Хоч можна передбачити траекторію, але ніколи не знаєш, яким/коли буде наступний помах маятника Життя. Точно так само і з храмом, про який у цьому тексті. Декілька десятиліть тому з купола цієї святині звисав маятник Фуко. Ніхто і подумати не міг, що цей маятник, як і епоха, яку він означував в історії храму, кануть у Лету, а далі буде нова сторінка історії. Відтак сьогодні храм діючий і знову кожного дня відкриває двері для вірних. Жоден гість Львова не оминає цієї святині, туристам тут як медом помазано, а гіди розказують їм про це давнє і особливе місце. Й оповідати дійсно є про що, адже тут переховувалась багата представниця роду Острозьких, тут знімали і продовжують знімати фільми, імовірно, що це місце пам’ятає навіть князя Лева. Тиша, спокій, унікальна архітектура, багата історія – це все про колишній костел домініканців, а сьогодні храм Пресвятої Євхаристії УГКЦ.
Святиня, шліфована вогнем
Нинішній храм Пресвятої Євхаристії УГКЦ у Львові – це сакральна пам’ятка архітектури XVIII столітя. Справжня оаза, яка знаходиться на сучасній площі Музейній, що всього лиш за декілька кроків від зазвичай гамірної і велелюдної площі Ринок. Цікаво, що раніше на цьому місці стояв храм-попередник – готичний костел домініканців (від XIV ст). Існує версія, що у ще більш давні часи тут були споруди часів князя Лева. Власне над ними й зводили мурований костел для монахів домініканців. Однак процес цей відбувався досить повільно і перешкод вистачало. Зокрема, це пожежі, які стали справжнім символом Львова зі знаком “–” у XVI столітті. Досить часто під стінами Львова можна було побачити й ворожі війська, а відтак облоги. Тим не менше, готичний костел служив львівським домініканцям століттями, був описаний у тогочасних джерелах, зображений на панорамах міста, а у XVIII столітті його розібрали і стали зводити новий.
Останнє слово за Потоцькими
Побудова нового храму відбувалась за проектами військового інженера Яна де Вітте. Той використовував і активно запозичував європейський досвід, взоруючись на зразки італійської та особливо австрійської архітектури. На місці будівельними роботами керував знаний у львівських колах майстер Мартин Урбанік, хоч йому й довелося відстоювати для себе цю честь. Будівництво йшло з перемінним успіхом, але відчувався брак коштів. Тому підтримати львівських домініканців зголосився коронний гетьман Юзеф Потоцький, який зробив щедрі пожертви на проект. Принагідно скористався нагодою для зведення власної родинної каплиці поруч з новобудованим храмом. Коли коронний гетьман помер, його справу продовжив родич, канівський староста Миколай Потоцький. Ніби під дуже цікавою умовою – спочатку має бути збудована каплиця Потоцьких, а тоді храм.
Отож, основні роботи закінчили у 1759 році, а ще через декілька років святиню освятив архієпископ Вацлав Єронім Сераковський. Храм тинькований, з центральною навою і каплицями, має монументальний купол, що справляє неповторне враження, коли знаходишся в середині. Фасад святині оздоблено колонами, а на фронтоні бачимо не таку вже й унікальну для Львова, але все одно дуже цікаву деталь – напис латиною: “Єдиному Богові честь і хвалa” (“Soli Deo Honor et Gloria”). Над фронтоном розміщено скульптури святих на постаментах. З тильної сторони храму виділяється барельєф на тему “Ока Божого”, яке в оточенні проміння і хмар.
У внутрішньому оздобленні особливо виділяється головний вівтар другої половини XVIII століття у пресвітерії, що з фігурами святих апостолів Петра і Павла, Івана Хрестителя та євангеліста Луки. Автором останнього називають Матвія Полейовського, або ж когось із його послідовників. Під куполом впадають в око 18 дерев’яних скульптур святих августинців, які у 60-70-х роках XVIII століття виконав, найімовірніше, Антон Осінський. Також він виконував для храму і крилатих херувимів у головному вівтарі, фігури св. Августина та св. Домініка. У подальшому комплекс домініканців у Львові неодноразово реставрували. Зокрема, у 1792 – 1804 роках тривали відновлювані роботи у інтер’єрах храму, що відбувалися під наглядом Клеменса Фесінгера.
У радянський час з монастиря зробили склад, а у 70-х роках це приміщення стало частиною Музею історії релігії та атеїзму. Найсильніша асоціація, яка виникає у багатьох людей щодо храму у той самий час – це куля, яка знаходилась під куполом, маятник Фуко.
Цікаві факти
Головна ікона храму – це чудотворний образ Богородиці Одигітрії (Провідниці), який у 1751 році було короновано (сьогодні в храмі копія). Зустрічаються версії, що ікона могла належати навіть візантійському імператору. Не менш давньою є й фігурка Богородиці з Ісусом (“Гіацинтова Мадонна”). За переказами, вона належала знаному католицькому місіонерові ХІІІ століття, Яцекові Одровонжу, який стояв біля початків діяльності домініканців на українських територіях. З готичних часів збереглося і унікальне чорне дерев’яне розп’яття з головного вівтаря.
Особлива сторінка історії колишнього костелу домініканців у Львові – це епітафії та інші меморіальні пам’ятки. Зокрема, саме у цьому храмі можна бачити унікальну мармурову епітафію графині Юзефи Дунін-Борковської авторства одного з найвідоміших майстрів свого часу Бертеля Торвальдсена. Також є робота Антонія Шимзера, присвячена губернатору Францу Гауеру, або праця Валерія Гадомського на пам’ять про Артура Гроттгера.
Костел розташовано поруч з лінією колишніх оборонних мурів. Відтак історій, пов’язаних із цією темою – не уникнути. Однак, одна із них була аж надто незвичною. У середині XVI століття монастир домініканців у Львові, оскільки там знаходилась його наречена Гальшка Острозька, штурмував багатий і впливовий магнат Лукаш Гурка. Розлючений Гурка впродовж декількох тижнів тримав монастир в облозі, систематично перекриваючи доступ всіх необхідних благ до обителі. Врешті, домігся свого і наречену йому видали.
З костелом домініканців у Львові імовірно пов’язаний і один з найбільших та найвідоміших портретів фундатора цієї святині – Миколая Потоцького. Той самий, який сьогодні можна побачити у Олеському замку. Один із найбільш харизматичних, а з тим і найбільш впізнаваних представників роду Потоцьких подарував цей портрет для своєї родинної каплиці у домініканському костелі, будівництво якої Потоцькі, як і храму загалом, фінансували.
Не можна не згадати і про кіно-штрихи до історії колишнього комплексу домініканців у Львові. При цьому, мова не лише про стрічку “Д’Артаньян та три мушкетери”. Подекуди знімальні групи можна побачити на цьому місці і в наші дні. У тому числі – і закордонні.
Колишній комплекс домініканців у Львові, а сьогодні храм Пресвятої Євхаристії УГКЦ – це справжня архітектурна перлина нашого міста, а також те, що, безумовно, надає Львову європейського звучання і притягує все більше зацікавлених. Кожен візит до цієї пам’ятки дарує велику естетичну насолоду і справжній спокій душі та вмиротворення.
Євген Гулюк
Більше інформації можна отримати з наступних джерел:
- Гординська А. Гальшка Острозька – Чорна княгиня. Нещасливі шлюби найбагатшої нареченої // Українська правда, 2011 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/05/12/38444/
- Мельник І., Жук І. Пл. Музейна, 3 – церква Пресвятої Євхаристії (кол. костел Божого тіла домініканців) // Центр міської історії [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://lia.lvivcenter.org/uk/objects/dominican-church/
- Cмірнов Ю. Костел домініканців (костел Божого тіла) // Енциклопедія Львова / За ред. А. Козицького. – Львів: Літопис, 2010. – Т.3. – С. 465 – 472.
Повязані записи
