Сьогодні ми чули з Євангелія, як до Ісуса Христа підійшов багатий юнак. Ми можемо скласти собі чіткий образ цього хлопця. Це була людина, якій батьки в житті дали дуже багато. По-перше, вони дали йому гарне походження, статки, маєтки, становище в суспільстві. По-друге, дали йому гарну і добру освіту, по-третє, виховали його доброю людиною. Це все ми бачимо із того, що підійшовши до Ісуса Христа, він спитав: «Учителю Благий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?» (Мф. 19: 16). Тобто в душі і серці він ставив собі питання: як жити так, щоб осягнути рай? Коли Ісус Христос сказав йому, щоб виконувати заповіді і перелічив ці заповіді, то він відповів: «Це все зберіг я [змалку]; чого ще мені бракує?» Отже, він був добре вихований; вихований так, щоб виконувати заповіді Божі і шукати вічності в раю, але чогось йому бракувало. Чого саме? Бракувало вміння зректися від себе. Ісус Христос сказав: «Якщо хочеш бути досконалим, піди та продай своє майно, роздай бідним, і матимеш скарб на небі; а тоді йди за Мною». Це було просто випробування того, наскільки він міг зректися від самого себе, від того, що тримало його в цьому світі, що прив’язувало його до цього світу. Виконувати заповіді, прагнути Царства Божого дуже добре, але, якщо людина зв’язана з землею фізично, матеріально, прив’язана настільки, що не готова йти за Христом, то Царства Божого вона просто не може осягнути.
Готуючись сьогодні до проповіді, я прочитав дуже цікаве порівняння, яким хотів би поділитися з вами. Сьогодні ми знаємо, що Церкву Христову порівнюють у богословських традиціях із кораблем, який нас переправляє через житейське море, через бурі життєвого моря. Справді, якщо так розуміти Церкву, то дуже багато є цікавого для нас, дуже багато стає зрозумілим. Коли корабель відправляється у морську подорож, то звичайно, що екіпаж цього корабля ретельно готується, щоб переплисти успішно море. Для цього екіпажу корабля потрібні засоби. Звичайно, що засоби, які були колись давно, і які є зараз, відрізняються між собою. Але, так чи інакше, екіпаж повинен мати компас, навігаційні карти, повинен вміти орієнтуватися не тільки за приладами, але орієнтуватися по зоряному небу, сонцю, розуміти потоки вітрів, течії, які кудись течуть. Усе це потрібно, щоб щасливо добратися до берега. Одночасно потрібно бачити маяки, які світять і вказують, до якого берега має пристати корабель. Так само є в житті людини. Ми з вами, пливучи по життєвому морі в Церкві, кораблі церковному, так само маємо компаси, навігаційні карти. Це є Слово Боже, Святе Письмо, повчання Церкви. Біблія є нашим компасом, нашою навігаційною картою, яка каже як і куди ми маємо прямувати. Прямуючи за цим Божим Словом, ми орієнтуємося по зірках на небі. В церкві – це святі, ті люди, які осягнули вічність. Вони вже пройшли цей життєвий шлях і знають, як пристати до берега вічності. Ми орієнтуємося на них, на їхній життєпис. Найяскравішою зіркою для моряків була полярна зірка. Для нас полярною зіркою може бути Сама Пресвята Богородиця. Вдень морякам вказувало сонце і цим сонцем для нас є Христос Спаситель. Це дуже алегорично, символічно, але показово для нас. І, нарешті, маяк, на який орієнтується будь-який корабель, – це стійкість нашої віри на вибраному шляху, впевненість, довіра до Бога, символ неустанної опіки згори, символ сходження і духовного зростання. Колись злочинці, морські пірати, які хотіли захопити корабель, в першу чергу захоплювали саме маяк. Гасили вогонь у цьому маяку, а запалювали в іншому місці. Корабель, ідучи на цей вогонь або розбивався, або потрапляв у таке місце, де пірати могли легко цей корабель захопити. Так само в нашому житті є неправдиві маяки. Дивлячись на своє життя, на те, яким ми собі його уявляємо, яким воно повинне бути, ми маємо найперше поставити собі запитання: що у нашому житті є нашими маяками, на що ми орієнтуємося в цьому безмежному морі життя. Якщо нашим земним маяком є лише матеріальні та фізичні цінності, задоволення своїх різноманітних потреб, то це є хибна і неправильна дорога, те несправжнє оманливе світло, яке не приведе нас до вічності. Якщо ж у нашому житті ми орієнтуємося на приклад Пресвятої Богородиці, Христа Спасителя, святих усіх часів і народів, і навіть не святих людей, які живуть навколо нас, але ми бачимо їхнє праведне життя, тоді маяки обрані вірно. Я бачив людей, які в житті були близькі до святості. Я думаю, що кожен із нас бачив таких людей, які, можливо, робили в житті помилки, але все одно ми відчували світло, яке сходило із їхніх сердець. Якщо ми орієнтуємося в нашому житті на таких людей, на людей святих, на людей близьких до святості, на людей, які прагнуть святості, то і самі будемо йти і хотіти цього праведного життя.
Я бажаю нам, дорогі брати і сестри, щоб у нашому житті Святе Письмо, Біблія були справді нашою навігаційною картою. Бажаю, щоб приклади праведних людей були нашими власними прикладами. Я бажаю, щоб жодні вітри і бурі житейського моря не зупиняли корабля нашого життя, і щоб цим кораблем нашого життя була саме Свята Церква, яка скерована на Маяк істини, на світло віри, довіри та любові до Бога, і яка обов’язково приведе нас до берега вічного життя. До того берега, до якого підсвідомо чи свідомо прагне кожна людина, бо ми створені для спасіння. Бог створив нас не для страждання, не для муки, не для пекла. Бог створив кожну людину на Землі без виключення для спасіння, щастя, радості. Нехай ця життєва радість і блаженство, до якого приготував нас Господь, починається в нас уже тут на землі. А можуть ця радість і блаженство бути тільки тоді, коли серце наше ними наповнене. А може бути воно наповнене тоді, коли ми творимо добро, коли ми викорінюємо зі свого серця зло, коли наповнюємо його молитвою. Нехай світло Боже, дорогі брати і сестри, буде завжди із нами. Щоб на зорі нашого життя в кожного воно було своє, щоб ми, припливши до берега, зустріли на цьому березі самого Христа Спасителя, Який, як цар із притчі, одягнений в гарну одежу, обмиє, посадить нас за Свій святковий стіл, щоб ми вечеряли разом із Ним. Прислухаймось до Його слів: «Ось стою під дверима і стукаю. Якщо хто почує мій голос і відчинить двері, то ввійду до нього і повечеряю з ним – і той зі мною» (Одкр. 3: 20). Амінь!
ігумен Кіпріан (Лозинський), намісник Свято-Іоано-Золотоустівського чоловічого монастиря, декан богословського факультету Львівської православної богословської академії ПЦУ
Повязані записи
