Напевно кожному з нас у житті доводилося відчувати такий стан емоційний, духовний, навіть фізичний, коли ми хвилюємося за наших близьких, не знаємо що нас чекає і як прийняти правильне рішення. Коли ми когось втратили. За останні 2 тижні кожен українець відчув спустошення: фізичне, емоційне, духовне. Що це необхідний стан. як би дико і абсурдно це не звучало. Спустошення – необхідність. Коли ми відчуваємо, що наші руки ось ось опустяться, тоді ми насправді усвідомлюємо, що ми самі не впораємося. Що нам потрібний хтось сильніший. Ми так часто, українці, за ці 2 тижні писали у своїх соцмережах писали: “НАТО, будь ласка, закрий небо над Україною”. Але не НАТО вирішує щось, а Бог. Ми так часто просили у наших соцмережах і переказували одне одному, що нам так потрібно, щоб НАТО дало додаткову зброю. Але не зброя вирішує, а Бог. Просили Бога щоб Він дав смерть одній людині. Але це ця людина щось вирішує, а Бог. І Бог, який є Любов’ю не може дати смерть, Він дає лише життя. Можемо просити лише, щоб Він наповнював нас життям. Щоб перетворював наше спустошення на щось справді цінне, додавав нам відваги. Щоб ми могли іти вперед, перемагати, добиватися свого. Тому що за нами правда. І світло і добро завжди і всюди перемагає. Це закон життя, закон планети. Добро і світло завжди перемагають. Спустошення -необхідність. Навіть у духовному вимірі. Коли ми розуміємо. що нам потрібен Бог. Коли ми стаємо настільки безстрашними, особливо в очах наших друзів, наших близьких, що можемо скзаати: “Вау, я сам не можу, мені потрібен Бог і, знаєш, Він реально допомагає”. Бо це усвідомлення нашої ницості і нашого безсилля. І це означає, що ми не самі. Піст означає спустошення. Зараз вся Україна, всі деномінації перебувають у стані підготовки до приходу Христа Воскреслого. Будемо святкувати Великдень, я переконана, що перед Великоднем ми будемо святкувати ще одну перемогу – життя над смертю. І це буде стосуватися перемоги України. Спустошення, яке ми переживаємо під час посту, коли ми хочемо відмовитися від чогось справді цінного, важливого дня нас, від того, що ми любимо – це чудовий час, аби звільнити місце для справжніх чеснот і дарів. Дорогі українці, я знаю як кожному з нас зараз нелегко. Тим, хто залишили все, що мали. Можливо хтось із вас втратив рідних і в голові і у нашому серці зароджується так багато: “не пробачимо ніколи”. Але непробачення – це отрута, яка вбиває нас. Яка ніяк не впливає на нашого ворога. Як казав отець Тарас Бровді, ми маємо просити Бога про дар пробачення. Як би нам сильно цього не хотілося, або яким би ефемерним, неможливим нам це не здавалося. У Бога є це пробачення для нас. Бог так багато пробачив кожному з нас. Пробачив усі гріхи. Ми зможемо пробачити: якщо не сьогодні, то завтра. Я бажаю кожному з нас, щоб ми мали відвагу шукати у своїй душі місця, які потребують спустошення, Божого спустошення у нашому житті. Місця, куди ми ніколи ще не впускали Бога. Я так часто чую протягом цих днів: “от після перемоги, я те і те зроблю”. Нам потрібно багато сил – це однозначно. Але Біблія каже, що сьогодні час сприятливий. Сьогодні день спасіння. А вже сьогодні ти і я потребуємо Бога як ніколи. Як тільки Україна і ті, хто ще ніколи не запрошував Бога у своє життя, зроблять це – ось побачите як все стане по-іншому.
Джерело: Nebo.On
Повязані записи
