У храмі св. Володимира і Ольги, де я служу, ми співали акафіст до страстей Христових. І я натрапив на Кондак 8: «Дивно і чудно говорив Тобі Мойсей і Ілля на Таворі, розмовляючи про смерть Твою, яку сьогодні звершуєш у Єрусалимі. Там вони бачили славу Твою, а тут спасіння наше зрозуміли і тому кличуть: «Алилуя». Цей фрагмент впроваджує нас до смерті Небесної Сотні. Це вказує, що смерть має позитивну вартість у людському розумінні. Смерть в Бозі приносить нам спасіння. І вона веде нас до слави Божої та нашої слави. Це є важливий елемент для того, щоб ми зрозуміли жертву наших новомучеників, цих смертей молодих чоловіків і жінок, що залишили своє життя на Майдані. Це має бути позитивний елемент, бо жертва, що приємна Богові, з неї виходить воскресіння. Як співаємо у пасхальний час: «Смертю смерть подолав». Це є перша думка, яку я хотів би висловити. Гадаю, що над тим варто працювати, – над вартістю смерті, вартістю жертвоприношення. Але не тільки вартістю одного повного жертвоприношення, але й над постійною жертвою, яка має мати позитивний напрям.
Одна із жертв, що була на Майдані, – це стовпництво. Стовпництво – термін, який подає о. Василь Рудейко, – означає мирне стояння. Воно допомагає людині ввійти в себе, смиренно свідчити правду. Бо роздуми над своїм життям, ціллю свого життя, діями, які провадять до цієї цілі, є важливим самоаналізом, іспитом совісті для сучасного українця у так званій вакханалії, яку спостерігаємо. Для того, щоб бути свідком Світла, треба не спішити, роздумувати і смиренно свідчити правду. Це важливо сьогодні не лише в Україні, але також і у постмодерному світі, де багато неправди. Пост-правда творить неможливість побачити світло світу, яким є Христос. Це стовпництво спричинило очищення намірів, тих, які роздумували над ціллю свого стояння на Майдані. Це очищення намірів провадить до прозорості дій. Я йду і цілеспрямовано творю добро, не чекаючи на чиюсь підтримку. Я сам щось роблю, бо маю чисті наміри, маю любов без розрахунку. Все це є приводом для єдності у розумінні Сотворителя. Різні люди різних позицій і вірувань зуміли відчути єдність із Сотворителем. Вони об’єдналися у тому, що найкращий вияв Сотворителя – це Ісус Христос. З цього приводу лунала молитва на Майдані, і всі себе у ній знаходили, хоча це не були слова їхньої щоденної молитви. Люди знаходили єдність для спільної мети, яка не вимагає одностайності, однаковості чи одного темпу.
Такий досвід Майдану спричиняється до розуміння Церкви Христової. Церкви, яка не є у конфесійних межах, як ми єретично звикли думати. На Майдані ми віднайшли суть церковного буття, яке отримали від Господа Ісуса Христа. Ми побачили Церкву, де кожен служить один одному прикладом, смиренністю. Церкву, що не відірвана від щоденного життя, яка не виділяється обрядовістю, культом, повинністю. Але ту Церкву, що була у серці кожного, хто жив тим добром. Саме тому ті, хто був на Майдані, не були звичними прихожанами, а спільнотою, в якій служили одне одному.
Митрофорний протоієрей Михайло Димид, професор УКУ (виступ під час відкритої дискусії «Церква Майдану. Що змінилось?» від 22.02.18)
Повязані записи
