У сьогоднішню неділю ми згадуємо пам’ять Отців першого Вселенського Собору. У Євангелії від Івана ми читаємо архієрейську молитву, яку промовляє Ісус Христос. Про те, що є життя вічне, як це жити у Царстві Божому, про три категорії пізнання Бога, та яким чином досягається це пізнання із Богом, розмірковує намісник Свято-Іоано-Золотоустівського чоловічого монастиря, декан богословського факультету Львівської православної богословської академії ПЦУ ігумен Кіпріан (Лозинський):
«Уже, дорогі брати і сестри, закінчився пасхальний період, і ми із вами не вітаємося словами «Христос Воскрес», тими словами, якими багато зі святих людей віталися все своє життя, не дивлячись, який період року це був. Тому що подія Воскресіння Христового – це подія, яка гарантує кожному із нас спасіння. Слова апостола Павла: «Якщо Христос не воскрес, тоді марна і проповідь наша, марна й віра ваша» (1 Кор.15: 14), якраз і підтверджують те, що якщо б не було Воскресіння Христового, то все, що ми із вами звершуємо, як християни, було б марним. Цей радісний період, який запевняє нас у спасінні, ми з вами закінчили, і тепер поволі підходимо до іншого періоду церковної історії, який будемо дуже швидко згадувати у церковному календарі. Це час, коли Воскресіння Христове реалізувалось у світі повною мірою, коли зійшов Дух Святий на учнів і апостолів Христових, на усю Церкву Христову, коли Дух Святий почав діяти і жити серед нас, бо ж ми всі є Церква Христова. І от в цьому радісному періоді між Воскресінням Христовим і між Зісланням Святого Духа ми із вами зараз перебуваємо.
Сьогодні ми згадуємо пам’ять отців Першого Вселенського собору. Ми читали особливий уривок Євангелія, який дуже складний. Складний він для сприйняття, для слухання і для розуміння. У цьому уривку ми не чули притчі, бо коли Христос проповідував притчами, то легко було людям, які оточували Христа, розуміти про що Він говорить. Ми не згадували якоїсь події із життя Спасителя, наприклад, про зцілення хворого чи воскресіння мертвого. Натомість, ми чули первосвященничу архієрейську молитву Ісуса Христа, яку Він промовляв у Гефсиманському саду, коли чекав на арешт, катування і смерть. Це молитва, у якій Він звертається до Бога Отця і просить не просто за апостолів, просить не лише за тих, хто були біля Нього. Ця молитва Ісуса Христа, тому і називається архієрейською, що Він її промовляє, як Архієрей, як Той, Хто приносить в жертву Себе Самого. Це молитва за всю Церкву, за нас із вами, за кожного християнина, який жив в час Ісуса Христа, який став християнином після Зіслання Святого Духа, і який є християнином до сьогоднішнього дня, і буде християнином до кінця світу. Це молитва за всіх і за все. У цій молитві Господь говорить дуже важливі слова про вічне життя. Що є життя вічне? Я думаю, що багато хто із нас, можливо, й усі, задумувались над тим, що ж таке життя вічне? Як це – жити у вічності? Як це є жити у Царстві Божому? І от Христос пояснює: «Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його» (Ін. 17: 3). Це відповідь для кожного із нас. Вічне життя може наступити тоді, коли ми пізнаємо істинного єдиного Бога. І здається нам, що дуже просто пізнати Бога. Ми з дитинства читаємо релігійну літературу, можливо, дивимось релігійні телепередачі, релігійні фільми, читаємо Святе Письмо. Зрештою, ходимо до церкви і чуємо читання Євангелія, проповідь священника. Тобто, ми маємо достатню кількість знань та інформації. Проте, знати про Бога і пізнати Бога – це насправді різні речі!
Один із богословів, науковців-біблеїстів, пізнання Бога ділить на три категорії, і як приклад наводить дерево пізнання добра і зла, і ту подію, яка відбулася у раю, коли Адам і Єва згрішили. Це дерево так і називалося – дерево пізнання добра і зла. Спочатку Адам знав, що в раю посаджене дерево пізнання добра і зла, бо Господь Сам це йому сказав. Таким чином, перша ступінь пізнання означає знати про існування тієї чи іншої речі. Люди знають, що Бог є. Навіть ті, які заперечують існування Бога – атеїсти, часто перед загрозою і страхом смерті стають віруючими, починають молитися до Бога. Люди, які мають проблеми, важкі хвороби, чи коли зненацька приходить трагедія, починають молитися до Бога. Хоч перед тим могли говорити, що в Бога не вірять. І це є перший ступінь: знати, що Бог є. І все. Після того, як Господь сказав Адамові про дерево пізнання, Адам, напевно, це дерево бачив, неодноразово, напевно, біля цього дерева проходив, чув, як пахнуть його квіти, бачив плоди цього дерева, можливо, навіть знав, які вони на дотик, тільки не вживав їх. Це другий ступінь пізнання: коли ми не лише знаємо про те, що існує, але розуміємо і аналізуємо його. Так само і з Богом. Спочатку ми знаємо, що Бог є, а тоді ми починаємо вивчати, який є Бог. Це ті християни, які ходять у храм, слухають Слово Боже, моляться до Бога, шукають розуміння Бога, намагаються пізнавати Його і себе в Ньому. Вони розкривають, Хто є Бог, що Він є Отець, що Він є Любов, що Він є милосердний, що Він Творець і так далі. Це другий ступінь пізнання Бога. І третій ступінь, коли Адам спожив плід з дерева пізнання. Він не тільки відчув на смак плід цього дерева, але це споживання плоду дало йому зв`язок із цим деревом. Адам зрозумів, що таке добро, і що таке зло. У серце Адама ввійшло зло, тому що він переступив Божу заповідь. Він відчув це зло і зрозумів повністю, що таке добре. Третій ступінь пізнання – це коли ми входимо у безпосередній контакт із Богом і відчуваємо Його, починаємо розуміти, що таке добро, знати, що таке милосердя, відчувати Божу благодать і присутність Святого Духа. Бог входить у наше серце. І це є третій і останній ступінь пізнання Бога. Це якраз те, що говорить Христос у сьогоднішньому Євангелії, що вічне життя – це пізнати Єдиного Бога. Тобто, вічне життя є тоді, коли Господь входить у твоє серце, і ти відчуваєш Бога постійно в собі. Людина, яка відчуває Бога у своєму серці, може грішити, і грішить час від часу. Але цей гріх приносить великий жаль і сум’яття в її серце, бо він відриває її від Бога, відштовхує Божу благодать від неї і людина намагається якнайшвидше повернутися до того стану духовної чистоти і тої радості перебування із Богом.
І от ми спитаємо із вами, яким чином досягається це пізнання із Богом? Дуже складно і одночасно дуже просто. Складно тому, що воно вимагає найперше зробити зусилля над собою, переступити через себе, через свої пристрасті, амбіції, гордість, через свої слабкості, через себе самого. Провести війну зі самим собою є найскладніше. Але просто через те, що Господь у цьому завжди людині допомагає, і чим більше людина працює над цим, тим легше їй боротися зі собою і відчувати Божу присутність у собі. І просто ще тому, що цей шлях ми ідемо дуже простим способом. Оскільки ми є справжніми християнами, тобто робимо діла милосердя, коли переступаємо через себе, щоб допомогти комусь, щоб підтримати когось, щоб вибачити комусь, щоб простягнути руку примирення чи допомоги, чи підтримки, то простими кроками ми наближаємося до того, аби Господь був із нами.
Сьогоднішній день, дорогі брати і сестри, коли ми очікуємо свята Зіслання Святого Духа, коли ми очікуємо святкування дня народження Церкви, коли очікуємо відсвяткувати подію наповнення Духом Святим кожного християнського серця, я бажаю, щоб у нашому житті було якнайбільше цих дрібних невеликих кроків наближення до Бога. Саме через них ми долаємо великий шлях. Немає людини, яка в одну секунду перемістилася б з одного місця в інше. Для того, щоб переміститися шляхом, ми долаємо його. Так само і в духовному житті. Я бажаю, щоб кожен із нас свій духовний шлях до пізнання єдиного Бога проходив легко, і щоб в нашому духовному житті справджувались слова царя і псалмопівця Давида, який каже у 90 псалмі, що якщо на нашій життєвій дорозі будуть перешкоди, то Господь ангелам своїм накаже аби вони несли нас на руках своїх, щоб навіть наша нога не спіткнулася об камінь (Пс. 90: 11-12). Амінь!»
Підготувала Юліана Лавриш
Повязані записи
