11 жовтня – Собор преподобних отців Києво-печерських, що спочивають у Ближніх печерах. Нам, жителям ХХІ ст., дуже важко збагнути, що ми ходимо, працюємо, живемо поруч з великими святинями. Через це ми організовуємось в далекі паломницькі тури до святинь Єрусалима та Палестини, на Святий Афон та в Грецію, навіть інколи забуваючись, що з благодаттю, з подвижниками, з тими, кого Господь прославив серед нашого народу, з нашими родичами, ми взагалі ніколи не зустрічалися, їх не відвідували і нічого про них не знаємо.
Хто тримав в руках церковний календар, той не міг не зауважити, що майже кожного дня в місяцеслові відзначені жирним шрифтом дні пам’яті печерських угодників, що своїми нетлінними мощами спочивають у Ближніх та Дальніх печерах Києво-Успенської Печерської лаври, і які з часів хрещення Руси подвизалися на святих пагорбах над Дніпром у печерах.
Києво-печерські подвижники – це особливі люди, ченці, які присвятили себе Богові і зреклися світу та того, що у світі. Одні з них були навіть затворниками, тобто такими, що певний час свого земного життя просиділи тільки в закритій, часто замурованій, з одним віконцем, лишень для подачі хліба та води, печерці, розміри якої навіть не досягали тіла звичайної людини. Вони молилися день і ніч, а їжу споживали раз на тиждень, або й ще рідше.
Звичайно, що серед ченців були і лікарі, такі, як преподобний Агапіт, були літописці, такі, як преподобний Никон та Нестор, були й ті, які зреклися всього багатства та спокусливої влади, – преподобні Варалаам та Микола Святоша, колишній князь Луцький, були преподобні Прохор Лободник, що пік хліб і Марк Гробокопач. Усіх їх об`єднував один подвиг і одна молитва, а ще більше віра в Бога. Над всіма ними стояли два найбільших світочі – начальники києво-руського чернецтва преподобні Антоній і Феодосій Печерські, які дали приклад великого подвигу та устав спільного чернечого життя.
Печери, в яких спочатку проживали ченці, складалися з двох підземних ділянок з своїми лабіринтами та кімнатками, а також влаштованими підземними церквами та трапезами, куди сходилася братія для споживання незначної, переважно рослинної, їжі. Спочатку до преподобного Антонія, який прийшов з Гори Афон, приходили на молитву та подвиги ті, хто бажав чернечого усамітненого життя. В міру того, як число братії зростало, ставала потреба в нових печерах і Антоній з невеликим числом братії перейшов на нове місце, неподалік перших.
Печерський монастир зростав. Київські великі князі стали звертати на подвиги монахів увагу, допомагати ченцям фундувати свої статки. Так само робили і знатні вельможі. Але найбільше про Печерський монастир, як обитель глибокої віри та молитви, дбала Пресвята Владичиця Богородиця, що мала тут один із Своїх уділів. В чудесний спосіб, про який розповідається в Києво-Печерському Патерику, особливій складеній книзі, в якій поміщені житія угодників Божих преподобних печерських, Мати Божа сприяла побудові Великої Успенської церкви, яку згідно нашого Літопису було посвячено 1089 року.
Коли було побудовано Велику церкву та келії, то ченці перестали жити в печерах, лишень деякі подвижники залишалися там. Поступово в цих печерах братія стала погребати подвижників монастиря. Так склався особливий ансамбль та ландшафт давньої Печерської обителі, що отримала у княжі часи звання лаври та архимандритії. Територія, яка знаходилась віддаль від Великої Успенської церкви, у пізньому середньовіччі стала називатися Дальніми печерами, а та частина, яка знаходилась неподалік від храму стала називатися Ближніми печерами. Архітектурний ансамбль Києво-Печерської лаври формувався століттями, зазнав руйнації половецької та монголо-татарської навали у старі часи, руйнації від своїх та ін. ворогів, від радянського режиму та войовничих безбожників. Але кожного разу воскресав і своїми золотими банями українського бароко вабив око паломників та богомольців.
З часом у Дальніх та Ближніх печерах своїми нетлінними останками стали спочивати великі і преславні чудотворці та всесвітні християнські світильники великого подвижницького духу і нашого з вами роду. Остаточна їх канонізація відбулася за митрополита Петра Могили (1632-1647). У цей же час, окрім преподобних і богоносних Антонія та Феодосія, які стали вшановуватись святими ще з княжих часів, було встановлено пам’ять багатьом подвижникам окремо та разом. Стали вшановувати загальний Собор Києво-Печерських святих, які тілами спочивають в Дальніх та Ближніх печерах, і їх є 124 преподобних, із них 51 у Дальніх і 73 у Ближніх печерах. Так само ще є 30 мироточивих глав, які належали невідомим Печерським подвижникам, і які виточують цілюще миро. Починаючи з середини ХVII ст., всім преподобним Печерським було складено службу з піснеспівами та визначено дні особливо шанування.
11 жовтня за н. ст. вшановується соборна пам`ять 73 преподобних, які спочивають у Ближніх Антонієвих печерах. Ми не будемо перераховувати їх імена, але серед них є досить шановані отці-подвижники – Агапіт, Лікар безвідплатний, Аліпій Іконописець, Варлаам, ігумен печерський, Євстратій, Преподобномученик, Єфрем Переяславський, Ілля Муромець, Іоан Посник, Лаврентій Затворник, Марк Гробокопач, Нестор Літописець та ін. Всі преподобні отці лежать у гробах, в нішах, так зв. аркосоліях, уздовж печерних лабіринтів, одіті в прекрасні ошатні ризи, кожний згідно свого сану та звання. Над гробами їх висить зображення у вигляді ікон, написи на металевих табличках та лампади, що горять день і ніч.
Свого часу допитливий людський розум намагався зрозуміти, де сила цілющості нетлінних мощів преподобних і богоносних отців печерських. Навіть проводились т. зв. біо-фізико-хімічні досліди над з’ясуванням цього явища і було встановлено самими науковцями, що причини зцілень від мощів преподобних полягають у благодаті, випромінюванні надлюдської божественної сили, яка здатна одухотворювати, оживляти і зцілювати різноманітні хвороби. У цей день особливо урочисті служби відправляються в Успенській Печерській Лаврі. Нічні та ранні служби звершуються в Ближніх печерах у Введенські та Варлаамівській церквах. Атмосфера під час цих богослужінь особливо молитовна і благодатна, яка виходить від самих мощів, що лежать поруч і торкаються вашого палаючого серця.
Митрополит Львівський і Сокальський ПЦУ Димитрій
Повязані записи
