Сьогодні, 17 лютого, минає 130 років з дня народження Патріарха Йосифа Сліпого – предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви, кардинала Римо-Католицької Церкви та засновника Богословської академії у Львові. Близько 18 років Йосиф Сліпий перебував у засланні радянською владою, однак продовжував свою священицьку діяльність у стінах в’язниці. Упродовж свого життя блаженніший закликав українців до єдності, віри до Бога та любові до України. А його думки й настанови є особливо актуальними для нас сьогодні.
“Моє родинне село називається Заздрість, кажуть тому, що всі дооколичні міста і села завидували його багатству”, – так говорить кардинал Йосиф Сліпий про місцевість на Тернопільщині, звідки походить родом.
Батьки Йосифа Сліпого змалечку привчали дітей до християнських чеснот, тому кардинал з пошаною та вдячністю згадує свою родину і закликає українців плекати родинні цінності:
Народився я і був вихований в українській християнській, хліборобській, глибоко віруючій родині. Вона передала мені та защепила в мені віру в Христа і любов до Нього!… Тому заповідаю вам: Збережіть, а де її розхитано – оновіть в Українському народі справжню християнську родину як не згасне вогнище життя і здоров’я Церкви та Народу!
Під час окупації у роки війни Йосиф Сліпий продовжував свою священицьку діяльність, попри різні перешкоди. Почалися масові депортації духовенства, а блаженніший був одним із перших в’язнів:
Пам’ятаю собі, як у середу, 11 квітня 1945 року, наїхало багато машин з поліцією, а полковник Мельников приніс мені документ прокурора про арешт, обшукали мене і забрали в машину та відвезли до тюрми на вулиці Лонцького. Дуже прикро була почути на собі під час обшуку розбишацькі руки. Мене водили на слідство день і ніч так, що я буквально падав з ніг і мене мусили підтримувати, ведучи до слідчого судді, при тому голодував, бо давали на день трохи юшки і 300 грамів хліба.
Митрополит під час допитів довідався, що священник Климентій Шептицький намагався передати йому якусь посилку. Після довгих спроб блаженніший таки отримав пакунок, у якому, як виявилось, були сухарі, родзинки, просфора та невеличкий кубок – такий набір був призначений для проведення Святої Літургії у підземеллі київської тюрми.
В одному з послань Йосиф Сліпий пише про Страшний Суд як підготовку до Пасхи, тим самим закликаючи людей до віри у порятунок та вічне життя:
Тому перестаньте плакати і сумувати, всі пригноблені і прибиті, випряміть свої згорблені плечі, роз’ясніть свої зморщені лиця, возрадуйтесь і веселіться, бо то Свято, в якому Христос обтер слез з кожного лиця.
На час переслідування УГКЦ Блаженніший перебував в Римі, тому він міг бути митрополитом лише в діаспорі. Не гаючи часу, він взявся реалізовувати свої цілі для розвитку просвітницької справи українців, зокрема заснування Українського католицького університету:
Всі її [Церкви] досягнення і тисячоліття праця поколінь лежали в руїні…Треба було знову починати працю відродження в самому корені, від самих основ. А основи я бачив в науці, молитві, праці і християнському праведному житті…Нехай Український Католицький Університет із його осередками в країнах вашого поселення буде для вас зразком і поштовхом до нових шукань і до науково-виховної праці. Пам’ятайте, що нарід, який не знає або загубив знання свого минулого з його духовними скарбами, вмирає і зникає з лиця землі.
Йосиф Сліпий прагнув зберегти національну ідентичність, а свою місію вбачав у співпраці з православними українцями, об’єднати Українську католицьку церкву і Апостольський Престол. У такий спосіб він працював над екуменічним рухом.
У такі поважні хвилини найбільшим ворогом народу є роз’єднання і братовбивчі крамоли. На наших очах взаємна ненависть виводить свої найстрашніші оргії і веде не лише боротьбу з нашими сусідами, але вбиває брат брата, українець українця за часто-густо безпідставні підозріння…Якщо далі піде це таким ходом, то на наших українських землях не буде Українців.
Патріарх Йосиф Сліпий у непрості для України часи наголошував про патріотизм та захист рідних земель:
Патріотизм і дбання про добро своєї нації вважалися завжди Богом дані обов’язки. Добро нації треба деколи боронити перед ворогами чи внутрішніми чинниками, які інакше довели б до занедбання основних потреб народу. Та сама засада стосується і Церкви, а саме, що існує Богом даний обов’язок позитивно дбати про її добро, обов’язок і право боронити її проти будь-кого, хто спричинив би їй шкоду.
Кардинал Йосиф просив не забувати про молитву до Господа, тим паче навчати її дітей, адже в щирій молитві є особлива сила, яка здатна на велике:
Учіть молитви дітей, щоб молодь наша не виростала б з молитви до Бога і Пресвятої Богородиці – нашого Покрову….Бо молитва – це насамперед вислів повної довіри до Божої помочі і непохитної віри в те, що Могутній Господь здійснить те, про що Його невпинно просимо…Важливість молитви ще й тому, що в ній віруюча людина висловлює свою віру в об’явлені таїнства віри і своє глибоке розуміння самої істоти цілої Христової Церкви, а в ній і своєї рідної Церкви як невід’ємної, повноціної і в обряді, Літургії, церковному управлінні, традицією освячений духовній спадщині самобутньої її частини.
Наостанок блаженніший Йосиф Сліпий залишає після себе заповіт – настанову для доброго життя українського народу, зокрема його нащадків:
Отож, заповідаю вам усім: моліться. працюйте і боріться за збереження християнської душі кожної людини українського роду і за весь Український нарід і просіть Всемогутнього Бога, щоб Він допоміг нам завершити нашу тугу за єдністю і наші змагання за церковне об’єднання у постанні Патріярхату Української Церкви.
За працями: “125 думок Патріярха Йосифа Сліпого” Терези Ференц, “Бути собою: життя і заповіт патріарха Йосифа Сліпого” Олега Турія, “Патріарх Йосиф” владики Івана Хоми
Повязані записи
