Дуже великий жаль, що більшість знань, які мають люди про все, є зі шкільних підручників. Це означає, що після школи, переважно, нічого не читають. А, мабуть, ще гіршим є те, що для більшості населення знання є здобуті ще у радянській школі чи за радянськими підручниками. І там майже не відбулося декомунізації, а, зокрема, це стосується історії Середніх віків, епохи Відродження, взагалі церковної історії. І ось люди мають якісь знання, але дуже часто поверхові, радше – стереотипи. І, виходячи із них, – судять. Так, наприклад, протиставляють темне Середньовіччя, де велику роль, ніби, відігравала Церква, світлому Відродженню з його гуманізмом. Насправді, не було такого протиставлення, а Відродження почалося саме з Церкви.
Йдеться про одну людину, про одну постать, а саме про святого Франциска. Був такий хлопчина називався Джованні. Оскільки батько його був багатим торгівцем, який торгував тканинами, зокрема із Франції, то він назвав його «французик» – Франческо, Франциск. Це був лідер «золотої молоді» міста Ассізі. Ми би назвали його «мажором». Як і всі, він мріяв про славу, навіть записався і рушив у Хрестовий похід, правда, повернувся з нього. Згодом, потрапив у в’язницю, і ось там, він зустрівся з Євангелієм, перекладеним тоді ще простонародною італійською мовою. І це, як зернятко, впало і згодом проросло. А тут слід підкреслити те, а яким був той час – кінець ХІ початок ХІІ ст.? Це був час, коли християнство простих людей було переповнене язичництвом. Аристократія, шляхта намагалася використати християнство, Церкву у своїх інтересах, як певний інструмент. Зрештою, здавалося, що Бог – надзвичайно далеко, а людина є безнадійною. Було дуже багато рухів, які закінчувалися кров’ю, розколами тощо. Святий Франциск почав жити згідно з Євангелієм. У той час Євангеліє сприймалося, як казка, легенда, як щось, що абсолютно немає відношення до щоденного життя. Нібито віримо, але у житті воно не придатне. Святий Франциск сприйняв Євангеліє не просто, як книгу, доктрину, а як певний заклик, як певну життєву мудрість. Він почав жити буквально за Євангелієм. І так став цією «закваскою», так що в цьому світі щось потрібно змінити. Світ не зміниш шляхом революції, його можна змінити хіба що зсередини, методом «закваски». Святий Франциск ні від кого не вимагав змін, він жив згідно зі своїми принципами, він ними заражав, він ними ділився. Святий Франциск запровадив традицію, яку ми зберігаємо до тепер: шопки або вертепи. Для чого? Для того, щоб показати, що Бог насправді недалеко. З того часу, як Бог став людиною, Він є посеред нас, і навіть є у кожному, навіть у останньому грішнику. Це треба вміти побачити. Він дав поштовх і до нового мистецтва, зокрема, коли традиційні сцени, біблійні сцени чи постаті святих почали зображати у одязі сучасників для того, щоби показати, що це все відбувається у нашому житті. Саме так він вплинув на появу гуманістів. Але йдеться зовсім не про те, тобто ця людина, яка ні від кого не вимагала, але, яка сама жила згідно зі своїми принципами, стала «закваскою», великою «закваскою», з плодів якої ми користаємося до тепер. Можна надзвичайно багато говорити про святого Франциска, але найважливіше у тому всьому, все ж таки, – читати Євангеліє не просто, як казку, легенду, розповідь про події, які сталися дві тисячі років тому, але, в дійсності, як життєву мудрість. Святий Франциск є прикладом того, що життя не полягає у тому, щоб мати, а в тому, щоб бути.
Сотрудник храму Успіння Пресвятої Богородиці Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ (м. Дрогобич) протоієрей Ігор Цмоканич
За матеріалами відеоблогу прот. Ігоря Цмоканича для ресурсу «Варто – Галицькі Новини»
Повязані записи
