У день свята Введення в храм Пресвятої Богородиці пропонуємо вам дізнатися про однойменну львівську парафію з їхнього матеріалу, реалізованого в рамках проєкту Пресслужби Львівської Архиєпархії УГКЦ «Головні свята та їх храми». Цей проєкт Пресслужба розпочала у вересні цього року, розповідаючи про львівські святині, що носять імена найбільших християнських свят, їхнє парафіяльне і громадське життя. Сьогоднішня розповідь – про парафію Введення в храм Пресвятої Богородиці, що у Львові на вулиці Чукаріна.
«Бо ми маємо можливість один на один бути з Богом і тоді для нас більше нічого не існує, нікого… тільки я і Бог», – парох храму о. Любомир Ортинський.
У житті кожного християнина є день, коли він вперше переступив церковний поріг. Хтось за руку з батьками, а хтось – вже у зрілому віці. Сьогодні ми відзначаємо день, коли Йоаким та Анна – батьки Марії – привели її, щоб виконати свою обіцянку та посвятити дитину служінню Богові. Це свято знову скеровує нас до Марії, нашої небесної Матінки, і нагадує нам про те, що ми маємо в небі нашу Заступницю, яка завжди поруч у різних випробуваннях. У переддень цього свята ми побували на Сихові, відвідали парафію Введення в храм Пресвятої Богородиці та поспілкуватися з настоятелем храму о. Любомиром Ортинським – священником, який створив, згуртував парафію і веде її до Бога. Завдяки цьому ми маємо змогу молитися в храмі, який дуже особливий своєю історією, оздобленням та атмосферою
Шлях отця та історія цієї парафії
На цю парафію отець прийшов у 2000 році, коли там ще нічого не було. Тоді ж виник задум – у цьому житловому масиві збудувати церкву. Про той період отець згадує так:
«Завдячую також за це пароху церкви Різдва Пресвятої Богородиці, о. Оресту Фредині, який дав мені статут громади і сказав: “працюй”. І почався рух – будівництво святині. 4 грудня 2000 року, на празник Введення в храм Пресвятої Богородиці, ми встановили місійний хрест, а вже у 2005 році відслужили першу Божественну Літургію на свято Введення в храм Пресвятої Богородиці. Тоді було дуже багато людей, відчувалось таке піднесення після тих довгих років служіння надворі. Назву парафії обрали не випадково, тому що після свого рукоположення, в 1991 році, мене скерували на служіння до церкви св. Володимира і Ольги, де я прослужив 15 років. Саме на празник Введення в храм Пресвятої Богородиці я відслужив там свою першу Службу Божу. Окрім цього, на території парафії св. Володимира і Ольги колись була церква Введення в храм Пресвятої Богородиці, яку знищили танками. Тож виникла думка: як би її відродити? Але оскільки на тому місці вже була житлова забудова, то вирішили почати будівництво на Сихові. І коли я отримав статут, порадившись, ми погодили назву – Введення в храм Пресвятої Богородиці. Тим більше, що Сихів мусить бути під покровом Богородиці, адже тут є також і центральна церква – Різдва Пресвятої Богородиці».
Під час своєї розповіді о. Любомир часто звертає слова вдячності до Богородиці, дякуючи за її покров та заступництво:
«Богородиця нам дуже сильно допомагала, тому фактично за п’ять років ми вже ввійшли до церкви. Тоді були лише голі стіни: ні штукатурки всередині не було, ні оздоблення, але основне, що були стіни. Пресвята Богородиця завжди була з нами і, звісно, відчували допомогу наших мучеників. Згідно рішення Синоду єпископів нам в церкві надано для молитов п’ять мощей наших мучеників: єпископа Миколая Чернецького та Григорія Лакоти, священника Петра Вергуна, сестри Тарсикії Мацьків і дяка Володимира Прийми».
Розповідь отця ще раз підкреслює, що нічого випадково не буває і ця парафія, очевидно, була в Божих планах, а її назву неодноразово визначали вищезгадані події. Отець відслужив свою першу Літургію саме на це свято, поблизу місця його служіння був раніше зруйнований храм із такою ж назвою та першу Літургію на новоствореній парафії відслужили в цей день. Так важливо в нашому житті вчитися чути голос Бога і наважуватися йти за Ним, адже Божі плани – більші за наш страх.
Церковний розпис
Слухаючи розповідь отця та оглядаючи храм всередині, важко знайти неоздоблений шматочок стіни і погляд, безсумнівно, зупиняється на настінному розписі, з величезною кількістю зображених ікон. За кожною з них – рука митця, жертва і молитва небайдужих людей. Отець пригадує:
«Ми розписували храм під керівництвом художника Богдана Балицького і його команди з дев’яти людей. У вересні 2010 року був розпочатий процес і в червні 2011 року роботу повністю завершили. Митець Зеновій Мінших, разом зі своїм помічником змайстрував іконостас в однаковому стилі, який посвятили в 2014 році»
«Марія входить у святеє святих, входить туди, де не мав права заходити жоден священник»
Пояснюючи значення свята, отець каже, що в цей день Марія в трирічному віці була введена в храм її батьками. Йоаким та Анна не могли мати дітей і склали обітницю, що коли Бог їм подарує дитину – вони посвятять її Богові.
«Марія входить в святеє святих, входить туди, де не мав права заходити жоден священник, а лише єпископ та первосвященник і лише раз в рік, та Марія ввійшла, бо Вона була призначена бути тим кивотом, в якому мав зберігатися Господь. Колись в Єрусалимському храмі зберігалися скинії завіту, де були скрижалі, які Господь дав Мойсеєві. На той час, коли Марія ввійшла в храм, кивоту вже не було, бо другим кивотом була Марія», – пояснює о. Любомир.
Продовжуючи розповідь, настоятель додає, що це свято є особливо важливим для християн:
«Для нас це свято символізує вхід у нове життя, яке дає нам Христос, завдяки Пречистій Марії. Ісус воплотився з Діви Марії, щоб дати духовне життя кожному з нас і тому ми, коли приходимо до храму, дістаємо великий потенціал Божої любові. Бог є з нами, Бог ніколи не залишає нас, особливо тепер, у час війни. Коли ми, українці, молимось про велику допомогу і просимо великої ласки заступництва, то Богородиця не є байдужа. Саме тому до неї спішають мільйони паломників, які віддають в руки Богородиці свої сім’ї, родини. Ввесь наш український народ посвячений під покров Пречистої Діви Марії».
Підтримуючи слова отця, також хочеться додати, що в цей складний і тривожний час є нагода для нас ввійти в храм і відкрити для себе таємницю Божої любові, а також за прикладом Йоакима та Анни привести в храм наших дітей, змалечку довірити їх в руки Божі.
«Коли гончар ліпить – він милується своїм витвором, так само і я»
Розповідаючи про особливості парафії, отець пояснює:
«Я люблю свою парафію, тому що ми її сформували зі самого початку. Коли гончар ліпить – він милується своїм витвором, так само і я. Пам’ятаю, як ми будували, ще даху не було, але я ходив дивитися на цей процес. І в тих чи інших задумах архітектури чи оздоблення мріяв, щоб було якнайкраще».
Також храм збагачений багатьма іконами, серед яких тільки дві навісні ікони, на яких зображений Ісус та Марія Матір Божа неустанної помочі, а інші – настінний розпис.
Відчувається також особливе тепло, коли отець говорить про свою команду, з усмішкою і захопленням згадує про кожного:
«Зараз на парафії окрім мене є ще чотири священники: о. Олег Островський, о. Назар Гавриляк, о. Мар’ян Ільницький, о. Володимир Дмитрів та диякон Михайло Квасюк. Є молодіжна спільнота “Християнська душа” вівтарна дружина, хоружанська дружина, спільнота “Матері в молитві”.
Розповідаючи про свій шлях на парафії, отець Любомир особливо підкреслює важливість саме живої парафії, дієвої та активної:
«Парафія живе і я дякую отцям за допомогу, за те, що ми є однією командою, за те, що маємо можливість дати парафії життя».
Бо віра без діл мертва, людина, яка наповнена любов’ю хоче з нею ділитися, хоче бути корисною для інших. А для молодих священнослужителів, які стоять на початку цього шляху отець бажає сміливості:
«Найважливіше – подолати страх. Я свій страх подолав, коли ми почали будівництво. Колись, на початку відродження нашої Церкви, була ейфорія і тоді зводили дуже великі храми, потужні. Ми почали будівництво, коли ця ейфорія почала згасати, але з Божою допомогою і з допомогою добрий людей маємо нашу церковцю».
Святкування храмового свята на парафії
Отець щиро запрошує всіх охочих пережити це свято у їхньому храмі, додаючи, що найбільше свято – це коли радіє не тіло, а душа.
«Душа радіє, коли вона є з Богом, коли людина приходить до храму, щоб віднайти те, чого їй бракує, віднайти в храмі спокій, мир, Божу любов і присутність. Ми маємо можливість сам-на-сам бути з Богом і тоді для нас більше нічого не існує, нікого – тільки я і Бог. Думаю, коли наша молитва буде щира у відданості Богові, то Бог нас слухатиме. Часом людина молиться, аби відмолитися, але коли переймається словами молитви, то почувається зовсім інакше. Цього я бажаю кожному».
У відповідь на ці слова може виникнути думка, що, дійсно, Бог діє в дивний спосіб, проявляє свою силу, коли християни моляться, з великою довірою до Нього.
Вплив війни на служіння та життя парафії
Парафія цього храму активно працює для спільної перемоги. Отець розповідає, що за час воєнних дій зібрали кошти на два автомобілі для Збройних сил України, близько восьми тепловізорів та ще дуже багато речей для військових. Також у храмі є спеціальна скринька, куди парафіяни мають можливість скласти свої пожертви для цих потреб. І, звичайно, присутня постійна молитва за українських воїнів, за перемогу нашого війська, припинення війни, за мир у всій Україні. Отець підкреслює важливість безумовної довіри до Бога в часі теперішніх випробувань.
«Вистояти можна тільки з вірою, спокоєм. Бо диявол старається нам дати страх, сумнів, непевність, паніку. А Ісус каже: “Дитино моя, я є з тобою, тільки довіряй мені”. Нам бракує довіри до Бога. От цього я хочу побажати всім – вчитися довіряти Богові».
Сподіваємось та віримо, що це свято допоможе нам входити в храм не формально і не за звичкою, а з трепетом і глибокою довірою до Бога – входити до храму по-справжньому. І також обов’язково приводити в храм дітей, щоб передати їм справжню і живу віру.
Спілкувалася Людмила Будник
Джерело: Львівська Архиєпархія УГКЦ
Повязані записи
