16 вересня 2017 року мені вдалося бути присутньою на міжнародній науковій конференції до 400- ліття Василіанського чину. Саме на 4 сесії, яка присвячена темі суспільних служінь, культурі, зокрема, релігійній культурі.
В мене була змога послухати декілька доповідачів, в тому числі і спільні дискусії.
Мене зацікавила одна із доповідей, а саме – Наталії Яковенко. Тема доповіді: “Чудотворні ікони у василіанських монастирях: типологія соціальних просторів чудодіяння”. Розмова видалася мені ціннісною як в релігійному аспекті, так і власне, в культурному.
Важливо те, що українські історики не надто акцентують свою увагу на проблемі сприйняття чуда, при тому, що в ній є певний потенціал дослідження. Дослідження цієї проблеми є точковими і скоріше апологетичними, а не дослідницькими.
Натомість професор зазначила, що починати варто з реєстрації чудотворних ікон на теренах України. І справді, така реєстрація могла б стати міцним підґрунтям для інших науковців, зацікавлених в цій сфері.
Є потреба процитувати уривок із доповіді: ”На сьогодні, не рахуючи аматорських та православних переліків, які не витримують критики, в нашому розпорядженні є лише “Словник чудотворних Богородичних ікон України” Григорія Лужницького. Словник укладений 1884 року. Він є неповним та схематичним. В ньому зафіксовано близько 180 ікон”.
В той же час цікаво те, що професор Наталія Яковенко в своєму попередньому переліку нарахувала 1500 ікон. Спікер розглянула не тільки кількісний аспект, а й просторовий та репертуар книг чудодіяння. За браком часу пані Наталя зупинилася на інформації кількох соціальних аспектів чудодіяння.
Основою досліджень Наталії Яковенко є знайдені нею згадки про 98 чудотворних ікон у 80-ти василіанських монастирях на території України. До чудотворних Наталія Яковенко відносить не тільки ті ікони, які пройшли апробацію духовних комісій. А таких є 5: Верхратська, Віцинська, Гошівська, Піддубецька та коронована Почаївська.
Професор також наголосила: “Серед інших культів фігурує святий Онуфрій. Шанували 9 його ікон, а до того ж кам’яну статую у Маріїнському монастирі на Поділлі та ікону-рельєф у Гощанському монастирі на Волині. Культові святого Онуфрія не поступається культ святого Миколая. Таких ікон згадано 8. Решта одиничні: Успення, Христа, Юрія Змієборця, святої Варвари тощо. Принагідно зазначу, що долі згаданих ікон без перебільшення детективні. На сьогодні з-поміж них напевно збереглися ікони Гощанського і Дубнівського, Хрестовоздвиженського монастирів. Обидві через зібрання волинського єпархіального давньосховища перемандрували до харківського музею. А також безцінна Дорогобузька ікона, яка нині перебуває у Рівненському краєзнавчому музеї.”
Важливо зробити акцент на тому, що для того, аби коректно підрахувати кількість і зміст чудодіяння, потрібно дослідити книги чуд. Але справа в тому, що їх провадили частково, багато записів не збереглися. У доповіді зазначається, що збереглися дані про 5 книг чудес.
Також цікавим дослідницьким спостереженням є те, що простір чудодіяння є більше локальним, а паломництва є явищем стихійним та нерегульованим. У доповіді висвітлені дані про Загорів, у якому всі без винятку звернення належать жителям Володимирського повіту, у Чернігові – 82% це люди з Чернігова і чернігівського полку.
Специфіка книг чуд є у тому, що записи є необ’єктивними, бо духовна особа, що фіксувала чудо висловлювала позицію свого санктуарія, а відтак дещо упускалося та змінювались. Тобто майже кожна книга чудес має свою локальну специфіку.
Чи не найважливішим висновком з цієї доповіді є те, що є потреба створення центру вивчення феномену чудодіяння ікон. Доповідь викликала жваві дискусії і ще більше увиразнила основні тези.
Доктор Юрій Стецик зазначив: “Створення такого центру є потребою нашого часу, бо василіанські монастирі відновили свою діяльність і провадять паломництва. Працюючи в архіві, мені вдалося віднайти книгу чуд Блашківської чудотворної ікони. На мою думку, варто зібрати більше даних, зробити реєстр і опублікувати книги чудес. До прикладу, в знайденій книзі є не тільки свідчення, а й молитви та пісні, характерні для 18 століття.”
Отець Андрій додав: “Хочу розповісти про Підгорецьку ікону. Була скликана церковна комісія, яку очолив Йосиф Шумлянський, дослідження тривали півроку. Він сам зазначив, що якщо біля цієї ікони поставити незапалену свічку, вона через деякий час запалюється. Пізніше процес був переданий до Апостольської комісії, і Папа передав корону для коронації чудотворної ікони.”
Професор Ігор Скочиляс наголошував на тому, що традиція коронування ікон в Речі Посполитій бере свій початок з початку 18 ст. Першою іконою, коронованою в Речі Посполитій, була Ченстоховська Матір Божа. Також він розповів, що книгу чудес Матері Божої Почаївської зараз активно досліджує доктор Валентина Лось. А білоруські колеги видали книгу чудес Борунської чудотворної ікони.
Отож конференція до 400-ліття Василіанського чину, на мій погляд, стало тією відправною точкою для поглиблення наукових досліджень, увиразнення важливих суспільно-релігійних проблем, та покращення співпраці з представниками чину в різних частинах Європи.
Підготувала Соломія Олексієвець
Повязані записи
