«Не забирайте нашу маму, ми теж татари!» – із таким вигуком бігли єврейські діти за Саіде Аріфовою, яка у час Другої світової війни врятувала їх, навчивши татарської мови, звичаїв і віри. Ця пронизлива історія стала основою нового історичного фільму українського режисера кримськотатарського походження Ахтема Сеїтаблаєва, відомого за стрічкою «Хайтарма».
Спершу фільм «Чужа молитва» хотіли назвати «Її серце», але потім побачили, що робоча назва не зовсім виправдана. Адже фільм насамперед про те, як серед звірячої жорстокості, що холодить льодяним подихом серця, можна знайти сили для милосердя, надії і допомоги ближньому:
«Ми хотіли таким чином розповісти – якщо молитва сказана будь-якою мовою, представником будь-якої національності – шира і стосується порятунку дітей, то вона обов.язково дійде до Всевишнього» – наголосив режисер Ахтем Сеїтаблаєв
Інтернаціональність, своєрідна «модель ідеального суспільства» панувала і на знімальному майданчику – підкреслюють творці фільму. Зйомки відбувалися у трьох країнах: Україні, Ізраїлі та Грузії (саме Грузія замінила мальовничі краєвиди Криму до якого українська знімальна група доступу не мала). Також у стрічці були задіяні також актори з Австрії, Німеччини, Росії та Литви.
Головну роль віддали українці Лілії Яценко. Лише під час роботи колеги дізналися, що прапрадідусь дівчини був татарином. Тому тема була їй особливо близькою. Лілія розповіла, що праця над роллю була складною і відповідальною: «Коли я прийшла на проби, і дізналася всю історію, то для мене найважливішим було не те, що це головна роль і повний метр. А місія – зіграти так, щоб Саіде на небі було приємно це бачити. Я віруюча людина».
У стрічці «Чужа молитва» дуже багато залежало від головної героїні, бо сюжет побудований центрично довкола конкретної історичної постаті, і Лілія Яценко прекрасно впоралася із цим важким завданням. Коли екранна Саіде вчить своїх вихованців молитися («Коли я покладу на землю 10-тий сірник, ви назавжди запам’ятаєте ці важливі слова, які врятують у складну хвилину, обов’язково врятують» – цитата з фільму «Чужа молитва») на очі буквально набігають сльози. Від зворушення і непідробної чесності, яку випромінює цей кадр.
Дівчина настільки органічно носила мусульманську хустину, танцювала традиційний татарський танець, що глядач не може не повірити. У її тоненькій, але аристократичній постаті впізнаєш прадавню жительку гір – горду і трохи мовчазну, але сповнену звучання душі. Лілії правдиво вдалося передати внутрішній конфлікт, коли Саіде вагається, чи приймати єврейських дітей до свого інтернату. Також цікаво спостерігати за однозначною невзаємністю, яку Саіде виказує німецькому офіцеру.
Про якого хочеться сказати більше. Відверто відштовхуючу постать цинічного нациста зіграв австрійський актор Андріан Зуікер який втім не вдався до лінійності образу. Адже була загроза зіграти такого собі нелюда. Однак Андріан підійшов до свого завдання із емоційною компетентністю. На перший погляд, його німецький офіцер – це зомбований фанатик, із металевим блиском в очах, без тіні співчуття до «нижчої раси». Втім і у ньому залишається якась можливо хвороблива схильність до сентиментів. Це, наприклад, бажання пограти із татарськими дітьми у футбол, і болісне кохання до Саіде, яка вперто не розділяє його почуттів.
Окремо потрібно відзначити дітей. Вони не були лише тлом стрічки. І не були шаблонно-екранними. Їхні образи абсолютно живі, природні, без будь-якої награності. До слова, у фільмі також була задіяна найменша дочка режисера Ахтема Сеїтаблаєва. Однак особливе смислове навантаження лежить на юному Іцхаку, якого втілив чотирнадцятирічний Веніамін Прибура. Ще зовсім молодий актор дуже вдало передав роль старшого сина на якому лежить вся тривога за майбутнє родини. Це образ відважного підлітка, якому довелося рано подорослішати.
Іцхака у старості зіграв 88-річний ізраїльський актор. І це просто потрібно побачити. Адже слів геть замало, щоб описати майстерність.
Музичне оформлення тільки підсилило потужне враження від стрічки «Чужа молитва». У ній лунає легендарна пісня «1944» з якою Джамала перемогла на Євробаченні, а також більш класичні мелодії. Музику до фільму написав композитор Сергій Круценко. І вона тривожна, сумно-радісна та обнадійлива водночас.
Звісно, що цю роботу режисера Ахтема Сеїтаблаєва будуть порівнювати із «Хайтармою» – першим повнометражним кримськотатарським фільмом, який присвячений депортації кримських татар. Однак є принципова відмінність – герої «Хайтарми» розмовляють російською і кримськотатарською, тоді як фільм «Чужа молитва» україномовний і має також кримськотатарські репліки. Особисто для мене, як для глядача, порівнювати ці дві стрічки доволі складно. У «Хайтармі» наскрізна тема, то депортація, а у «Чужій молитві» особливий акцент на загальнолюдських цінностях у час криз (хоча депортація також грає кульмінаційну роль у сюжеті). На мій погляд, Ахтем Сеїтаблаєв за 5 років від часу створення «Хайтарми» виріс, як режисер. У «Чужій молитві» вдалося підібрати навіть більш потужний акторський склад, сюжетні лінії розгортаються дуже плавно, немов «на одному диханні». Втім ця точка зору суб’єктивна, кожен глядач сприймає кіномистецтво по-своєму, і одного мірила бути не може.
Поки що стрічка «Чужа молитва» ще не вийшла у прокат. Львівським глядачам її показали авансом (Ахтем Сеїтаблаєв розповів, що це не випадково, оскільки львівська громада особливо тепло прийняла кримських татар у тяжку хвилину). Офіційна прем’єра відбудеться на день депортації кримських татар 18 травня. У Львові презентація “Чужої молитви” відбулася у світлій і натхненній атмосфері. Деякі глядачі щиро плакали, але то більше були сльози катарсису. Стрічка не залишає сумного післясмаку, а несе лише світло і спонукання до філософських роздумів.
Хочеться завершити цю рецензію одним із кадрів, який найбільше вразив присутніх. Старий, втомлений життям іудей Іцхак молиться у трьох храмах Єрусалиму. Оповиті щедрим промінням східного сонця, вони гармонійно мовчать вічністю. Спершу Іцхак іде до мечеті, потім до Храму Гробу Господнього, а згодом до Стіни плачу. У щілинку між камінням чоловік кладе згорток паперу. І промовляє символічні слова: «За своє життя я звертався до Бога різними мовами, у різних куточках світу, і завжди Він мене чув».
Автор тексту: Оксана Бабенко
Повязані записи
