Екслюзивно для “Молитовної групи” Митрополит Львівський і Сокальський ПЦУ Димитрій розповів про своє покликання до священства, про те яким має бути священник у ХХІ столітті, а також повідав, що потрібно сучасній молоді насправді.
-Ваше Високопреосвященство, поділіться історією Вашого покликання до священства, до служіння Церкві і народу.
-Хочу сказати, що моє покликання не було особливим, тому що таких покликань є багато і традиційно вони дещо повторюються. Більшість священнослужителів, такого віку як я, народилися у часи, коли панував безбожний атеїзм, коли не можна було відкрито сповідувати віру і батьки, як правило, на це не звертали особливої уваги, а от старші люди, діди наші, які жили поруч, вони мали великий вплив на формування релігійної духовності у дітей. І дуже часто можна сьогодні почути з вуст священнослужителів про те, що традиції непотрібно зберігати, головне чиста віра. Але я хотів би наголосити, що у часи безбожництва традиції мали величезне значення, особливо, коли вони зберігалися у сім’ї. Звісно, ікони були на стіні, але до них завжди мали зауваження партійні діячі, які за цим стежили і не дуже заохочували, щоб у хатах багатьох селян, українців, були ікони. І у багатьох хатах ікон вже й не було.Також для нас важливою була традиція святкувати празники. Це Пасха, Різдво, Зелені свята, Преображення Господнє, коли святять яблука. Моя бабця, наприклад, не споживала яблук до 19 серпня. Була така традиція. Також моя бабця керувала півчими, як їх називали у селі. І я добре пам’ятаю, як вони відправляли богослужіння над покійником. І хоч людину погребали без священника, але з молитвою. Також були церковні книги. Вони перейшли від дяків. Бабуся їх оберігала у хустині, зав’язувала, а я дуже часто їх брав до рук. І навіть у 6 років навчився читати по Псалтирю. Мене зацікавили ці літери і бабуся навчила мене по церковнослов’янському читати, а потім був Буквар українською, казки. Потім завершив школу, вступив в університет і було бажання продовжити навчання у духовних київських школах. Що і сталося. Не буду переповідати біографії, але саме так я пройшов цей шлях.
-Ваше Високопреосвященство: священник сьогодні і завтра: яким він має бути.
-Найголовніше – це покликання і підготовка цього священнослужителя. Я завжди наголошував на тому, що священнослужителем не може бути людина, яка не закінчила духовних шкіл. Наприклад, сьогодні у ПЦУ вони називаються православними богословськими академіями. Адже є покликання і є духовно-інтелектуальна підготовка священнослужителя. Бо якраз багато помилок творять ті священнослужителі, які не сиділи у духовних школах за партою. І пастир добрий – це той, який виховав у собі співстраждальну любов і разом з нею здобув богословську освіту і якщо він це поєднує з молитвою і подвигом. Священичий шлях – це є подвиг постійного вдосконалення. І я не перестаю це робити до цього часу, я постійно читаю, постійно думаю. Священнослужитель сьогодні знаходиться перед певними викликами і він повинен бути добре освіченим і навіть бути психологом і подекуди психіатром. Адже люди не лише сповідують свої гріхи, але й звертаються за духовною порадою. Є наука “душепіклування”. Є така історія про старця до якого зверталася багата людина, а він мовчав. І наступного дня ця людина знову прийшла, а старець знову відповів, що не має що сказати. І сказав: “іди, молися, Бог дасть тобі відповідь” і додав,що Бог йому сьогодні не відкрив, що сказати конкретно цій людині. Старець у цьому випадку виявив дуже велику чесність. А деякі священники стають порадниками на кожен випадок життя і кажуть одне й те саме: “іди молись, іди трудись”. А має бути досвід. Наприклад, Антоній Сурожський казав, що у душепіклуванні існують духівники, старцівство і отцівство. І він казав про те, що духівником може бути кожен священик, який рукоположений у сан, а старцівство і отцівство – це дар, який дається від народження.
-Україні зараз накидають сексуальну інтеграцію, що думаєте про це?
-Коли ми зустрічаємося із проблемами у суспільстві, то забуваємо, що нічого нового під сонцем не існує. Людство із проблемами розпусти зустрічалося і тоді, коли людство було на високому духовному рівні. Про ці проблеми часто у проповідях казав і святитель Іван Золотоустий. Історичне коло крутиться. Ми знаходимося у кризі духовності з XVIII.Те, що нам нав’язують розпусні ідеології – це звичайна боротьба між добром і злом. І зло нам показують під виглядом благоденства. Найбільший дар,який дав нам Господь – це свобода.Але той дар свободи, про який йдеться у ідеологіях цих розпусних – це зовсім інший дар, підмінений дар. Головна робота диявола підміна понять, підміна цінностей. І чим більше людина перебуває у тенетах бездуховності, тим більше вона продукує ці речі. А держава буде міцною тільки тоді, коли буде міцна сім’я.
– Владико, що у першу чергу має впливати на свідомість молоді, дітей і старшого покоління?
-Я би не дуже ідеалізував українця. Я би хотів, щоб українець активніше зайнявся самоосвітою і самоорганізувався. Політика Церкви полягає у тому, щоб ніякої політики не творити. Але коли я бачу, як наша нація одну революцію зробила, другу революцію, але результати мізерні. Ми не отримали бажаних результатів і багато у чому причина лежить у браку самоорганізованості. Ми дуже часто продукуємо величезний хаос. Наприклад, на останніх виборах була дуже низька явка. Ми так можемо здати Україну. Можна прокинутися у один момент і України не буде. У нас також є відсутність поваги одне до одного. І зараз, коли ми переживаємо непрості часи, то не можемо організуватися. Наприклад, владу зробили ворогом, бо вона закликає носити маски. У нас змусити людину вдягнути маску нелегко. Це ж абсурд, коли вам кажуть зробити це, бо є загроза здоров’ю вашому і вашого ближнього, а ви кажете, що десь прочитали, що маску носити не треба.
Записано із відео “Молитовної групи”
Фото “Твоє місто”
Повязані записи
