У книзі Буття ми читаємо, що Бог, створивши чоловіка і жінку, “… благословив їх… і сказав… плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю…” (Бут. 1, 28). Слово Боже нас вчить, що народження дітей – це благословення Всевишнього: “Ось і діти – насліддя від Господа ; нагорода від Нього – плід утроби” (Пс. 126, 3). “Жона твоя в домі твоїм як родюча лоза виноградна. Сини твої, як паростки дерева оливкового, навколо трапези твоєї. Ось так буде благословенний чоловік, що боїться Господа. Нехай благословить тебе Господь… щоб побачив ти дітей синів твоїх…” (Пс. 127, 3-6). У цих псалмах дуже гарно показано значення великого Божого дару: батьківства і материнства.
Звичайно, люди різні, і сприймають цей дар по-різному. Одні з більшою відповідальністю, інші – з байдужістю. Дуже сумно, що в наш час трапляються випадки, коли материнство займає незначне місце в ієрархії цінностей жінки, витісняється іншими цінностями: професійними, пошуком матеріального благополуччя тощо. Так само і дар батьківства не сприймається чоловіками належним чином. Замість того, щоб забезпечувати і захищати своїх дітей і дружину, чоловіки навпаки починають уникати відповідальності.
Часто буває так, що жінка не хоче ставати матір’ю. Але такий підхід є абсолютно неприродним. Адже Бог дав жінці надзвичайну благодать, – носити дитину у своєму лоні, брати дієву участь у творенні, даючи своє власне тіло, свою власну кров. Усе її єство задумане задля функції цього покликання – бути матір’ю. Відкидати це – означає завдавати жінці серйозної шкоди, аж до найпотаємніших глибин її єства. Це знепліднює її. Адже жінка створена, щоб бути матір’ю, у тілі і в душі. Вона не може знайти повноцінного розквіту, якщо не залишиться вірною своєму покликанню. Жінка ніде себе настільки повністю не розкриває, ні від чого іншого не отримає стільки задоволення, як від материнства. Материнський інстинкт дуже сильний. Якою блискучою не була б її кар’єра, жінці не уникнути суму за дітьми, сім’єю, чоловіком.
Читайте також: Життя та взаємини батьків – це відкрита книга, з якої діти вчаться жити
Психологічні аспекти материнства і батьківства можна побачити в людей ще в дитячому віці. Спостерігаючи за іграшками маленьких дітей, ми бачимо, що дівчатка прагнуть ігор, пов’язаних із материнством, тобто догляду за ляльками, гри з колясками тощо. Хлопчикам притаманні рухливі ігри, у яких вони борються, когось захищають, оберігають, майструють.
У працях відомих психологів М. Мід, Е. Бадінтер досліджено, що материнське піклування і прив’язаність до дитини настільки глибоко закладені в реальних біологічних умовах зачаття і виношування, пологів і періоду лактації, що лише надзвичайно складні соціальні проблеми можуть їх подавити, і то не завжди.
Особливі психологічні аспекти материнства проявляються в жінки в період вагітності, коли вона стикається з новими для себе відчуттями. Ці переживання з’являються з двох джерел: з одного боку, плід, що розвивається, уже з перших днів вагітності має величезний вплив на емоційний світ матері, а з іншого боку, мати часто опиняється під впливом емоцій, які формуються її власним уявленням про вагітність і пологи, а також впливом на неї близьких людей.
Після народження дитини матері досить лише один раз побачити своє немовля і вона його вже не переплутає. Деякі жінки після появи дитини можуть впадати в паніку, у зв’язку з невмінням доглядати її; трапляються випадки навіть післяродового психозу, коли жінка може не контролювати свої вчинки, плакати. У цей період особливо потрібна допомога чоловіка, який би заспокоював і підтримував дружину.
Материнство – це швидше біологічне, ніж соціальне явище, і жінка ще в період вагітності поступово починає відчувати себе матір’ю. Батьківство ж – це швидше соціальний, аніж біологічний феномен. Батьком треба стати, а отже, дозріти до цього.
З одного боку, батько – людина непохитна, а з іншого – тепла і сердечна. Без цих протилежностей не може бути хорошого батька. Проблема в тому, що досить часто відбувається підміна двох схожих рис першої протилежності, на місце м’якості ставиться непослідовність. Послідовність же підміняється твердістю, жорстокістю, тиранством. Є величезна спокуса до такої заміни, але саме послідовність разом із теплом і сердечністю є тими справжніми чоловічими рисами, які є джерелом спокою, стабільності і безпеки для сім’ї, яких очікують і дитина, і дружина.
Батько – це той, хто разом із матір’ю дає життя, але крім того, він – захисник життя. Тут досить виразна паралель між архетипом батька і поняттям про чоловіка як воїна взагалі. Батько покликаний виконати два завдання: дати життя і захистити його.
На жаль, більшість чоловіків, навіть порядних, доростають до батьківських почуттів десь аж до 30 років. А в 20-25 років він, зазвичай, не проявляє батьківських емоцій, через що може викликати невдоволення дружини, якій здається, що він не любить ні її, ні дитину.
Материнська любов – первісна, безумовна. Матір любить своїх дітей не тому, що вони їй подобаються, а тому, що це її діти. Цієї любові неможливо досягти хорошою поведінкою і неможливо втратити, згрішивши. Материнська любов – це милосердя і співстраждання. Ніщо не може бути таким дорогим для матері, як дитина, і ніяка інша любов не може зрівнятися з материнською любов’ю! Коли чоловік стає батьком, то яскраво проявляється аспект батьківства, що характеризується моментальним почуттям відповідальності за дитину, за свою сім’ю. Батько відчуває необхідність захистити її, при цьому губиться почуття страху та невпевненості; зростає любов та повага до жінки, яка народила йому цю дитину.
Розглядаючи психологічні аспекти батьківства і материнства, можна сказати, що лише у шлюбі, живучи в любові, можна в повноті стати матір’ю та батьком для своїх дітей. Ця любов до дітей вказує батькам на високу ціль життя і спонукає піклуватися про них. Батьки не вважають обтяжливим для себе віддавати свої сили і здоров’я заради добробуту дітей, втішаючись думкою, що й діти так само будуть піклуватися про них у старості, коли ослабнуть їхні сили. Діти є найкращою втіхою і при різних скорботах: хто може краще втішити батьків, ніж діти, для яких і горе, і радість батьків – є власним горем і радістю.Тому нелюбов до дітей є жалюгідним пороком; окрім того, батькам необхідно ще й любляче серце піднести від любові природної до духовної, тобто батьківська любов повинна полягати не лише в тому, щоб дитина була ситою і зодягненою, але й у тому, щоб зуміти виховати в ній людяність і благочестя.
о. Михайло Сивак
До теми:
«Основна риса справжнього шлюбу і справжньої сім’ї – це жертовна любов», – о. Михайло Сивак
Що Бог з’єднав – людина нехай не розлучає
Покарання ременем чи розмова і навчання або як правильно виховувати дітей у християнському дусі?
Повязані записи
