Центральний державний історичний архів України, м. Львів – найстаріша архівна установа України. У фондах архіву зберігаються численні документальні збірки ХІІ-ХХ ст. до історії Західної України, Польщі, Австро-Угорської держави та інших європейських країн.
Найбільшу цінність становлять документи, написані на недубленій шкурі тварин, найчастіше телячій шкірі чи овчині. У ЦДІА України, м. Львів, пергаментні документи зібрано у окрему колекцію – фонд 131 Колекція грамот на пергаменті.
Найдавніший пергамент, що зберігається у Львові пов’язаний з церквою – це булла Папи Григорія ІХ, видана 22 серпня 1233 р. Булла – це папський документ, що видавався для вирішення найважливіших церковних питань. Булла завірювалась свинцевою печаткою, з однієї сторони якої було написано ім’я Папи, а з іншої – зображення Святих Петра і Павла, а також написи S.P.A – S.P.E (Sanctus PAulus і Sanctus PEtrus).
Документ виданий ченцям-домініканцям, що вирушають у сарацинські та поганські землі (у тому числі й руські), привілей на право сповіді католиків у цих краях та на звільнення їх від церковних кар.
Документ написано латинською мовою, розмір пергаменту – 31,1 х 37 см. У документі відсутня свинцева булла (печатка), зберігся шматок шовкового червоно-жовтого шнурка.
Факт наявності такого давнього документу свідчить про те, що домініканці вже у перші десятиліття після виникнення ордену звернули свій погляд на Східну Європу, зокрема на православні Руські землі.
Орден братів – проповідників (Ordo Fratrum Praedicatorum), або ж орден домініканців, був створений августинським ченцем Домініком, і затверджений Папою Горонієм III (1216 – 1239 рр.) у 1216 р. буллою Religiosam vitam. В управлінні домініканців з 1232 р. перебувала інквізиція. Орден швидко поширив свій вплив у Франції, Італії та Іспанії. Рішення про створення орденських провінцій у Центрально – Східній Європі була прийнято у 1221 р. на Болонській генеральній капітулі. У 1229 р. зі складу Саксонської провінції виокремилась Польська орденська провінція, до складу якої входили руські землі.
Більшість дослідників XIX-XX ст. вважають, що свою діяльність на руських землях та у Львові зокрема, домініканці починають за Св. Яцека Одровонжа. У 1234 р. на місці майбутнього міста, він зі своїми братами – домініканцями заложив дерев’яний костел Св. Івана Хрестителя, у якому перебувала їхня місія. Тут, у 1238 р. Герарда з Вроцлава було висвячено місійним єпископом Русі.
Проте, ще до цієї події відомі згадки про діяльність домініканців на українських землях. Відомо, що 1231 р. папа Григорій ІХ мав наміри створити тут католицьке єпископство. З цією метою папа доручив польським ченцям Якубові та Домаславу розвідати стан і ситуацію католицького духовенства на українських (руських) землях. У 1233 р. князь Володимир Рюрикович вигнав домініканців з Києва. Можливо це сталося через конкуренцію з бенедиктинцями, оскільки тут їх монастир існував ще раніше. Повернутись до Києва вони змогли лише у 1240 р., коли він вже увійшов до складу Галицько – Волинської держави.
Ситуація у Галицько-Волинському князівстві була значно сприятливіша. У 30-50-х роках ХІІІ ст. Данило Романович шукав підтримки у Папи Григорія ІХ, пізніше Інокентія IV, для боротьби проти агресії поляків та угорців, а згодом і монголів. Це відповідало інтересам римської курії, яка шукала союзників для боротьби проти імператора Священної Римської Імперії Фрідріха ІІ Гогенштауфена. Саме тому Данило не перешкоджав діяльності католицьких чернечих орденів. Завдяки дипломатичній роботі домініканця Асцеліна та францисканця Плано Карпіні, Данило у 1245 р. висловив готовність прийняти католицьку віру. У 1246 р. своїм бреве Папа призначив польських домініканців Олексія та Перегріна “духівниками” князя. Проте вже через рік, на прохання Данила та Василька, Папа заборонив чернечим орденам володіти нерухомим майном у землях князів.
Незважаючи на певні успіхи, врешті перша місія братів – проповідників зазнала невдачі. Можна виділити три основні причини провалу: 1) панівне становище православ’я на українських землях; 2) конкуренція з іншими структурами католицької церкви; 3) вторгнення монголів.
Нова місія домініканців розпочалась вже за правління у Галицько-Волинській державі князя Лева Даниловича. Ініціатором її виступила Констанція Угорська, дружина князя. До Львова разом з її почтом прибули ченці домініканці та францисканці. Львівський хроніст XVII ст. Бартоломей Зіморович подає цю подію під 1270 р.. Лев передає домініканцям землю, де раніше стояв княжий палац та православна церква, знищені пожежею, для будівництва монастиря. Про це повідомляв Мартин Ґруневеґ, який у одному з своїх листів писав, що раніше тут стояла православна церква Святих Петра і Павла, а також це підтвердив у XVII ст. Климентій Ходокевич, який ніби то бачив у монастирському архіві дарчу грамоту князя Лева, датовану 1270 р.. Невідомо, чи це був заснований монастир Божого Тіла.
Польські історики ХІХ- ХХ ст. вважали, що монастир Божого Тіла постав після захоплення Львова Казимиром Великим. Про це будівництво Зіморович пише під 1370 р.. Відомо, що у 1408 р. монастир згорів, а на його місці розпочалось будівництво нового, мурованого з цегли монастиря і костелу.
Власне з другої половини XIV ст. можемо виводити історію домініканського монастиря у Львові.
Назарій Лоштин
Повязані записи
