Одного разу відомий французький правник, письменник і політичний мислитель Шарль-Луї де Монтеск’є влучно зазначив: «На мій погляд, немає вищого покликання, як бути потрібним і корисним багатьом людям»… У сучасному світі, мабуть, усі ми з кожним роком стаємо все більше зайнятими скептиками-циніками. В той же час, прекрасно розуміючи, що найбільше щастя – це Любов та відчуття бути потрібним, але все ж відмовляємося вірити в це до останнього…
Однак талановита письменниця Богдана Матіяш не втрачає надію, а навпаки – немов дитина дивиться на світ, можливо, навіть наївними очима, зате такими щирими, допитливими, чесними та правдивими. Тож свої роздуми вона виклала у своїй книжці «Братик Біль, Сестричка Радість».
«…Наша гідність безпосередньо пов’язана з пошануванням гідності іншого. Із готовністю широко розплющеними очима бачити інших добрими, – пише письменниця і радить: Тому не біймося приходити, обіймати довіряти любити, дякувати. Говорити про свої болі й страхи, бо тоді нам, може, легше бути їх позбутися. І про свої потреби, бо, може, якраз зможемо їх втілити. Світ може бути дуже щасливий. І кожного, кого тільки в ньому зустрінемо, можемо пережити як добру Божу дитину. Як доброго й цінного приятеля. Як малий діамант, за який так міцно хотітиметься дякувати. Без найменшої тіні остраху, що нас не сприймуть, відштовхнуть. Що перед нами зачинять двері й не зможемо більше бути там, де ми так любили бути. Можемо навчитися не боятися. Можемо одні одним у цьому допомогти».
«Братик Біль, Сестричка Радість» – книжка есеїстики про дуже прості щоденні досвіди, стани, відчуття, які людина переживає упродовж життя і які містяться в широкому спектрі поміж радістю й болем. Темою рефлексій і зачудування стають речі, що їх людина бачить на щодень. Досвіди внутрішні: довіри, радості, вдячності, смутку, страху, любові, переживання всього в світі як дару, – чергуються із досвідами, наповненими радістю побаченого й відчутого в світі довкола: ходіння по землі, переживання пір року, розглядання дерев, зірок, неба, води, піску, листя, квітів, хмар – найпростіших речей, які тільки є. У цій книжці немає ідеалізування, але є довіра до світу й віра в те, що навіть найбільший біль може врешті обернутися в радість.
У ній Богдана Матіяш висвітлює усі життєві події та людину, як найбільший скарб і цінність. Проте одночасно стверджує, що без нашого Наставника, Друга і Батька, тобто Господа Бога – це все перестає втрачати будь-який сенс. Письменниця навчилася бачити Творця зовсім іншим – таким простим, рідним і люблячим, таким, яким завжди нас чекає…
Як наголосила журналіст і блогер Наталя Білецька, живе письмо авторки створює враження реальної розмови, а не читання. Мова її текстів така чесна, проста і не заморочена безліччю правил та законів сучасної української літератури, що явно б зіпсувало всю експресію. А якщо опиратися на назву, мабуть Сестричка Радість таки Старша, її тут більше, набагато більше, ніж Братика Болю.
Загалом важко оцінювати те, про що людина думає, про що вона переживає. Книга-сповідь, книга-одкровення, зрештою, книга-душа навчить нас казати «дякую» за все, що ми мали, маємо і будемо мати. Тож невже цього може бути недостатньо?…
Оксана Войтко
Використані матеріали та фото: starylev.com.ua
Повязані записи
