Коли приходимо до храму на Літургію чи просто у приватних молитовних наміреннях, прагнемо якнайглибшої розмови з Богом. У неділю та свята цю молитву підсилює звучання дзвонів. Їхня музика зворушує глибини нашої душі, водночас спонукає до ще більшої призадуми.
Дзвони як комунікатори подій. Дзвонами скликався народ на віче (народне зібрання). Дзвоном вказували шлях тим подорожнім, хто заблукав у негоду. Дзвоном сповіщалось про якусь небезпеку чи нещастя, наприклад, про пожежу. У трагічні для країни дні народ закликали дзвоном на захист рідної землі. Дзвоном повідомлялося народу про перемогу і віталося переможне повернення полків з поля битви (війни) тощо.
https://www.youtube.com/watch?v=p3xV7iltDuA
Так удари у дзвони у багатьох випадках пов’язувалися з важливими подіями у житті нашого народу. Але дзвони, як відомо, почали використовуватися християнами не відразу з появою християнства.
У старозавітній Церкві – в Єрусалимському храмі — вірні скликалися на Богослужіння не дзвонами, а звуками сурм. У перші століття гонінь християни не мали можливості відкрито до Богослужіння, тому все було таємно. Як правило, це робилося через дияконів чи особливих вісників, іноді ж сам єпископ після молитви оголошував про час і місце чергового Богослужіння.
Коли припинилися гоніння християн (IV ст.), вірних почали скликати різними способами. Більш загальний – використання била і клепала. Била або кандії – це дерев’яні дошки, а клепала – залізні або мідні смуги, зігнуті в напівколо.
https://www.youtube.com/watch?v=0fOAOiPT-CA
Дзвони як камертони душі. Вперше дзвони, як відомо, з’явилися у Західній Європі. Існує переказ, за яким винайдення дзвонів приписується св. Павлину, єпископу Ноланському, тобто наприкінці IV чи на початку V ст. Існує кілька переказів про це. Згідно з одним з них, св. Павлин у сні побачив польові квіти – дзвіночки, від яких лунали приємні звуки. Після свого сну єпископ звелів відлити дзвони, що мали форму цих квітів. Але, очевидно, св. Павлин не ввів дзвони у практику Церкви, тобто ні сам він у своїх творах, ні сучасні йому письменники не згадують про дзвони. Тільки на початку VII ст. Римському Папі Савиніану (наступнику св. Григорія Двоєслова) вдалося надати дзвонам християнського значення. З цього часу дзвони стали поступово використовуватися християнами, й упродовж VIII та IX ст. у Західній Європі дзвони міцно увійшли в практику християнського Богослужіння.
На Сході, у Грецькій Церкві, дзвони почали впроваджувати з другої половини IX ст., після того як у 865 р. венеціанський дож Урсус надіслав у дарунок імператорові Михайлу 12 великих дзвонів. Вони були вивішені на вежі при Софійському соборі. Але у греків дзвони не набули широкого використання.
У Київській Русі дзвони з’явилися майже водночас з прийняттям християнства св. Володимиром (988 р.), тобто наприкінці X ст. Поряд з дзвонами використовувалися також била і клепала, які існували до останнього часу в деяких монастирях. Церковною мовою дзвін іменується “кампан” – від назви римської провінції Кампан’ї, де було відлито перші дзвони з міді. Відзначаються такі дзвони звучністю і співучістю, що досягається в різні способи, як-от:
- Точною пропорцією міді й олова, нерідко з додаванням срібла, тобто правильним сплавом.
- Висотою дзвона і його шириною, тобто правильною пропорцією.
- Товщиною стінок дзвона.
- Правильним підвішуванням дзвона.
- Правильним сплавом била і способом прикріплення його до дзвона та багатьма іншими чинниками.
Билом називається ударна частина дзвона, що розміщується усередині. Східний дзвін відрізняється від західноєвропейського насамперед тим, що сам укріплюється непорушно, а било підвішується всередині нього, вільно коливаючись, ударом якого і створюють звук.
Лунаючи вдень і вночі, і здебільшого з висоти, при храмах Божих, дзвін сам по собі нагадує нам слова Господа, сказані через старозавітного пророка Ісаю: «На мурах твоїх, Єрусалиме, Я поставив сторожу, яка не змовкатиме ні вдень, ні вночі… нагадуючи про Господа» (Іс. 62; 6). Невипадково язичники, чуючи звуки дзвонів, часто говорили: «Це голос християнського Бога чується!»
Могутнє дзвоніння, діючи на наші внутрішні почуття, пробуджує наші душі. Можемо, наприклад, пригадати собі світло пасхальних дзвонів. Часто людина, яка змучена щоденними турботами та труднощами, не може налаштуватись на глибинну розмову з Богом, тоді ж вчуваються дзвони – навігатори і підсилювачі наших внутрішніх процесів. Слухаймо дзвони і пробуджуймось до нового життя, набираймось Світла!
Підготувала Юліана Лавриш
У матеріалі використано інформацію сайту «TrueChristianity. Info»
Повязані записи
