“Нам час, як Церкві, подумати якою є роль жінки”, – Наталія Шалата

 “WOWoman: потенціал у тобі” – це програма, яка допоможе кожній жінці віднайти свій власний шлях у житті”, – Наталя Шалата  про нову програму Української освітньої платформи.

Християнство для мене – це ковток свіжого повітря, після якого одразу стає легше. Саме тому глобальна місія нашої програми – це вписування Церкви в ширший контекст. Найбільше мені у християнстві подобається те, що я можу бути собою. Такою думкою поділилася пані Наталя Шалата, керівниця програми “Лідерство і служіння” Української освітньої платформи, дружина священника в ексклюзивній розмові для нашого видання, у рамках програми “WOWoman: потенціал у тобі”.

З пані Наталією розмовляємо про основні акценти навчальної програми для жінок, яку пропонує освітня платформа, її зміст та ціль, а також про різноманітні стереотипи, з якими зустрічається жінка священника, про її успіхи та невдачі, а також про досвід закордонного стажування та її особистий досвід служіння у Церкві.

-Пані Наталю, Слава Ісусу Христу! Вітаємо Вас! Перш за все, розкажіть, будь ласка,  про програму “Жіноче лідерство”, чому вирішили звернути на цю тему увагу?

– Наша програма називається “WOWoman: потенціал у тобі”. У сьогоднішньому суспільстві часто  бачимо тенденцію, в якій немає рольової моделі жінки-лідерки у Церкві, вона просто відсутня. Нас також змотивував заклик Папи, про те, що у місцях, де ухвалюють важливі рішення, має бути присутній жіноче геніо. Нам пора, як Церкві, подумати якою є роль жінки. Зрештою, щиро кажучи, побачити концепцію “Жінка в Церкві” було моєю особистою мрією. Тим більше, що  був великий запит від жінок. 

Самі жінки зверталися з проханням організувати навчальну програму для жінок, на зразок тих, які передбаченні для священників чи лідерів.  Таким чином програма побудована на трьох аспектах: професійний, особистісний і духовний. Нам важливо ці важливі меседжі у житті жінки об’єднати в один. Остаточно нашу програму ми  позиціонуємо не як жіноче лідерство, а робимо наголос на тому,  як  кожна жінка може розкрити свій потенціал. У програмі “WOWoman: потенціал у тобі”  ми допоможемо кожній жінці знайти свій власний шлях у житті.

-Часто можна почути критичні зауваження про те, що у християнстві жінка перебуває на другому плані. Що думаєте про це?

-Однією з цінностей нашої програми, ми називаємо її “точка диференціації”, є християнство. Глобальна місія самої програми – це вписування Церкви в ширший контекст.

Чесно кажучи, я зовсім не відчуваю себе висунутою на другий план. Ми жінки-християнки просто хочемо розвиватися і шукаємо свій шлях, і власне, цією точкою диференціації для нас є християнство. 

Ми шукаємо серед жінок однодумців, осіб із схожими цінностями, котрі б могли підтримувати одна одну. Ми здатні дуже легко міксувати свої ролі, до прикладу: я можу бути мамою в декреті і одночасно бути лідеркою, працювати і теж бути лідеркою і при цьому зовсім не потрібно бути “супер людиною”. Так само і в Церкві, і в суспільстві, і в сім’ї. 

Наступне, що ми пропагуємо – це вміння бути собою. І ось це моє улюблене. Ми мали невеличку дискусію, теза якої звучала: “Керувати як цариця Естер, чи прийняти себе як Марія Магдалина?”  Ти сама для себе обираєш. Потрібно знайти те, що тобі підходить. Бо сучасний, глобалізований світ диктує свої правила: швиденько біжи на роботу, швидко пий каву, в тебе мало часу. Ні! Тут насамперед потрібно подумати про те, що ти є найяскравішим проектом і можеш вільно обирати. Можливо, ти хочеш розвивати певний духовний аспект, можливо, ти бажаєш поміняти якусь роль. Навіть наша програма побудована на трьох рівнях: я цілісність, я реалізована і я в світі. Все починається з мене. Якщо мені щось не “ок”, то як я можу бути щасливою, чи приносити користь суспільству? І тут мені варто розібратися, куди мені потрібно рухатися, щоб мені було комфортно, моїй сім’ї  і суспільству в цілому.

-Ви дружина священника і, вочевидь, відчуваєте на собі певне стереотипне мислення. Як вдається це перемагати? 

-У людей надзвичайно високий рівень очікування стосовно дружин священиків. В їхніх очах вона: красива, скромна, розумна, ходить до церкви. Це певні міфи, оскільки люди не знають внутрішньої кухні і полюбляють вішати ярлики. Немає певних канонів, що може робити жінка священника, а що їй категорично заборонено. Ми ж усі християни, і закон для нас усіх однаковий. Я надзвичайно не люблю маніпуляцій та спекуляцій на цінностях. Були моменти, коли мені казали: “Ну ти ж християнка, ти жінка священика”. Коли тебе мотивують до чогось або очікують від тебе чогось на базі твоїх цінностей. Хотілося б розвіяти ці стереотипи, оскільки вони вже не діють. А на даний момент, потрібно задавати тон. Я хочу, щоб моя маленька донечка, коли почне ходити до церкви, мала певний приклад жінки у храмі. Коли ми проводили опитування: “Хто для вас ідеальна християнка?”, то більшість відповідей були: “Марія, Жанна Дарк або Мати Тереза”. Але ніхто не назвав нікого із наших сучасників. Нам потрібно розвивати цей аспект. Такі середовища варто впроваджувати, і вони самі будуть розвіювати ці стереотипи. Це якраз те, що робили перші християни, вони просто свідчили. До нас часто звертаються жінки, які не позиціонують себе як лідерки, хоча займаються проектами як світськими, так і церковними. 

-Ви побували у різних країнах, де пройшли стажування та набралися досвіду. Як цей досвід допомагає вам у теперішній праці із соціальними групами та служінні їм?

-Весь цей досвід про спосіб мислення. Коли я почала подорожувати, у мене не було паспорта, грошей, і на той момент я була соціальним працівником. Мушу сказати, що громадський сектор дуже розквіт, оскільки дуже багато проектів звершуються завдяки людям, які працюють на волонтерських засадах. Якщо говорити про мої подорожі, то вони кардинально змінили мій світогляд. Я почала мислити більш глобально, а також це дало неабиякий поштовх моєму духовному розвитку. Пізніше мені запропонували роботу у Львівській Освітній Фундації, і я погодилася. Прийшовши на роботу, нас було дев‘ять, зараз же у нас працює сімдесят чотири людини. Якби у мої літа у мене був ментор, мені було б набагато простіше, але чудовим є той факт, що зараз вже я можу виступати в ролі ментора, і жінки можуть знайти людину зі схожими цінностями, людину, котра вже пройшла цей шлях і може поділитися досвідом. 

-Чи цей шлях, що ви пройшли є для вас успіхом? І що таке успіх для вас в цілому?

-Насправді успіх я поділяю на особистий і професійний, але в обох випадках ключову роль відіграє відчуття щастя. Мені подобається те, де я є і те, що я роблю.  Загалом соціальне служіння Церкви виглядало б зовсім по іншому, якщо б не існувало нашої організації. Ми змінюємо життя сотень людей. Я просто відчуваю, що ми творимо зміни. Я не вважаю це своєю роботою, а навпаки, завжди кажу, що це моє служіння. Ми не працюємо з 10:00 до 17:00, ми постійно думаємо про якісь нові ідеї розвитку. Тому це для мене і є успіх, зміни і люди, які мене оточують. І, зрештою, мій чоловік теж, він працює у нашій команді і старається підтримувати і надихати. 

-Зараз дуже популярно говорити про “Slowly life”, повільне життя. А саме цей тренд пропагує те, що потрібно покинути роботу, заспокоїтись і взяти відпустку, для того, щоб “дивитись на квіточку все літо”. Чи буває у вас таке відчуття, що варто спинитись, чи це покликання настільки мотивує, що хочеться далі і далі?

 

-Я за здоровий баланс між роботою і відпочинком. Якщо ти вчасно не зупинишся, то настане мить, коли не знатимеш куди рухатись далі. Ми постійно переглядаємо наші стратегії, щоб тримати руку на пульсі і в те, що  вже не є актуальним і потребує змін вчасно  внести певні корективи. У нашій команді ми регулярно ставимо собі питання: чи доцільно робити те, що ми зараз робимо, чи обставини змінилися. Можливо, я просто не потребую три місяці для того, аби сидіти і “дивитись на квіточку”. Такий здоровий баланс має бути у всіх сферах, не тільки в роботі. Окрім цього потрібно прийняти себе, це те, про що ми говорили – бути собою. Раніше я не могла зізнатися в тому, що я не ідеальна, зрештою, як і будь-яка інша людина. Мені дуже хотілося прийти в здорову спільноту християн і сказати: “Люди, я не ідеальна, у мене теж є свої вади та проблеми, котрі я стараюсь виправляти і вирішувати”. Ось про це і йде мова. Ось такі саме “здорові” спільноти ми хочемо примножувати. Для того нам і потрібна спільнота християн, щоб розвиватися, щоб мати можливість прийти не ідеальними, щоб не чіпляти на себе усілякі ярлики. Одна жінка мені казала: “Наталю, мені потрібен цей мотиваційний копняк”, – а я їй відповіла: “Тобі треба просто трішки спинитись і зрозуміти, що з тобою все гаразд”. Мій чоловік інколи зазначає: “Це так класно, що ти можеш не вписуватись у певні негласні стандарти, не відповідати певним критеріям і просто бути собою”.

-Наталю, зараз багато людей або агностики, або атеїсти, і їх відштовхує те, що християнин може інколи глобалізувати християнство. Скажіть, чому для вас воно є актуальним, та чому воно не втрачає своєї суті?

-Тому що християнство –  це про автентичність. Насправді, я не люблю пафосно говорити про свою віру, це щось дуже інтимне, щось таке, що безпосередньо ти переживаєш. Найбільше мені у християнстві подобається саме те, що я можу бути собою. У сучасному світі є дуже сильна жага до справжніх, автентичних цінностей. Тому християнство для мене – це ковток свіжого повітря, після якого одразу стає легше. 

 

-І останнє питання: що для вас означає жіночність?

 

-Якщо відверто, я навіть не задумувалась про це. Але думаю, що це моя сутність. Я жінка, сотворена Богом, тому ця жіночність мені Богом і наділена, а значить, що не мушу собі ставити запитання: “Що це?”

Розмовляла: Оксана Бабенко

Підготували: Дам’ян Чудяк, Христина Кутнів

Фото  Іри Роговик