Влітку цього року у Львові була презентована рідкісна книга – впровадження у літургійне богослов’я Церков візантійської традиції. Її під титулом “Христос посеред нас” написав українською мовою автор-українець, випускник Львівської духовної семінарії Святого Духа УГКЦ, доктор богослов’я в царині літургіки о. Василь Рудейко.
Когось вразить така деталізація та наголошення на “своєму”. Але оригінальна професійна праця з літургійного богослов’я рідною, та ще й простою та доступною мовою – це справді радість, бо вона відкриває двері у світ літургіки не лише студентам Українського Католицького Університету (це видання у серії “Праці філософсько-богословського факультету” УКУ), але й кожному, хто хоче зрозуміти, що ж все-таки щодня відбувається у храмі. Тим паче, що чогось подібного українські католики візантійської традиції не бачили вже років так 100.
Сама книга (видана у формі підручника) містить як історичні, так і богословські передумови постання літургійного богослов’я, починаючи вже від самої термінології й опанування понять (“літургія”, “літургіка”, “літургійне богослов’я”). Ознайомлюючись із ними, варто пам’ятати (і це було підкреслено під час презентації праці), що літургіка й літургійні тексти – це найважливіше, що могли нам лишити святі Церкви. А богословом є той, хто перш за все молиться. Відтак літургістом суттєво стає кожен священик, який відправляє Святу Літургію. Але чи стає літургістом вірний, який свідомо бере участь у Літургії, чи він також священнодіє?.. Це одне з тих питань, відповідь на яке важко відшукати без уважного прочитання цієї книги.
Автор відважно прямує від традиційних питань та пояснення літургійного багатства візантійської традиції до описів спроб реформ у Православній Церкві та Українській Лютеранській Церкві. Окремо о. Василь зупиняється над реформами у східнослов’янській літургії, на які надихнув ІІ Ватиканський Собор.
Ґрунтовно збудувавши фундамент розуміння візантійської Літургії, священик приводить свого читача до дискусії під дещо контроверсійною назвою “І Слово стало… текстом”. Чи насмілимося ми вслід за Синодом Єпископів УГКЦ визнати, що літургійний обряд не є чимось бездушно закостенілим? Що він не огорнутий якоюсь “священною незмінністю”, навпаки, в ньому можливі як природні, так і штучні зміни?.. Якщо ж визнати це, то нас чекає богословський вибір: органічний розвиток чи подальше (попри все) мертве наслідування. І знову ж таки, чи готові ми обирати?.. Важко сказати, що все це – прості питання. Але можемо ствердити напевно, що всередині Церкви разом маємо право шукати відповіді на них, знаходити – і діяти. Священно-діяти.
П’ять цитат із книги “Христос посеред нас”
…Навіть найтелесніше з усіх таїнств – таїнство шлюбу – не містить у собі всієї повноти свого сенсу. Шлюб набуває сенсу тільки в контексті стосунків між Христом і Його Церквою. Ендрю Квілан
Термін “літургія” в первинному слововжитку використовували на означення справи, яку виконує народ, яка є народним ділом, котре корисне для всіх.
Чому взагалі розвивається приватна побожність?.. З потреби адекватно висловити віру, подяку, прошення до Бога народу, який залишився наодинці з “високою” незрозумілою традицією Церкви… Це крик люду Божого про потребу синхронізації літургійної традиції з його молитовними потребами.
Реформа церковного життя вказує на те, що Церква є живою і здатна критично осмислювати своє покликання – проповідувати Євангеліє Христа і провадити вірних до Небесного Царства, святкуючи життєдайну присутність Христа у літургії Церкви.
“Людина може все життя залишатися з текстом. На початку в неї текст, у кінці в неї текст, а посередині – боротьба з тими, хто вірує в інший текст”. Священик Яків Кротов
Підготувала Ірина Максименко
Повязані записи
