Саме так можна охарактеризувати книгу отця Миколи Лучка ОР «У пошуках істини». Зрештою, такий образ можна знайти у передмові Ірини Терези Кондратюк до цього прекрасного видання від видавництва «Свічадо». Це збірка коротких рефлексій, які священик вже публікував напередодні у журналі «Кана» у рубриці «Час для душі». На горнятко чаю з Богом – це 5 хвилин, протягом яких можна із запареним пахучим напоєм читати ці дивовижні рефлексії-історії, водночас входити у свій внутрішній світ, аналізувати, осмислювати, міркувати; залишаючи порожній стілець навпроти для Того, Хто відкриває нам дещо більше, ніж горизонти звичного світу; Того, Хто є Істиною зцілення.
У книзі представлені різні теми: розпізнання шляху і покликання, любові Бога до нас, милосердя, боротьба зі спокусами, тому впевнена, що кожен, хто візьме до рук цю книгу, знайде щось особливе для себе. Проте мене найбільше схвилювали рефлексії про прощення. Частина християн вже перебуває у межах Великого посту, частина – лише готується до цього благодатного часу, коли відбуватиметься момент внутрішнього катарсису, звільнення від ран минулого, відкриття на інших людей. На мій погляд, саме прощення є ключовим впродовж цього приготування. Тому текст отця Миколи «Отче, відпусти їм…» пройняв якось по-особливому. Саме ці слова Ісуса Христа на хресті буквально у момент останнього подиху, мабуть, є всією метафорикою християнського життя. Життя, яке розпочинається і закінчується Любов’ю, – безмежною, вірною, без перепон, здатною бачити інших і розуміти їх.
«Любов до себе – це основа життя зрілої людини. Без любові до себе, без прийняття себе, свого життя я не можу творити добрих стосунків з іншими людьми», – починає міркування отець Микола. Справді, прощення розпочинається із самопробачення, із прагнення розглянути себе у правильному дзеркалі неспотворено. Інколи, коли бачимо себе ось так, «нагого» душею, з’являється внутрішній крик, подібно, як у героя Джорджа Орвелла у знаменитій антиутопії «1984». Ми бачимо наші скалічення зовнішнім світом, прогріхи, завдані образи, власні кривди. Але цей крик, мабуть, є першим та ефективним кроком на дорозі саморозуміння і самопрощення, бо для того, аби виявити патологію, потрібно пройти обстеження організму. Прощення самого себе відкриває двері Любові для інших людей, а, отже, і ласку Божої благодаті для нас самих.
У своїх роздумах отець Микола пропонує такі істини на дорозі прощення: прощення як дар Божий, прощення як акт волі, пробачити – це виправдати, простити – це благословити, прощення – це покаяння. Власне, якщо роздумувати над першою істиною, то слова Ісуса Христа, про які ми вже згадували, – це і є отой величезний Дар, у якому варто виходити поза себе, власні межі та горизонти, відчиняючи внутрішні брами для інших. Пробачити – це також бути підпорядкованим Божій волі; оскільки, якщо приймаємо Дар, то водночас виявляємо прагнення бути слухняною дитиною свого Батька. Цікаво, отець Микола тлумачить у своєму тексті слово «пробачення» як «нове бачення» – ми дивимося на кривдника не у фокусі «двох дітей у пісочниці», мовляв, якщо забрали мою лопатку, то я обов’язково помщуся; але крізь призму нової перспективи, нової оптики. Мабуть, той, хто мене скривдив, нічим не кращий від мене, бо я також грішний; а, може, я також вчинив би так само. «Коли я благословляю того, хто скривдив мене, то захищаю своє серце від доступу до злого й відкриваюся для благословення Божого», – продовжує міркувати отець Микола. Справді, прощення є звільненням від навантажень, від зайвого осаду, своєрідним решетом, крізь дірки якого пробиватимуться обов’язково промені світла. Прощати найбільші образи – це великий подвиг, крок милосердя, Любові і відання тепла. Також пробачення – це акт нашого покаяння, це, зрештою, зріз наших внутрішніх станів, водночас відкриття себе самого у правдивому дзеркалі. Якщо визнаємо, що у нашому серці присутні рани, зможемо зрозуміти, як полікувати їх. Якщо ж кажемо, що це все неважливо, не розуміємо, що вантаж минулого дедалі більше тягнутиме назад.
Після прочитання цих рефлексій я розпочала читати книгу Ніла Лозано «Вільний», яка, до речі, є у відкритому мережевому доступі. Отець Микола дуже часто згадує цю працю у своїх текстах. Ніл Лозано – лідер екуменічної спільноти у США, звичайний мирянин, який разом зі своєю дружиною духовно допомагає і підтримує інших. Автор описує чимало ситуацій із життів людей, які приходили і просили про молитву, кожен із них був обтяжений минулим – насильством батьків, наркозалежністю, алкоголізмом, проституцією, розбещеною поведінкою. Духовне звільнення кожного розпочиналося і завершувалось прощенням, це була основна передумова відкриття на дію Бога у їхньому житті, звільненням від нечистого духа і процесом «пиловтягування» у серці. Якщо людина пробачить себе, скине лахміття минулого, вбереться в одежу світла, відчуватиме, що Господь щедро обдарував її.
Тому ще раз запрошую поринути у надзвичайно глибокі рефлексії разом із працею отця Миколи «У пошуках істини», віднайти теми, які особливо зачіпають і намагатися удосконалювати своє життя. Бо «випити горнятко чаю з Богом» – це значно важливіше, ніж подивитися фільм, обговорити ближніх чи зайвий раз заглянути у соціальні мережі 🙂
Юліана Лавриш
Повязані записи
