Уже традиційно перша половина січня проходить для українців під знаком Різдва Христового та інших християнських свят. Хоч цьогоріч ковдру на себе перетягнув Covid-19, присутній у нашому повсякденні у вигляді локдауну і не тільки, святкова атмосфера, навіть попри не завжди відповідну погоду, все одно зберігається, даруючи надію на краще. Водночас, хотілося б обійти увагою описані вище явища й змістити акценти на ще одне досить важливе питання, точніше непересічну особу. Так сталося, що перша половина січня — це ще й про одного із найбільш значимих церковних діячів в історії України, великого реформатора і мислителя, митрополита Київського, Галицького та всієї Русі Петра Могилу (1597 — 1647). Той народився на межі грудня й січня, а в першій половині січня, у 1647 році, він залишив цей світ. Відтак 14 січня — це день пошанування цього діяча у Православній Церкві України. Оскільки Петро Могила — зовсім не чужа для Львова особистість, зупинимося детальніше на львівських моментах його біографії.
Під знаком молдавського бика
У інтер’єрах львівського храму Успіння Пресвятої Богородиці ПЦУ можна побачити герби основних фундаторів та меценатів цієї святині. Є між ними і герб молдавського господаря, що може бути не завжди зрозумілим для сучасних жителів Львова. Однак, є цілком виправданим для багатьох тогочасних мешканців міста. Подібний герб можна бачити і в декількох місцях на храмі святої Параскеви П’ятниці. Й ця тенденція вказує, що зв’язок між сучасними українськими та молдовськими теренами колись був значно тіснішим, аніж ми можемо собі уявити сьогодні. З тієї точки зору зовсім не видається дивним, що майбутній митрополит Київський, Галицький та всієї Русі Петро Могила, як вважається, навчався у Львівській братській школі — дуже серйозному і навіть передовому, за уявленнями того часу, закладі. Закладі, викладачі і база якого могли забезпечити своїм учням належний рівень опанування класичних мов, обізнаність з ключовими теологічними й філософськими ідеями. Врешті, як показує досвід того самого Петра Могили, зовсім не було проблемою розвинути отримані у Львові навики за кордоном.
Іменитий патрон
При згадці про рід Могил у всіх обізнаних із українською історією людей одразу ж виринає з пам’яті прізвище Вишневецьких — могутніх магнатів на українських теренах й близьких родичів означених молдавських елітаріїв. Обидві родини мали вплив, владу і сприймалися як захисники християн східного обряду. Врешті, не даремно саме князю Михайлу Вишневецькому, батькові Яреми Вишневецького й людині не чужій для Львівського братства, видатний полеміст Мелетій Смотрицький присвятив один зі своїх творів – “Тренос”. Водночас, якщо в цю тему заглибитись більше, побачимо біля родини Могил представників і інших впливових родів, про що згадується не так вже й часто — Корецькі, Замойські тощо. Врешті-решт, навіть засновник Жовкви й талановитий воєначальник Речі Посполитої Станіслав Жолкевський також протегував просування молодого Петра Могили кар’єрною драбиною у військовій сфері. Пліч-о-пліч вони боролися проти турецького війська у надзвичайно важкій та трагічній баталії під Цецорою.
З легкої руки львівського вчителя
Вважається, що ще з часу навчання у школі Львівського братства, тобто до студій у Замойській академії і тим більше до навчально-пізнавальної поїздки французькими, нідерландськими і ін. землями, Могила знався із ректором Львівської братської школи о. Йовом (Борецьким). Особливо тісним їх спілкування стало після Хотинської кампанії, учасником якої Петро Могила також був (у складі підрозділів гетьман Яна Кароля Ходкевича). Відтак дуже імовірно, що саме Йов Борецький, перший митрополит Київський, Галицький та всієї Русі після відновлення цієї структури і вплинув на рішення Петра Могили змінити рід діяльності, а військову сферу на духовну.
Замість “галичанина”
Активну передислокацію багатьох вихідців із теренів сучасної Західної України до Києва у XVI – XVII ст. “батько” української історії Михайло Грушевський називав “нашествієм галичан” у місто над Дніпром.
У чомусь він мав рацію, але й архімандрити Єлисей (Плетенецький) та Захарія (Копистенський), викладач та богослов Стефан (Яворський), митрополит Йов (Борецький) до Києва не просто переселились, а долучились до розквіту духовного та інтелектуального життя у колишній і величній столиці, яка на момент їхнього прибуття була лише сірим і провінційним містечком.
Частиною цих процесів став і Петро Могила. Характерно, що із згаданими вище архімандритом Захарією та митрополитом Йовом він не тільки спілкувався, вчився у них, але й пізніше став наступником спочатку одного, а потім і іншого. Архімандритом Печерської лаври Петро Могила став у 1627 році, а митрополитом Київським на межі 1632 — 1633 років. Трохи згодом він ще й став екзархом Константинопольського патріарха.
Хіротонія Петра Могили у Львові
Офіційна церемонія висвячення Петра Могили на митрополита Київського, Галицького та Всієї Русі також мала місце у Львові, в Успенській церкві, на відбудову якої він, у тому числі, давав кошти. Головний винуватець дійства попередньо розіслав звернення до вірних та ієрархів, запрошуючи їх до Львова. Чин очолив єпископ Львівський, Галицький та Кам’янецький Єремія Тисаровський.
Останній, між іншим, також був і екзархом, тобто представником, Константинопольського патріарха, а ще — єдиним православним єпископом на всю Річ Посполиту в той час.
У 1633 році у Львові все пройшло “якнайурочистіше і славно”, хоч і не без певних конфузів. Однак, дійсно важливим є те, що в цей день православна церква отримала лідера, з діяльності якого розпочалося не просто її відновлення, але й реформування та закладення основ для наступних звершень.
Київський митрополит і львівський єпископ
Після активного поширення у сучасній Україні соціальних мереж часто лунали фрази на кшталт “тебе немає у соцмережаж — ти взагалі не існуєш!”. Зараз цю думку переосмислили і тепер все не так категорично, хоча інтернет все одно має колосальний вплив на суспільство. У якомусь сенсі аналогом, якщо не соціальних мереж, то інтернету у XVI – XVII ст. можна назвати книгодрукування. Принаймні, якщо говорити про удоступнення й поширення інформації, навіть маніпулювання знаннями. Отож, ти не друкуєш(ся) — тебе немає, про тебе не знають, голосу твого не чують, ти замовкаєш. Тому логічно, що довкола друкування книг виникало багато суперечок. Вистачало таких і в біографії Петра Могили. Зокрема, навіть із львівським єпископом Арсенієм Желиборським. У 1646 році останній замовив у львівського друкаря Михайла Сльозки “Служебник” та “Номоканон”. А ця дія дуже розходилась із намаганнями Петра Могили забезпечити друкарні Києво-Печерської лаври ексклюзивне право на друк церковної богослужбової літератури. Зрештою, цей конфлікт між згаданими персонами був не єдиним.
Безумовно, що написане вище зовсім не вичерпує тему зв’язків митрополита Київського, Галицького та Всієї Русі Петра Могили зі Львовом. На честь цього діяча названо вулицю у нашому місті і не лише тут, на пам’ятках архітектури можна бачити інформаційні таблиці, присвячені йому, а в бібліотеках Львова “живуть” книги, які він тримав у руках, або до появи яких долучився. Це вкотре підтверджує велич та масштаб персони Петра Могили, його непересічне значення для української історії.
Євген Гулюк
Більше інформації можна отримати з наступних джерел:
- Гулюк Є. “Війни” “львів’янина” за Київ: перша папірня і єдиний в Україні пам’ятник на рухомій платформі // Фотографії старого Львова, 2015 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/vijny-lvivyanyna-za-kyjiv-persha-papirnya-jedynyj-v-ukrajini-pamyatnyk-na-ruhomij-platformi/
- Гулюк Є. Єдиний єпископ на всю країну “Obojga Narodów” // Фотографії старого Львова, 2016 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/edynyj-jepyskop-na-vsyu-krajinu-obojga-narodow/
- Дзюба О. Желиборський Арсеній // Енциклопедія історії України, 2005 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
- Мицик Ю. Тисаровський Єремія // Енциклопедія історії України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
- Нічик В. Могила Петро // Ізборник [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://litopys.org.ua/fdm/fdm39.htm
Повязані записи
