Грудень для багатьох – мабуть, найулюбленіший час у році. Час щасливого очікування, правдивого Переддверія Радості, передчуття свят, снігу і мандаринок))) Природа наразі тішить нас майже-весняними сонячними днями, але віра в диво, навіть у вигляді кількох сніжинок, вічно жива. В очікуванні Різдва насправді страшенно хочеться вірити в диво.
Нещодавній сплеск у соцмережах хвилі постів про те, що у день Різдва головне не забути про Іменинника (чи то Уродинника) досить актуальний у сучасному вимірі трактування цього свята і його традицій. Рівно ж і прихід Нового року, який традиційно загортають лише у фольгу олів’є-ялинки-вогника та з почепленою біркою якоїсь тваринки, яку у році особливо треба «шанувати», своє значення для християнина майже губить. А відтак у тій машкарі втрачається і сутність самого свята – і його мети, щонайголовніше.
Іще однією актуальною, хоча злегка затертою вже, темою є особлива екуменічність Різдва і доцільність святкування його 25 грудня в єдності із Вселенською Церквою. І знову ж таки: щогрудня ця тема набирає розголосу, а відтак гасне, залишаючись лише якоюсь нотаткою про можливі майбутні зміни або переміну світобачення.
Втім, з усіх отих закликів і теорій, пропозицій та заперечень, новітніх традицій та атрибутів свята насправді важливим є питання не зовнішнє, а глибоко духовне. І саме свято Різдва Христового неможливо увіпхнути в рамку просто holiday з ялинкою, подарунками чи пампушками (залежно від того, який звичай святкування усталений), як і день приходу Нового року не обмежується боєм годинника і розкішним застіллям. Є речі, дні, переживання, почуття, які треба прожити – які можливо тільки прожити самому, відчути самому і зрозуміти десь на рівні душі, але аж ніяк не тіла. Десь міркуючи в тому напрямі розумієш, що ідея Вселенського об’єднання цього найрадіснішого свята є дуже величною – я й сама страшенно люблю Святвечір 24 грудня і Різдво 25, кілька років мала нагоду прожити його з римо-католицькою спільнотою Львова, долучаючись до святкових Богослужінь, хоч мені і ставлять у цей день іспити вже 2 роки під ряд 😉 – але прихід Різдва не обмежується календарною датою – власне, він у неї навіть не вміщається.
І знову ж, трішки глибше задумавшись над тим аспектом, приходжу до простого, але правдивого висновку, що дата Різдва насправді важить дуже мало і змінює дуже мало. Дає відчуття повноти радості, але не може стати джерелом самої радості. А простіше кажучи, не так важливо, у який день ми вирішимо святкувати Рождество, це особистий вибір. Бо Різдво Христа може відбутися лише тоді, коли ми самі дозволимо йому статися. Коли ми дозволимо народитися Ісусові у власному серці.
Це може бути далеко не січень, ні – Христос може народитися для нас теплого літнього надвечір’я чи весняного ранку, може народитися з однієї посмішки чи одного погляду, з потиску руки чи обіймів. І це буде правдиве відчуття Неба – неважливо, як, коли, де – Бог сам подбає про те, яким способом прийти, але Він приходить тільки тоді, коли ми самі цього щиро захочемо.
І не просто очікуючи, але щиро прагнучи і сподіваючись Його приходу, ми можемо гідно зустріти-таки Його – добре приготувавши серце і власний дух до цієї зустрічі. Бо прийняти у свою душу Бога не так легко, як видається на перший погляд. Ні-ні, дозволити Христу народитися – це означає позбутися усього зайвого у собі, просто зректися власного еґо, відмовитись від пустих амбіцій і розтрощити гординю, зарозумілість, гнів, злобу та їхні численні плоди. Означає зректися лінивства і почати діяти для Нього, означає простити тим, хто зачепив і зранив, означає відкрити себе повністю, зготувати у серці чисті ясла, які могли б вмістити Його божественну Любов. Божа Любов така велика, що не має виміру, але Він Сам уподібнюється до маленької дитини, аби ми таки могли прийняти Його.
На тій дорозі, у тому прагненні, є, властиво, місце, де можна діткнутися Неба. Місце, де можна відчути Його люблячий ніжний дотик і вийти новим, вийти вільним. І це – сповідальниця. І Сповідь перед Різдвом – це не формальність. Це – необхідний елемент чекання і віри, єдине джерело надії. Сповідь відкриває нам шлях до Царських врат і Престолу – до Євхаристії. А зустріч із Богом у Причасті є найдосконалішим прийняттям Його. Бо Різдво сталося заради Голгофи. Бо Голгофа сталася заради Воскресіння. Бо Бог воскрес, як і кожен має шанс воскреснути, відходячи зі Сповіді із крильми за плечима, із великими пухнастими ангельськими крильми.
Східний обряд, яким живе наша Церква, є такий невимовно багатий своїми духовними скарбами, возвеличенням Божества і різдвяними гимнами, що цього скарбу, якщо лишень спробувати трішки його відчути, досить, аби перемінити душу. Але ця переміна залежить від нас. В кожного є якісь свої шляхи до Рождества і свої особисті традиції. Хтось у час різдвяного посту обов’язково їде на реколекції, хтось провадить піст під духовним проводом, дехто бере участь у спільних моліннях, чуваннях – пишу це після дивовижних нічних чувань в Архикатедральному Соборі святого Юра, невимовно теплих і радісних, бо в колі друзів. Шляхи до пережиття Христа у власному житті унікальні. Він розкривається у той спосіб, яким саме ти можеш прийняти Його, через тих, хто є поряд з тобою, через Свою Любов, яка будує, формує, зціляє тебе, через руки янголів, які стоять поряд. На цій стежці самопізнання і відкриття Бога – Він завжди є поряд, Він сам діє в тобі, може перемінити тебе, розкрити тебе, окрилити тебе – але лише тоді, коли ти дозволиш.
Тому у гарячковій біганині за подарунками, нарізанні салатів, добірці музики і покупці мандаринок варто раптом зупинитися на трішки, глянути в глибінь майже-весняного неба над головою і просто подякувати – а ще глянути в очі тих, хто є біля тебе. А тоді піти туди, де тебе чекають невимовно, туди, де чекає Тато – прийти до Нього, поскаржитись Йому, поплакати Йому і прийняти Його Любов. І тоді прийде справжнє Різдво, якого не організуєш, не придумаєш, не замовиш – Різдво нового життя, народження Любові.
Дозволь Богові народитися в тобі, і не треба буде більше шукати Раю – Рай буде у твоєму власному серці. Бо тільки прийнявши Його, ти зможеш бути по-справжньому щасливим. Дозволь Різдву статися. Христос із Любов’ю чекає тебе.
Марічка Цьомик
Повязані записи
