У війні з російським агресором загинув військовий зі Львівщини, командир роти 503-го батальйону морської піхоти Військово-морських сил Збройних Сил України «Борсуки» Павло Сбитов. Про це повідомили на сторінці храму села Березець, де народився Герой.
Павло Сбитов у 15 років вступив до ліцею Героїв Крут і відтоді назавжди пов’язав своє життя із Захистом України, адже невдовзі вступив до Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.Батьки не відразу сприйняли вибір сина, адже хвилювалися за нього. Але, морська піхота стала для Павла справжньою родиною, спільнотою, де панувала справжня дружба, взаємопідтримка. Роки Павло провів на передовій на Сході,однак життя обірвала повномасштбана фаза війни з Росією. У 2019 році роту, якою керував Павло було за результатами конкурсу визнано найкращою у ЗСУ.
Пропонуємо Вам прочитати уривки з інтерв’ю Павла різних років, щоб зрозуміти що це була за людина, і вже хоч і після його смерті, але познайомитися особисто з новітній Героєм України, який все своє життя присвятив обороні держави.
- Я зі Львова. Батьки завжди були проти того, щоб я будував свою кар‘єру в армії, я думаю, що майже кожні батьки так вважають. Тим паче, я перший військовий зі своєї сім’ї. Для них це був невідомий крок, усе бачили лише по телевізору, довго відмовляли. Згодом я вступив в Академію сухопутних військ імені Петра Сагайдачного у Львові, на факультет Бойового застосування військ.
- Я вам скажу таку річ, морська піхота відрізняється від усіх інших родів військ. Морська піхота – це сім’я, бойовий дух, це усі один за одного. Я знаю точно, що цей батальйон не проміняю ні на який інший.
- Для мене моя рота, це реально моя сім’я. У мене немає дружини, дітей, навіть дівчини. Я весь свій час приділяю своїй роті, її підготовці, морально-психологічному стану, їхнім проблемам. Я є командир і маю за цими всіма моментами стежити. Я розумію, що мої хлопці – це дуже потужний бойовий підрозділ і для того, щоб вони виконували завдання, які на них покладаються, вони мають бути максимально боєготовими.
- Я вважаю, що у будь-якій ситуації потрібно залишатися людиною, перш за все. І коли мій особовий склад відчуває мою підтримку і надійне плече командира, тоді підрозділом легше командувати.
- Напевно скажу, що Ви можете не переживати, адже поки є ми, поки є Збройні сили України, поки є Морська піхота України – ви можете спати спокійно.
За матеріалами Армія fm, фонду “Повернись живим”
Фото із Інтернету та капелана о. Андрія Зелінського
Повязані записи
