Марта Дудич — творчиня щоденника «Я вільна». Ще з дитинства вона пов’язувала своє життя з мистецтвом. Марта 9 років вчилась у художній школі, в університеті — графічному дизайну. Згодом ще й вступила у Львівську академію друкарства. А кожна її робота вимагала креативного підходу. «Для мене творення є особливим зв’язком з Богом. Тому що Бог нас створив, і ми, його творіння, можемо далі продовжувати його творчість, нести у своє життя», — пояснює Марта.
Ще одною сходинкою розвитку творчого потенціалу для дівчини стала навчальна програма «WOWoman.Потенціал в тобі» від Української освітньої платформи. На той момент Марта була вагітною і не планувала працювати над чимось масштабним. Але, зрештою, все склалося так, що на 7 місяці вагітності вона стала працювати над проєктом, який давно задумувала.
Її проєкт — це щоденник «Я вільна», який покликаний допомогти українським жінкам усвідомити свою цінність і надихнути жити так, як вони цього хочуть. Усі завдання у ньому Марта пройшла на власному досвіді. Більше про проєкт дівчини, її шлях до віднайдення самоцінності у собі та вміння надихати інших читайте у розмові.
Чому ви вирішили втілити у життя саме такий проєкт?
Ідея створення такого щоденника зародилася у мене на початку повномасштабної війни. Коли вона почалася, я усвідомила, що моє життя стало на велику паузу. Згодом я подумала: треба щоби життя пішло далі, а не зупинилося, коли ти не знаєш, що робити далі. Тоді я почала згадувати й впроваджувати у своє життя інструменти, які мені колись допомагали. Подумала: клас, воно діє, працює! Я хочу жити далі! Я хочу творити далі! Ці інструменти можуть допомогти іншим. Ще тоді, у другій половині березня-квітня я не знала, як це все втілити у життя. А вже у червні відповідь прийшла — мені допоміг у цьому проєкт «WOWoman».
Дуже важливим є те, що у цьому блокноті є завдання про місію. Це завдання є найважчим, тому що місію не можна придумати сходу. Місію можна тільки відчути. Для цього жінка має стишитись і прислухатись до свого серця. У нашому житті дуже багато галасу, через що можна прожити не своє життя. А це є великий біль, і людина усвідомить це, коли прийде кінець життя. Тому саме з місії починається цей щоденник. Це про стратегію життя жінки.
Яка місія вашого проєкту?
Місія проєкту — показати цінність кожної української жінки. Я вважаю, що багато українок недооцінюють себе. Ми талановиті й можемо багато чого здійснити. Потрібно тільки усвідомити: я класна, я можу і я це зроблю! У цих щоденниках я прописала про це. Жінка, яка писатиме у блокноті, розумітиме: я це зробила, я це реалізувала, тут у мене хороші результати. Вона завдяки цьому побачить свою цінність і зрозуміє, що здатна на більше. У кожного з нас є одне життя. І тільки від нас залежить, чи ми використаємо його на всі сто відсотків, проживемо радісно і наповнено, чи ні.
А як ви визначаєте свою життєву місію?
Раніше я працювала декораторкою весільних суконь. Пам’ятаю, як декорувала сукню й одна моя колега спитала мене про місію життя. Я відповіла, що вже давним-давно відчуваю свою місію. Вона звучить так: надихати інших людей жити наповненим, успішним і яскравим життям. Тому що, куди я не йшла б, дуже багато людей дають мені зворотний зв’язок, що я надихаю їх.
Найперше моя цінність у тому, що я дитина Божа і мені дано великий дар жити. Бог мене любить. Бог має свій план і він мене веде. По-друге, я ціную сама себе. Ніхто замість мене не влаштує таке життя, яке я хочу. Якщо я ціную себе, значить я творю своє життя таким, як я його бачу. Це відбувається щодня і щохвилини. По-третє, я йду до людей з тим, що в мене виходить класно. Так і з цим щоденником я йду до людей. Коли людина творить і дає щось світу, тоді вона наповнюється.
Зараз я змушена доглядати сина Дам’яна, тому маю менше можливостей на довгі поїздки. Тому я стараюсь впроваджувати цю місію через свій блог у Facebook та Instagram. Для мене дуже важливим є те, що люди пишуть, зворотний зв’язок. У цьому є велика цінність, тому що навіть одним дописом можна змусити людей по-іншому подивитись на себе. У блозі я пишу про те, що мене оточує. Наприклад, про важливість повсякденного одягу. Майже кожного дня під час проєкту, коли я приходила додому, емоції мене переповнювали. Мої партнерки жартували: «Все можна на модулі не їздити, читаєш блог Марти й одразу стає зрозуміло, що там було». Я живу і ловлю натхнення з того, що мене радує.
Що надихає вас самих?
Зараз мене надихає материнство. Три місяці тому я народила свого сина. У мене таке відчуття, що мій син — це мій вчитель. Він вчить мене безкорисно любити. Мій син, найперше, є Божою дитиною. Під час вагітності й материнства моя віра сильно поглибилася. Вона стала більш безпосередньою до Бога. Я розумію, що він мене не залишить, а допоможе, навіть коли буде дуже важко. Я була на шостому місяці вагітності, коли реалізувала свій проєкт — це було великим викликом і навантаженням для мене. Щоранку я сідала читати святе Письмо, псалми — і знаходила там багато сили, натхнення і підтримки. Бог наче показував мені: «Я з тобою! У тебе все вийде. Я дам тобі силу і натхнення для втілення твоїх мрій у життя».
Як проходив процес роботи над щоденником?
Я реалізувала свій проєкт за місяць. У червні я почала роботу над щоденником і 8 липня вже була його презентація для «WOWoman». Для мене цей місяць минув у шаленому темпі. Найперше потрібно було створити концепцію, потім попрацювати над ілюстраціями й розробити дизайн, знайти друкарню. Паралельно з тим я працювала з менторкою, яка ставила мені різні запитання щодо самої технології створення щоденника, і як він виглядатиме. За два дні до презентації я не могла повірити, що таки я втілила цей проєкт. Але все вийшло і я дуже задоволена цим.
Що приносить вам задоволення у житті?
До повномасштабної війни я відкладала якісь речі, які для мене були важливими. А коли почалась повномасштабна війна, вона дала мені усвідомлення: якщо ти хочеш здійснити свою мрію — здійснюй вже! Це надихає і ти бачиш результат. Якщо відкладати життя на потім, ти не побачиш результатів, бо вони будуть колись. А колись не наступає. Мені подобалось на проєкті “WOWoman” те, що у нас було багато творчості. Так після інтелектуального навантаження можна було відчути розслаблення.
Чому ви вирішили створити саме щоденник-блокнот?
Все почалося з того, що з дитинства мама купувала мені гарні блокноти та щоденники до школи. Я пам’ятаю, як щоразу мені було шкода їх списувати. Це допомогло мені сформувати любов до красивих побутових речей. Я пам’ятаю свій перший власноруч зроблений блокнот. Він був з криво вирізаними сторінками й ледь тримався купи, але я досі його зберігаю. Потім я робила блокноти в коледжі. Коли почався карантин, у мене не було змоги десь поїхати й купити блокнот, тому я зробила собі своїми руками у своїх улюблених рожевих кольорах. У мене була мрія випустити свою лінійку блокнотів. Але я вирішила, що зараз хочу створити не лінійку блокнотів, а цілу технологію, яка допоможе покращити життя української жінки й підтримати її у скрутний час.
Яким є цей щоденник? Що унікального і цінного є у ньому?
Місія щоденника — показати цінність кожної української жінки і те, що вона може прожити своє життя яскраво, повно й успішно. Цей блокнот буде актуальним, тому що завжди є щось, що вибиває нас із колії. Тому щоразу треба нарощувати самоцінність. Цеглинка за цеглинкою будувати собі опору. У наш час дуже актуально будувати опору всередині себе.
Там є одне питання, яке я собі ставлю, коли у мене є ціль, але з певних причин я не можу дійти до цієї цілі. Що заважає тобі уже зараз досягнути цієї цілі? Які перешкоди є на шляху до досягнення цієї цілі? Коли ми чесно зізнаємось собі, що чогось боїмося, що треба нові знання, що треба з новими людьми познайомитися, що треба робити нові дії, які до того ніколи не робили, завдяки цьому ми починаємо чесно бачити, що треба пропрацювати.
Як ви прийшли до відчуття самоцінності?
Навчання на програмі «WOWoman» дало мені усвідомлення своєї цінності з іншої сторони. У підлітковому віці я відчувала себе невпевнено, закомплексовано і некрасивою. Тоді, дивлячись на себе, я ніколи не бачила себе красивою. З таким відчуттям було складно жити. Десь у 15 років почала відвідувати тренінги для жінок. Це були перші кроки становлення мене як жінки. В компанію «Mary Kay Inc.» я прийшла в 19 років. Я побачила перед собою неймовірної краси жінок, сильних і жіночних. Я настільки сильно захотіла бути такою як вони, що одразу почала змінювати себе, свій гардероб і своє самовираження. Це дало дуже великі і класні результати, я зараз дружина і матуся і це є ті плоди, які я отримала. Це велика праця, але, повірте, вона того варта. Це було моє переродження.
За що ви вдячні у своєму житті?
Зараз, коли я народила сина, то розумію, що найбільше за все я вдячна своїй мамі, яка народила мене. До народження свого сина я була вдячна мамі, але зараз, коли пройшла цей шлях сама, то усвідомила цінність свого життя.
Чому ви обрали як назву для свого щоденника «Я вільна»?
Коли почалася війна, я усвідомила, що багато жінок живуть у страхах, переживаннях, невпевненості, й це щодня з’їдає дорогоцінний час життя конкретної жінки. Боячись і переживаючи щодня за щось, ми відбираємо від себе своє життя. Хоча я не є ані психологом, ані психотерапевтом, але я можу допомогти побудувати яскраве і наповнене життя іншими інструментами. Чому я так впевнено говорю, що ці інструменти працюють? Бо я веду своє приватне менторство, а також була менторкою у програмі БУР і спільноті Мирянського руху Курсійо. Тому я знаю, що це працює не тільки в моєму житті, а й у житті інших людей.
Що отримали від програми «WOWoman.Потенціал в тобі»?
Я дивилась на цих жінок і думала: “Вау, я теж так хочу виступати”. Потім моя мрія здійснилася, і я сама так презентувала свої щоденники. Завдяки творчим майстер-класам «WOWoman» я усвідомила, що хочу більше малювати. На цьому проєкті я відкрила свій потенціал. Звичайно, що протягом життя я це робитиму ще, але це дуже хороший старт.
На третьому навчальному модулі я чітко усвідомила і відчула, що потрібно проявлятися, показувати себе і свої таланти. Не чекати поки хтось їх побачить чи скаже тобі, яка ти класна. У першу чергу треба самій собі сказати ці слова. Бо любов до себе і власна самоцінність починаються з мене. Я не зможу дати іншій людині якісний продукт, творчість чи вираження любові, поки я не буду любити й цінувати себе.
Я багато працюю над собою, кожен день щось вивчаю, розвиваюся і можу з упевненістю сказати, що свій потенціал я розкриваю щоразу з іншої сторони. Оскільки у нас було шість навчальних модулів, то щоразу я відкривала нову себе.
Хочу поділитися цікавою думкою, яка мене мотивує відкривати свій потенціал, робити нові кроки й досягати нових результатів. Я уявляю, як Бог запитає мене після мого земного шляху: «Марто, а чи ти втілила в життя усі свої таланти? Чи не дозволила страху, невпевненості забрати у тебе мрію? Чи любила ти все, що ти робиш? Чи дозволила собі жити життям своєї мрії?» Це моя глибока мотивація, яка не дозволяє розслабитися на шляху до мрії й розкриттю свого потенціалу.
Про що ви мрієте?
Я мрію про те, щоби жінки покращили своє життя. І я намагаюся у цьому допомогти. Кожен сам відповідальний за своє життя. Але я можу дати такі інструменти, які допоможуть тим, хто хоче змінити щось на краще. Мрію, щоб більше жінок почали цінувати себе і жити яскравим, наповненим життям. Якщо говорити про якусь таку меншу мрію, то я хотіла б зробити виставку своїх робіт.
Розмовляла Антоніна Андрійчук
Спеціально для «Духовної величі Львова»
Повязані записи
