Чому в УПЦ вирішили повністю «унезалежнитись» від Москви? Чи об’єднаються УПЦ та ПЦУ? Що спільного між митрополитом Онуфрієм та патріархом Філаретом та чи всі священики вірять в Бога? Про це та інше розповів сайту «Духовна велич Львова» один із найавторитетніших ієрархів України, Почесний громадянин Львова, постійний член синоду ПЦУ, митрополит Львівський Макарій (Малетич).
«Вони домовились з Москвою заздалегідь»
Владико, як Ви сприйняли рішення Собору УПЦ викреслити із статуту в залежність від Московської патріархії?
Незадовго перед цим ми обговорювали на нашому соборі ПЦУ шляхи, якими можуть піти в УПЦ. Були висловлені різні думки та припущення. Здебільшого ймовірність подібних змін в УПЦ заперечували. А я казав, що зміни будуть. Я відчував, що буде, тому що їх логіку зрозуміти нескладно. Була перша хвиля переходу парафій та священиків від них до ПЦУ після Об’єднавчого собору і дарування Томосу. І коли, в лютому почалася війна люди знову збурилися. Не єпископи, зрідка священики, а самі люди, українці. І почалася нова хвиля переходу парафій. Для того, щоб зупинити її вони й пішли на ці зміни.
Хоча Московський патріарх Кирил і зробив критичну заяву щодо рішення собору УПЦ, але я думаю, що вони домовились заздалегідь. Я можу руку на серце покласти, що так було. Бо це хоч і церква, але грає в церковні політичні ігри. Тож побачимо який буде діалог.
Ви член Синоду ПЦУ. Чи були вже якісь звернення від представників УПЦ щодо початку міжцерковного діалогу?
Я про такі не знаю. Не було. На словах окремі архієреї висловлювались, що нам треба зустрічатись і розмовляти. Але це тільки слова.
А якщо звернуться офіційно, то чи готові в ПЦУ до діалогу?
Священний Синод та архієрейський Собор закликав до діалогу УПЦ МП, але жодного кроку в цьому напрямку зроблено не було, принаймні мені не відомо, але деякі їхні архієреї вже ставлять якісь умови. Так як Путін хоче розмовляти, але на своїх умовах. Ось розумієте, це цікаво. Якщо хтось говорить не щиро, це відчувається. Просто відчувається, як би ти цього не приховував.
Можливо вони хочуть відстояти свої посади, зберегти структури.
Не знаю поки що думки Предстоятеля нашої церкви, але як член Синоду я припускаю можливість зробити ще одне об’єднання, скликати ще один об’єднавчий собор. Та коли я все більше чую, що в УПЦ висувають різні умови, і не якісь посередні, а їх умови, це мене засмучує.
Як Ви відчуваєте, чи вийде щось з цього, чи буде об’єднання УПЦ та ПЦУ?
Я думаю, що ні. В найближчий час, ні. Ось коли закінчиться війна і українська перемога буде. Тому що навряд чи Європа змусить нашу владу поступитись Росії, щоб «зберегти обличчя Путіну». Дуже багато людей загинуло і військо буде проти. Так ось, коли рашистів викинуть з української землі, тоді, може, у них щось в головах переміниться і вибору не буде.
«Нещирість Його Святості дала плоди»
У новітній історії ми маємо приклад, коли дві проукраїнські церкви УАПЦ і УПЦ КП йшли до єдності майже чверть століття, аж поки цьому активно не посприяла світська влада?
На УАПЦ влада України не тиснула і об’єднуватись не змушувала. Це було наше спільне рішення і особисто моє як Предстоятеля. Колись ще наш патріарх Дмитрій (Ярема) казав: «Я тимчасово. Очолити церкву повинна молода свіжа людина». Але ми повинні відрізняти щирість намірів і поверховість, яка тільки щирістю здається. Колись отець Борис (Табачек) з Києва казав, що моє тіло буде довго перевертатись в труні, бо я нібито зробив все, щоб патріарх Філарет не очолив церкву. Але ми з архієреями УАПЦ поступили щиро, коли не боролись за місце Предстоятеля в об’єднаній церкві. А нещирість Його Святості патріарха Філарета дала свої плоди. І ось тепер, я в Православній церкві України, стою першим біля Предстоятеля, а його немає. Тому що не було щирості.
У чому це проявлялось?
Він просто хотів підпорядкувати під себе всіх. І йому в цьому допомагало навіть телебачення, наприклад, «1+1» . Його журналісти вишукували в УАПЦ кожну плямку. Коли Алла Мазур перенесла хворобу, я за неї молився, і радію, що вона одужала. Але це неправильно, коли на телебаченні представляли різні сфабриковані листи до Кирила і приписували їх мені. Жінка, журналістка, українка чомусь не боялася фальшу і ставила під сумнів існування УАПЦ, але наша церква встояла і об’єдналася. Тому я хотів би з нею зустрітись і кілька слів їй сказати: ніколи не треба бути виконавцем неправди, чи ти на роботі, чи де. Ніколи. Бо Бог на Небі є і все бачить, все знає.
Напрошується ще одна історична паралель. Сьогодні в Україні УПЦ очолює митрополит Онуфрій, якого багато людей вважають проросійським. На початках відродження нашої незалежності Український екзархат РПЦ очолював митрополит Філарет (Денисенко), що мав репутацію проросійського радянського ієрарха який співпрацював з КДБ, дружив з русифікатором Щербицьким. Однак «за одну ніч» він став палким прихильником автокефалії та українства, а пізніше Предстоятелем УПЦ КП. Чи можлива така блискавична еволюція й у випадку Онуфрія?
У випадку почесного патріарха Філарета палкою була тільки зовнішня гра. А коли прийшов час, щоб стати не першим, а другим, то це виявилось. Ні я, ні інші архієреї не погодились на те, аби у нас було два Предстоятеля, один зовнішній – Епіфаній, а інший внутрішній – Філарет. Але колишня, імперська, російська «жаба» тиснула, то як це я стану другим. І так може бути і з Онуфрієм. Якщо не буде щиро, то повториться те ж саме – на словах і вчинках може бути одне, але тимчасово.
До речі, задля об’єднання УАПЦ відмовилось від своїх прав на Андріївську церкву в Києві. Тоді йшла мова, що мала бути якась компенсація, заміна.
Не хотів би то казати, але скажу. Будь-який чиновник, особливо високого рангу, повинен вміти тримати слово і пам’ятати, що казав. Тодішній Президент кликав мене оглянути Храм Спаса на Берестові. Президент Порошенко запевнив, що храм передадуть нам. Але цього не сталось, навіть розпорядження по цьому питанню не було. Тож не маємо з чим йти і до нинішнього Президента. Так ось, до об’єднання він з нами і по ночах зустрічався, а опісля навіть на телефонні дзвінки не відповідав. Це було нещиро. В патріархії досі зберігаються церковні речі з Андріївської церкви, бо не було куди їх прилаштувати.
«Просити Кирила молитись за українців огидно»
Чи правда, що УАПЦ та УПЦ КП в минулому наклали мораторій на перехід парафій? Чи є сенс вдатись до цього ж кроку тепер, аби зменшити градус напруги між УПЦ та ПЦУ?
Були такі домовленості, але їх першим порушував патріарх Філарет. І йому допомагала влада на всіх рівнях – від сільської, обласної і аж до київської. Андрій Юраш відкрито сказав, що Київський патріархат був під опікою держави. Навіть досі це подекуди залишилось. Зі слів архієреїв, знаю, що в окремих регіонах влада досі надає перевагу єпископам вихідцям з Київського патріархату. Я просив нашого Предстоятеля, аби він допоміг вирішити це питання на рівні обласних начальників, нам не потрібно привілеїв, ми просимо лише про рівні умови, ми ж одна церква.
Загалом ось це протистояння між УПЦ та ПЦУ, це боротьба за віру та Україну, чи все ж таки за парафії? Тут більше чого: політики, економіки чи релігії?
Я відкрита людина і деяким архієреям з УПЦ МП, які звинувачували Порошенка в тому, що війна сталася через нього, сказав прямо: «Кров на ваших руках. Бо, якби більшість з вас перейшли в ПЦУ після отримання Томосу, то Путін можливо б вагався, чи йти захищати російську церкву чи ні». Тому не треба нам казати, що прагнення української влади йти в НАТО та Європейський Союз винне. Через це й сказав, що кров наших цивільних, військових, діточок на їхніх руках.
Але багато хто з УПЦ каже, що вони самі шоковані, що для них ця війна була несподіванкою, і від патріарха Кирила вони не очікували такої позиції.
А чому ж соборно не осудили його?
Вони заявили, що незгідні з ним.
Але ж не осудили. Коли я бачив, що мій колишній Предстоятель владика Мефодій робив щось не так, то я казав йому у вічі. А у них нема мужності і нема щирості до України, до своєї землі, до свого народу. Мені боляче стало, коли я прочитав у рішенні їх Синоду, що вони просять Кирила молитися за українців. Це ж огидно. Він благословляє ікону для військових, благословляє війну. Як можна просити людину, яка дає згоду на вбивство українців і не заперечує війни проти своєї пастви та України про молитву за українців?
Існує думка, що такою багатовекторною політикою вони намагаються зберегти внутрішню єдність, та не відштовхнути, наскільки це можливо, ані проукраїнських, ані проросійських вірних своєї церкви.
А я в успіх такої політики не вірю. Це нещирість. Хоч би 10 чи 20 років пройшло все не збережуть. Так, частина з них вагається, бо не знають чим все закінчиться на Донбасі та на півдні України. Вони вичікують, і готові залишити Москві хоч би Донбас, якщо Київ не вдалось. Навіть після нашої остаточної перемоги будуть люди, хоча суттєво менше, ніж тепер, які залишаться прихильниками російської православної церкви. Тож всього не збережуть.
«Московська «качка» долетіла навіть до Вселенської патріархії»
Питання церкви та її об’єднання в Україні дуже політизовано. Як зробити так, щоб для зцілення рани церковного розколу запросити більше Бога?
Було б добре, якби Бог міг все сам зробити і політики не було б. Сказав би з Неба, що робити, сам обрав би людей, які вестимуть процес об’єднання.
В УПЦ не забувають натякати щодо неканонічності хіротоній частини духовенства колишньої УАПЦ? Вказують на це як на причину невизнання ними Томосу Вселенського Патріарха.
Я маю лінію хіротонії від патріарха Мстислава (Скрипника), а третій єпископ був зі сторони митрополита Філарета (Денисенка). Але Москва закинула в інтернет інформацію, що я служив разом з якимось пройдисвітом Чекаліним. Ця брехня дуже поширилась. І я знаю чому, бо я «бойко послідовний і впертий». Тому кажу: бійтеся Бога, я того Чекаліна на очі не бачив. Я не те, що з ним не служив, я навіть з ним не зустрічався. Але ця московська «качка» долетіла навіть до Вселенської патріархії. Однак Патріарх Варфоломій не поставив під сумнів мою хіротонію та інших архієреїв.
Питання канонічності взагалі дуже дискусійне. Можна перефразувати відомий вираз: «Була б людина, а канон знайдеться».
Нехай ті, що навчають нас канонічності, заглянуть у свою совість та подивляться в першу чергу на своє життя, чи вони самі живуть за всіма канонами. Ось і вся відповідь. Ніхто в церкві не дотримуються усіх канонів, завжди бувають якісь неточності, недосконалість і всього не виправиш. Тому рішення Вселенського патріарха покрити нас визнанням було вірним і мудрим. Але, якщо на місце віри в Бога ставлять щось інше, завжди виникатимуть непотрібні дискусії.
Та чи всі священики та єпископи вірять в Бога?
З цим запитанням треба звернутись до Бога. По зовнішньому виду не визначиш. Щоб бачити внутрішньо, треба бути прозорливим, заглянути в душу. Але скажу відкрито, бо не знаю, скільки мені ще залишилось жити, є священнослужителі, які мене засмучують. Я своїх священиків, яких висвячую, прошу і наставляю, що якщо своїм життям не зможеш принести імідж славу церкві, то хоча б не шкодь їй. Просто не шкодь. Бо Господь каже, якщо спокушаєш когось, то краще тобі прив’язати жорновий камінь на шию і кинутись в море. А спокус чимало.
«Коли священик опускається, йому важко піднятись»
Цими днями Церква буде святкувати Зішестя Святого Духа на апостолів. Відомо, що апостоли були малограмотні, прості люди, рибалки, але під час богослужіння ми співаємо, що вони «уловили Вселенну» в спасительні сіті Христової віри. А тепер у світі безліч теологів, служителів церкви, чимало духовних семінарій та академій, а сили духовної як у апостолів немає. Чому так?
У моїй єпархії кандидат на диякона чи священика проходить багатопрофільну комісію. Однак через комісію могли пройти і не зовсім достойні кандидати. Мене ж як архієрея найбільше цікавить, як готується священнослужитель до богослужіння. Якщо він здійснює це належно, то і благодать Святого Духа діє. Наприклад, якщо лікар буде погано готуватись до операції, то з кожним разом його кваліфікація буде падати. Подібно і священнослужитель.
Я коли був Предстоятелем багато подорожував, тому коли їхав поїздом, деколи просився до провідника в окреме купе, щоб звершити молитовне правило. Бувало по-різному, інколи дочитував канони після служби. Але тоді служба мені не йшла, я не був піднесений духовно у службі. А коли все вичитаєш і щиро помолишся, тоді відчуваєш себе повним енергії та сили. Тоді навіть, якщо проповідь не готував, але говориш так, що у людини сльоза з’являється. Але якщо священнослужитель упускає молитву раз за разом, то він духовно опускається, а коли людина опускається, їй тяжко піднятись, а тим більше, якщо це священнослужитель. Інколи кажуть, що молитовні правила лише для монахів, а для сімейних священиків їх треба скорочувати. Щирої молитви багато ніколи не буває.
Скільки перейшло парафій та священиків у Вашу єпархію з УПЦ?
Після отримання Томосу перейшло сім священиків і одинадцять парафій, а за останній час перейшли три парафії і один священик в області. У Львові до нас долучилися колишні священики УПЦ з Києва і Чернігова, перейшов монастир на Пекарській – Свято-Воскресенський Ново-Афонський, з Короленка (Кафедральний Собор Львівської єпархії УПЦ, – ред.) перейшло два священики, і один священик з Троїцької церкви у Львові.
Як у Вас складаються з ними стосунки?
Я досить вимогливий до себе, але іншим я даю волю. В монастирі на Пекарській є намісник ігумен Іов, я йому довіряю, але водночас даю настанови.
Їх перехід був щирий на Вашу думку?
Я спілкувався з цими священиками. Всю глибину їх переживань я не можу оцінити, але ці люди зайняли чітку позицію, вони не змогли залишатись в церкві під патріархом Кирилом. Зазвичай я приймаю священиків яких особисто не знаю, тому в значній мірі довіряю їм і тим людям, які за них поручаються.
Яка кількість парафій у Вашій єпархії?
В єпархії 280 священників та 338 діючих парафій. Ми не маємо практики декларувати парафії, які лише на папері. Бо є деякі парафії, наприклад, вісім громад у Львові, що не діють, тому що нема землі. Загалом трудно вирішувати питання про виділення землі під храми.
Спілкувався Андрій Толстой
Митрополит Філарет (Кучеров): «В Україні більше немає УПЦ Московського патріархату»
Ієромонах Іов (Ольшанський): «Якщо священик вас не надихає, шукайте іншого»
Повязані записи
