У фінальний день Екуменічного соціального тижня у Львові відбулась дискусія «Виклики ідентичності в час війни. ВПО, біженці, мігранти». У свій день народження до дискусії приєднався владика Степан (Сус), Єпископ Курії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства, голова Пасторально-міграційного відділу Патріаршої курії УГКЦ.
«Сьогодні ми маємо нову хвилю мігрантів, яка спричинена війною. Спілкуючись з нашими людьми, які вимушено мусили мігрувати, помічаю, що люди по-різному переживають цю міграцію. Багато хто починає більше відчувати себе українцем. Ці люди починають для себе по-іншому відкривати Україну, її традиції і навіть Церкву». Він також зауважив, що, можливо, наші люди сьогодні виконують певну місію в Європі.
«Часто представники європейських країн, які мають змогу спілкуватись з нашими людьми, відзначають, що українці їм пригадують про те, що вони забули – як віруючі християни, як люди, що мають традиції, як ті, хто дотримується правил християнського життя. Наші люди пригадують Європі про щось дуже цінне і важливе для світу. Можливо, в цьому й полягає наше покликання – терплячи, нагадувати світу про важливі речі», – зазначив владика Степан.
Також під час дискусії доктор Олексій Позняк, кандидат економічних наук, старший науковий співробітник, завідувач сектору міграційних досліджень Інституту демографії і соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України, поділився дослідженнями і спостереженнями щодо динаміки міграційних процесів:
«Що змінилось у квітні і у подальші місяці? Односторонній виїзд змінився багатосторонніми міграційними потоками. Згодом почало спостерігатись явище короткострокових візитів жінок з дітьми, щоб побачитись з чоловіками, рідними. У травні-липні ми спостерігали пік приїзду по суботах. Частина трудових мігрантів почала також повертатись на святкування Пасхи. Це, до речі, тенденція, яка спостерігається кожного року. Фактично, треба розуміти, що до статистичних даних входять і ті, хто їздить за кордон з короткотерміновими візитами. Тобто, масштаби міграції сьогодні реально є значно менші, ніж вони були у лютому-березні», – розповів доктор Олексій Позняк.
Спостереженнями про те, яка ситуація з українськими мігрантами у Польщі, на дискусії поділилась доктор Мирослава Керик, кандидатка історичних наук, голова правління Фонду «Наш вибір», співробітниця Інституту Філософії та соціології Польської Академії Наук.
За її словами, якщо брати дуже приблизно, то зараз в Польщі перебуває близько 2,5 мільйонів українських громадян. До війни у Польщі було більше українських чоловіків, аніж жінок. Зараз же абсолютна більшість — це жінки.
«Переважно, це люди зі Сходу та Півдня. Більшість з них — російськомовні. Один з викликів полягає в тому, що коли вони входять до місцевих шкіл, то починають вивчати польську. Фактично, стають вони двомовними, але другою стає мова країни, в якій вони живуть», – зазначила вона.
Є загроза асиміляції, якщо за кордоном не буде достатньо організацій, які плекатимуть українську ідентичність.
«Українська діаспора – це не лише ті, хто збирає і висилає гроші в Україну. На майбутнє мають бути представники діаспори в уряді, які будуватимуть довготривалі партнерські стосунки на постійній основі з українськими середовищами за кордоном», – зауважила Мирослава Керик.
Як зауважив Микола-Мирослав Петрецький, політик, депутат румунського парламенту, президент Союзу українців Румунії, на даний момент через кордони Румунії пройшли понад 2 мільйони українців. Зараз на теренах Румунії залишилось близько 90 тисяч українців. Великою перевагою для збереження ідентичності у Румунії є наявність Української церкви.
«Все, що ми зараз робимо як уряд – у кожному випадку враховуємо інтереси біженців і намагаємось організовувати заходи так, щоб у них були включені і переселенці», – зазначив він.
Своїми спостереженнями у контексті досвіду Швеції поділилась доктор Світлана Одинець, кандидатка наук у соціальній антропології, міграціології, журналістка.
«Кількісно – українська міграція є найбільшою хвилею з часів Другої світової війни. Ця хвиля міграції є унікальною, бо біженці з України не хочуть залишатись у Європі на постійно. Як тільки війна закінчиться – дуже багато цих людей хочуть повернутись додому», – наголосила вона.
Світлана Одинець також зауважила, що, станом на сьогодні, понад 80% українців у Південній Швеції вже працює та що українські біженці не хочуть називати себе «біженцями».
«Вони хочуть відмежувати себе від цього явища, до якого Європа звикла. Українські люди за кордоном змінюють уявлення про тих, хто втікає. Це люди, орієнтовані на освіту та роботу, на розвиток», – зазначила Світлана.
Доктор Ірина Ключковська, кандидатка педагогічних наук, доцентка, директорка Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка», зазначила, що, щоб сформувати певну візію на майбутнє, ми мусимо говорити не лише про те, що є зараз, а й про те, що буде. Ми мусимо слухати і чути людей. Ми мусимо розуміти специфіку кожної з країн.
«Ми змінюємось. Змінюємось не тільки тут, в Україні, а змінюємось й там, за кордоном. Як ми змінимось? Сьогодні питань більше, ніж відповідей. Ми перебуваємо не просто в умовах тектонічного зсуву, а в умовах тектонічного зламу. Процес зміни і формування буде стосуватись на лише українців в Україні, а й глобального українства. На моє глибинне переконання, зараз буде народжуватись новий історичний феномен світового українства. Не буде «ми тут», «ви там», а буде велике єдине «ми», – зазначила вона.
Нагадаємо, міжнародний суспільний форум «Екуменічний соціальний тиждень» – це проєкт, в межах якого відбуваються заходи різного формату – академічні, культурно-мистецькі, просвітницькі та практичні – щороку на нову тематику. Вже 15 років поспіль міжнародний форум гуртує людей зі всієї України та світу. Цьогорічний форум присвячений темі ідентичності.
Повідомила Марта Більська
Повязані записи
