Сьогодні минає рівно 4 роки, як із життя пішов легендарний українець, геніальний актор, лауреат Шевченківської премії Богдан Ступка. Він зіграв понад 100 ролей у кіно та 50 на сцені театру. Богдан Сильвестрович назавжди залишиться у серці нашого народу ще й прекрасною людиною, яка залишила по собі неймовірну культурну спадщину, любила життя, людей, Бога та Україну. Сайт «Духовна велич Львова» пропонує вшанувати його пам’ять, згадавши одні із найважливіших слів митця. Цей день супроводжують як сум, так і гордість, що Богдан Сильвестрович був і залишається частиною душі цілої України та Львова зокрема
1. «Господу Богу все добре вдалося – і народження людини, і юність, і зрілість. А ось старість – ні. Ідеш по вулиці, а ноги підкошуються. І думаєш: ще недавно бігав, куди все поділося? Адже в людині тільки тіло старіє, а душа залишається молодою».
2. «Мені завжди казали: «Не хвалися тим, що ти зробив. Ти – просто провідник ідей, які дали тобі батьки і Господь Бог. Якщо у тебе є здібності, ти не повинен їх закопувати. І ніколи не будь гордим».
3. «Треба навчитися прощати, щоб створити і зберегти сім’ю».
4. «Для того, щоб мені сподобатись, жінка повинна бути такою ж, як моя дружина».
5. «Все наше життя – суцільна імпровізація, а отже, все наше життя – це джаз».
6. «Це така радість в житті, коли є діти, внуки. Їх треба виховувати обов’язково. І за сином ходили, і за внуками ходимо. Бо якщо не виховаєш, вулиця зіпсує зовсім».
7. «Минув вже якийсь час, і я написав заяву – і перестав грати Майстра. Можливо, я такий за своєю психофізикою – переймаюся, дуже переймаюся болем іншої людини. І беру цей біль на себе».
8. «Роби справу чесно, з душею – і твоє до тебе прийде. Це не означає, що завтра з’являться золоті гори (…) Молоді треба все сьогодні і цю хвилину. Споживати і не замислюватися ні про що. Нічого хорошого в цьому немає … А ти ще щось хочеш, тобі багато цікаво».
9. «Мрією мого життя було, щоб українська культура стала відома в усьому світі. Мрії повинні здійснюватись, і я щасливий, що маю можливість сприяти цьому».
10. «Я не люблю війну, з дитинства боюся стрільби. Мені було всього три роки, але я добре її пам’ятаю. Пам’ятаю, як німці давали дітям шоколад. Як попереджали: зараз тут почнеться битва, йдіть з будинків. І тепер все життя мене переслідує страх. Цей страх іноді змушував мене битися, йти проти великих людей. Можливо, саме через нього я і пішов у кіно. Адже в кіно ти легко можеш сховатися – це не ти, це завжди хтось інший».
Повязані записи
