В Церквах, котрі дотримуються Юліанського календаря минув перший тиждень Великого посту. В Церквах, які живуть за календарем Григоріанським сьогодні остання неділя Великого Посту – Пальмова, Квітна, в українському варіанті – Вербна, спогадування В’їзду Господа нашого Ісуса Христа в Єрусалим – одного із дванадцяти найбільших християнських свят. Проте, оскільки українські Церкви на матірній території, в абсолютній більшості (за винятком РКЦ і ще кількох) дотримуються Юліанського календаря, то сьогодні пропонуємо замислитись над суттю і значенням першої неділі посту – Неділі Торжества Православ’я. А заодно і задуматись над тим, чим же є істинне православ’я?
Кожна Неділя Великого посту є присвячена згадуванням якоїсь особливої події, чи вшанування пам’яті святого: так перша неділя – Торжества Православ’я, друга – канонізованого православними і шанованого Східними Католиками Григорія Палами, третя – Хрестопоклонна, четверта – святого преподобного Йоана Ліствичника, п’ята – святої преподобної матері Марії Єгипетської, шоста – В’їзд Господній в Єрусалим.
Отож, що ми відзначаємо у першу неділю посту? Аби проілюструвати це – наведу приклад із життя. Одного разу, у першу неділю посту, мав можливість перебувати на стрийській парафії, на якій ріс і виховувався. Оскільки і покійний, і діючий парох – священики із підпілля,- парафія є «суперкатолицькою» (це із сарказмом – насправді певні молитовні практики чи зовнішня емблематика католицькість не визначають): причастя – тільки на колінах, у відповідний час служби – голос ручних дзвіночків, квіти на престолі, монстранція, ну і найголовніше – ні в якому разі і ні під яким оглядом (це найбільша єресь ;)) не згадувати «всіх вас православних християн» на Сугубій єктенії та Великому вході. Ну але назву цієї неділі парох мусив якось сказати, тому вирішив піти «від протилежного» і із впевненістю заявив на початку проповіді, що сьогодні ми відзначаємо «неділю іконоборства».
Отож, якою є підстава святкування Неділі Торжества Православ’я? Підставою є Догмат Сьомого Вселенського Собору про іконошанування:
Не вводячи нічого нового, ми недоторканними зберігаємо всі церковні передання, утверджені письмово чи не письмово, звідки й зображення іконописні, як ті, що не суперечать проповіді Євангельській, є корисними і служать нам утвердженням в істинному, а не в уявному втіленні Бога Слова. І те, що одними розкривається, іншими без сумніву сприймається. І ми, ніби маючи перед собою цю путь царську (Царя Небесного), наслідуючи божественне вчення святих отців і передання Кафоличної Церкви (бо знаємо, що Вона є повнотою Духа Святого, який живе в Ній), визначаємо, щоб святі та чесні ікони пропонувалися для поклоніння так само, як зображення чесного животворящого Хреста, чи будуть вони написані фарбами, чи виготовлені з мозаїки, чи будь-якої іншої речовини, і чи будуть знаходитися у святих церквах божих на освячених посудинах та одязі, на стінах і дошках, у будинках чи біля доріг, а також чи будуть це ікони Господа Ісуса Христа, чи Владичиці Богородиці, чи чесних ангелів і всіх святих і праведних мужів. Бо часто так буває, що через зображене на іконах, до яких звертаються очима, возносяться до первообразу і вшановують його цілуванням і шанобливим уклоном; але не є це істинним богопоклонінням, яке, за нашою вірою, належить віддавати Єдиному по природі божеству, тобто поклонятися за тим образом, як ми поклоняємося святому й животворящому Хресту й святому Євангелію, та іншим святиням, фіміамом віддаємо шану й поставленням свічок, за благочестивим звичаєм, який і був у давніх. Тому що шанування, яке образу ми віддаємо, до первообразу переходить, і хто іконі поклоняється, поклоняється істоті, яка зображена на ній. Таким чином утвердиться вчення святих отців наших, котре виражають передання Кафоличної Церкви, Яка від краю й до краю землі проповідує Євангеліє.[1]
Не буду викладати тут історію єресі іконоборства, боротьби із нею, та перемоги правдивої православної віри. Про ці речі завжди можна погуглити. Зосереджусь на інших, більш важливих речах.
Головна із яких та, що перемога православної віри над іконоборством – скарб Єдиної і нерозділеної Христової Церкви. Правдиве богопочитання перемогло отруту єресей, і ціла Церква, єдина у різноманітності, втішалася цією благоговійною перемогою у першу неділю посту. Звичайно, були анатемування і навіть цілі літургічні чини стосовно цього. Але мусимо розуміти контекст… Таким був той час.
На жаль ці слова: «православний» і «католицький», особливо у сучасних церковних реаліях пострадянської України є роз’єднуючим, а мало б бути навпаки. Адже та, Єдина Христова Церква була одночасно і православною і католицькою. Була правдиво Вселенською, бо поширювалась на всю Ойкумену, і була правдиво православною, бо сповідувала православну віру. Але тут, втрутився «людський фактор». Серйозні архиєреї не поділили «верховну корону» і почали конфронтувати. Ну але соромно признатись, що архиєреї конфліктують за владу і вплив, тому під конфронтацію підводились, а часом – притягувались за вуха, псевдодогматичні розбіжності. Це насправді було дуже вигідно, адже набагато краще звинуватити опонента у єресях замість того, аби простягнути йому руку у дусі християнської любові… А потім був розкол, після якого кожна із розколених частин взяла собі за назву одну із невід’ємних властивостей Єдиної Церкви. З того часу ці добрі й необхідні характеристики Єдиної Церкви стали в очах опонентів мало не прокльонами. Всі ми пам’ятаємо чудо пропаганди, котре стверджувало, що слово «католик» начебто від слова «кат», та й багато хто досі пригадує реакцію бабусь однієї знаменитої львівської церкви на вжите під час великого входу слово «православний».
Для правдивого ж християнина ідентифікація себе лише із чимось одним – однобока і неправильна.
Хто з галичан не пам’ятає гасла «православне – то московське». Ось таким людям, «усильно рекомендую» (як каже о. Юстин Бойко) погуглити про Сьомий Вселенський собор. Правдиве православ’я не полягає в бороді, високій камилавці, хресті з косою перемичкою, чи ненависті до католиків, а особливо Папи. Ні. Православність полягає у точному збережені скарбу віри святої Церкви.
Тому бажаю всім нам бути істинно православними!
Володимир Мамчин
[1] Цитовано за перекладом вміщеним на сайті Парафії Святого Архистратига Михаїла УПЦ КП, Київ-Пирогів.
Повязані записи
