Цими травневими днями святкуємо 100- ліття від дня народження Йоана Павла ІІ. Про феномен папи, його особистість, почуття гумору, покликання, досвід священства і єпископства, непростий шлях папського служіння, досвід співпраці з секретарями, традиції і звичаї, а також про візит Святішого Отця до України розмовляємо з архиєпископом Мечиславом Мокшицьким, сьогодні Львівським митрополитом, який на той час був другим секретарем папи Йоана Павла ІІ.
Слава Ісусу Христу! Ваша Ексцеленціє, насамперед дякую Вам за відкритість і згоду на розмову з нами.
Дякую Вам, що маєте бажання писати про папу. Сподіваюся, що вдасться зреалізувати Ваші очікування. (скромно усміхається, – Х. К.)
Отож починаємо..
Кожен Святий має свою родзинку. В чому, на вашу думку, феномен папи Йоана Павла ІІ?
Передовсім папа Йоан Павло ІІ був людиною. Він був дуже відкритим на інших людей. Легко знаходив спільну мову і спілкувався з дуже різними людьми. Він був безпосереднім і легко нав’язував контакти з іншими. У цьому йому допоміг його акторський талант. Знаємо, що він хотів бути актором і працювати у театрі. У подальшому його житті і служінні йому ці таланти суттєво допомагали бути Папою. Особливої уваги заслуговує його глибока віра в Бога. Йоан-Павло ІІ був людиною глибокої віри. Це проявлялося в тому, що він все довіряв Богові: своє життя і служіння. Тому він завжди був спокійним, бо зі своєї сторони робив все, що від нього залежало, а решта залишав Богові. Мав велику довіру до Бога.
Якими рисами він володів як людина?
Йоан Павло ІІ кожну особу, яку зустрічав, трактував серйозно. Незалежно від того, чи то був старший чоловік, чи мала дитина, чи молодь, а чи просто хтось дорослий чи може хворий. Він до кожного відносився з повагою і для кожного мав час, щоб терпеливо і уважно вислухати. Папа ніколи не показував, що він поспішає, чи має якісь важливіші справи. Він також жодної справи не залишав без своєї уваги і без конкретного рішення. Папа був дуже відповідальним. Дуже серйозно підходив до свого життя і покликання і до своєї місії як Петра наших часів.
Які факти з життя Папи вразили Вас найбільше?
Йоан Павло ІІ був дуже вимогливою людиною. Він багато вимагав від себе і від людей зі свого оточення. Понтифік старався максимально віддатися у своєму служінні. Ніколи себе не шкодував. З великою відповідальністю виконував усі доручені йому завдання. Хотів, щоб його служіння приносило добро для людей, Церкви і цілого світу.
За яких обставин Кароль Войтила відкрив своє покликання?
Від шкільного товариша Йоана Павла ІІ Єжи Клугера я почув, що Кароль Войтила завжди відповідально відносився до навчання, щоб могти сповнити обов’язки, до яких його Господь приготував. Він розповідав, що Папа завжди був дуже дружелюбним. Він був йому добрим другом. Молодим хлопцем Кароль Войтила завжди допомагав своїм однокласникам у школі. Товариші часто разом вчилися вдома і разом відпрацьовували лекції.
Після школи Войтила поступив на навчання до ліцею. Під час навчання один з єпископів запитав його куди він хоче далі поступати, то Кароль Войтила відповів, що на літературу, а він сказав тоді, що шкода, що не до семінарії. Після цього розпочалася війна і він вступив до підпільної семінарії. Після завершення семінарії став священником, був скерований на служіння до парафії у невеличке село Неговіци , а потім на навчання до Риму. Як молодий священник, маючи 38 років він був іменований єпископом-помічником, а згодом архієпископом. Водночас був професором Католицького університету у Любліні. Як священнику йому завжди подобалося працювати з молоддю. Також він провадив душпастирство для студентів. Отець Кароль часто з молоддю проводив конференції, звершував Службу Божу і виїжджав на екскурсії в гори, а чи на озеро з байдарками. Був дуже активним і відкритим священником. Працював не тільки з молоддю, а також з сім’ями і проголошував їм Євангеліє. Особливо любив Татри і Бещади. У Ватикані він говорив, що сходив все у Кастель Ґандольфо, детально оглянув кожне місце, бо так йому бракувало Бещад. Папа не тільки працював і молився, а вмів також тішитися життям. Часто до себе в гості запрошував різні театри і оркестри. Виїжджав в гори чи на море. Їздив на лижах. Користувався басейном у Кастель Ґандольфо. Як ліцеїст відчув покликання не лише до проголошення літературного слова, а також і Божого.
Чому йому вдалося досягнути певних висот? В чому його секрет успіху?
Його секрет успіху у кропіткій і мозольній праці над собою. Папа ніколи не був егоїстом, не був тим, хто старався досягнути своєї цілі за всяку ціну. Був простим і скромним чоловіком, а також священником. Ніколи не думав про те, щоб стати єпископом чи Папою. Але з великою відповідальністю і у сумлінний спосіб виконував своє завдання і покликання як священник. Тому його наставники зауважили його особистість і таланти. Все, що він мав Папа досягнув через свою відповідальність і працю.
Якими були Ваші обов’язки поруч з Святішим Отцем? Як виглядало щоденне життя Папи?
Папа завжди має двох секретарів. Перший секретар відповідальний за координацію офіційних зустрічей і супроводжує його під час цих зустрічей. Другий секретар є відповідальним за офіс і канцелярію Папи. Отож я готував для перегляду документацію Папи. Це були всі листи, які приходили від єпископів, кардиналів чи керівників держав, а також організовував щоденне життя вдома. Святіший Отець щодня запрошував до своєї каплиці на Святу Месу 35 осіб. Тож я запрошував цих гостей. Також зустрічав тих, які приходили на приватні зустрічі зі Святішим Отцем. Ми жили у цьому самому домі, що Папа. Тому були присутні з ним від самого ранку до пізнього вечора. Ми брали участь у всіх сніданках, обідах і під час вечері. Також я допомагав Івану-Павлу ІІ виїжджати в гори на відпочинок. Під час мого служіння Папа звершив 36 міжнародних паломництва. Я взяв участь лише у 18, бо треба було залишитися вдома. На жаль, я не зміг взяти участь у всіх паломництвах Папи. У 2001 році в Україні я був з Папою, бо по-іншому і бути не могло (усміхається).
Щодня Йоан Павло ІІ вставав вдосвіта о 5:15. Відразу мав приватні молитви. Опісля звершував Святу Месу, у якій завжди брали участь вірні. Згодом був сніданок, на який він теж запрошував гостей. Потім читав журнали і підписував документи. А також готував свої проповіді і промови. Опісля я йому представляв кореспонденцію до перегляду. Переглянувши її папа готувався до зустрічей, які мав щодня з 11 год до 13:30. Перед офіційною аудієнцією в 11 год він завжди йшов на терасу і молився на вервиці. Якось він мені сказав, що завжди огортає молитвою усіх, з ким зустрічається до зустрічі і після. Далі був обід, на який він запрошував єпископів. Вони приїжджали на так звану «visita ad limine». Що п’ять років єпископи з різних країв приїжджають до Папи на зустріч. Папа мав також інших гостей. Серед них президенти держав, політики, представники культури. В такий спосіб Папа зустрічався з багатьма людьми. Він завжди цікавився життям Церкви і світу, політики і культури. Після обіду молився коронку до Божого милосердя і приділяв півтори години на читання різних книг. Згодом йшов до каплиці для приватної молитви. Також щодня з 18 до 19:30 Понтифік мав офіційні зустрічі зі своїми співпрацівниками: міністр закордонних справ, міністр віри, представник з конгрегації справ єпископів, державний секретар.
На вечерю Папа також завжди запрошував гостей. Після вечері ми ще раз показували йому кореспонденцію, яка приходила з курії і зі світу. Від 21:00 до 22:30 він читав знову різні книги. В основному це були теологічні, світські й історичні книги. Спершу він читав сам, а останніми роками ми йому читали вголос. О 22:30 він завжди йшов до каплиці на приватну молитву, співав пісню на честь Богородиці. Після цього повертався до своєї спальні. Останніми роками ми його на візку везли до спальні, підвозили до вікна, гасили світло і відкривали віконниці. Папа ставав опираючись на підвіконник. А пізніше молився і благословив усіх, хто ще ходив по площі Святого Петра, благословив вічне місто Рим, цілий світ і всю Церкву. Таке благословення зі спальні уділяв щодня, а не лише під час Angelus Domini чи Urbi et orbi на Різдво і Великдень. Кожного дня, таким чином, благословив і завершував свій день. Раз в місяць ми організовували екскурсію за Рим. В основному її готувала поліція. В день екскурсії Папа снідав і виїжджав туди. Зазвичай, коли приїжджали, то півтори години йшли пішки. Під час цієї прогулянки часто мав приватні розмови з співпрацівниками, яких запрошував на такі екскурсії. Сама поліція складалася з 16 осіб: 8 з Ватикану і 8 з Італії, позаяк він виїжджав на територію Італії. Після екскурсії вони завжди запалювали вогybot і разом співали пісні. В такий спосіб Папа дякував їм за приготування подорожі.
Який Ваш перший спогад про Папу? Як відбулося Ваше знайомство? Чого Ви особисто найбільше навчилися від Папи?
Перший раз я побачив Івана-Павла ІІ, коли він приїхав до Польщі і перебував у Кракові. Я тоді хлопцем зі своєю старшою сестрою брав участь у зустрічі з Папою на цій площі. Я тоді його особисто не бачив, а лише як білу і невелику крапку на екрані монітору. У 1991 році, Папа приїхав до Любачева. Там якраз була резиденція Львівських єпископів. Я в цьому році був секретарем єпископа Мар’яна Яворського. Тоді я ближче познайомився з Папою, бо був відповідальним за Святу Месу. Коли кардинал Яворський послав мене на навчання до Риму, то я мав можливість відвідати загальні аудієнції і бути на Службах Божих з Папою. Про це для мене домовився єпископ Яворський.
Перша наша ближча зустріч відбулася, коли Йоан Павло ІІ через свого секретаря Станіслава Дзівіша запропонував мені, щоб я був його другим секретарем. Це було для мене великою несподіванкою і сюрпризом. Бо я не був до цього готовий. На той момент, мав лише захищений докторат в Папському Університеті св. Томи Аквінського (Анґелікум), а на той момент у Ватикані працювали священники, які завершили дипломатичну академію. Станіслав Дзівіш мене заспокоїв, що я справлюся з цим обов’язком. Єпископ Мар’ян Яворський сказав, що Папі не можна відмовляти. В такий спосіб я погодився прийняти це запрошення. Для мене це був великий виклик, бо я боявся цієї служби. Коли я перший раз зустрівся з Папою, то він привітав мене і сказав, що за хвилину зустрінемося на вечері. Там відбулася дуже проста розмова. Мої страхи про те, чи я справлюся з цим служінням зникли, коли я вперше прийшов представити Папі документацію. У цей момент я побачив, що Папа є спокійною особою. Він не підганяв мене, щоб я робив швидше. І якісь страхи швидко від мене відійшли. Щиро хотів би побажати всім мати таких духовних наставників, як Йоан Павло ІІ.
Ви запитуєте, чого я найбільше навчився від Папи. Маю надію, що навчився (усміхається) передусім, бути людиною. Тобто довіряти своє життя і служіння Богові. Дуже важливо не боятися довіряти Богові. Також Папа навчив мене бути людиною глибокої молитви. У своїй молитві довіряти Богові абсолютно всі справи. Також навчився молитися за всю Церкву і людство. Йоан Павло ІІ мав велику набожність до Богородиці. Також усі свої справи довіряв їй. Я навчився брати відповідальність за своє служіння і покликання. Він старався якнайбільше віддати себе. Папа постійно пильнував, щоб не змарнувати жодної хвилини. Він вмів з цілковитим спокоєм починати і завершувати свій кожен день. Також я в нього навчився душпастирської праці.
Що вдавалося у щоденній співпраці з Папою найлегше, а що найважче?
Тут важко сказати. Як секретар я не мав великої відповідальності, бо лише допомагав Папі. Найлегшим і найприємнішим була наша приватна молитва. Також присутність з ним на різноманітних урочистостях. Найважче мені вдавалися зустрічі з гостями з різних країн. Тому що мені важко вдається вивчення іноземних мов, як бачите (усміхається). Спілкування на інших мовах з гостями Івана-Павла ІІ було для мене найважче.
За чим найбільше сумуєте з того часу, коли були його секретарем?
Можна сказати, що за особою Папи Івана Павла ІІ (каже зі сумом Його Ексцеленція). Це була особа, яка нас любила, але яка також давалася любити. Життя біля нього було завжди радісним і цікавим, а також різноманітним. Воно було переповнене духовним багатством. Також мені бракує його оточення, друзів і панорами площі і базиліки Святого Петра. І звичайно, самого вічного міста Рим.
Поділіться, будь ласка, з нами цікавими чи смішними спогадами з життя Йоана Павла ІІ.
Таких випадків було багато, бо Папа любив жартувати. Люблю часто згадувати за гру слів. У польській мові прелат – це титул представника духовенства. А також «прелат» у польській мові може означати бити. Одного разу Папа під час обіду, на якому були його близькі люди, каже до мене: Мєцю, чи не прелат … ? Я так собі думаю, чого він так офіційно звертається до мене, а він далі каже: Мєцю, чи не прелат ті мама? 😊
Також я часто допомагав Папі сідати до столу тим, що підсував йому крісло. Одного разу закінчився обід, я підходжу до нього, а він каже таке: Мєцю, як запитаються Тебе, що ти робиш у Ватикані, то кажи, що витягаєш Папу з-під столу. 😊
Сьогодні в Україні живемо у час війни і карантину. Чого нас може навчити постать Йоана Павла ІІ у цей важкий період?
Йоан Павло ІІ у своєму житті пережив різні моменти: радісні і сумні, важкі і болючі. Особливо час Другої світової війни і період комунізму. Папа переживав різні ситуації такі, як війна в Іраку. Його торкали різноманітні проблеми по цілому світі. Проте, Йоан Павло ІІ ніколи не панікував. Він все сприймав все з спокійним серцем, але завжди після цього йшов до каплиці на молитву. Згодом зустрічався зі своїми співпрацівниками з Міністерства закордонних справ, щоб ці проблеми проговорити і вирішити, як можна допомогти: молитвою чи матеріально. Також у важких часах усі справи він доручав Богородиці. Цього вчив нас, щоб ми у всіх справах від себе робили максимально, що від нас залежить, а з рештою звертатися до Бога і просили заступництва у Богородиці. Йоан Павло ІІ навчив нас довіряти свої справи Богові і Марії.
У 2001 році Папа Йоан Павло ІІ відвідав Україну. Що змінилося для України і зокрема, Католицької Церкви в Україні після візиту Святішого Отця?
Знаємо, що Йоан Павло ІІ дуже хотів бути в Росії. Це єдина його нереалізована мрія. Папа дуже тішився, що може приїхати з візитом до України, яка йому була дуже близькою.
Він знав Україну через єпископа Євґеніуша Базяка, який висвятив його на єпископа-помічника у 1945 році. Життя Римсько-Католицької і Греко-Католицької Церкви в Україні були йому дуже близькі. Через Кардинала Йосифа Сліпого, пізніше також через контакти з кардиналом Мар’яном Яворським, Любачівським чи кардиналом Гузаром. Він знав, що його паломництво до України буде також і підтвердженням того, що Україна – Незалежна країна. В тих часах це було дуже важливо. Якщо Папа їхав до держави, то це означало, що вона незалежна. Він хотів своїм паломництвом не лише як наступник св. Петра ступити на цю землю, бо знаємо, що св. Климент вже був тут, але також хотів поблагословити, помолитися за нас і разом з нами, а також виразити вдячність за те, що під час важких часів вірні зберегли віру в Христа і передали її своїм дітям і внукам. А також він хотів подарувати надію на краще майбутнє, щоб укріпити серця вірних з любов’ю і надією на краще майбутнє. Ми дякуємо тогочасному президенту України Леоніду Кучмі за те, що мав відвагу запросити Папу в Україну. Розуміємо тогочасну ситуацію, в якій переважали православні з Москви. Хтось каже, що він мав у цьому інтерес, бо популярність його згасала, але запросив. Бачимо, що інші поки цього ще не зробили. Під час візиту Папа проживав у резиденції собору св. Юра.
Ліжко у Митрополичих палатах Святоюрського комплексу, на якому ночував Йоан Павло ІІ
Папа став особливо близьким для України, зокрема Львова. Цього року мало відбутися величне святкування 100-річчя від дня його народження. Проте очевидно, що карантин вніс свої корективи. Як тепер буде виглядати святкування?
Навіть під час карантину Йоан Павло ІІ є присутнім у нашій молитві, у наших думках, проповідях і зустрічах. Правда, що зараз немає великих зустрічей, але маємо приватні зустрічі, на яких говоримо про Папу. Наприклад, говоримо про нього під час деканальних зустрічах серед священників. Ми мали мати освячення костелу ім. Йоана Павла ІІ у Сокільниках, концерт хору і відкриття виставки організованої разом з Музеєм історії релігії. Всі ці урочистості плануємо перенести на час після карантину. Сподіваємося, що з Божою допомогою все вдасться.
Ваша Ексцеленціє, щиро дякуємо Вам за цікаву і теплу розмову про святого Йоана Павла ІІ!
Розмовляла Христина Кутнів
Фото з особистого архіву Митрополита Мечислава Мокшицького та інтернету
Повязані записи
