської академії ПЦУ
Повязані записи
