Вони не з чуток знають, як слово може лікувати, вони щодня бачать глибину людського горя, але іноді й радість, вони теж боронять нашу країну, але не з автоматом у руці, а з хрестом на грудях. У 2014 на рівні з армією, волонтерами і державою, бій за незалежність розпочало духовенство. І веде його донині. Військові капелани, як і солдати, живуть у наметах, ховаються в бліндажах від обстрілів та щодня заліковують душі наших бійців від втрат, болю та відчаю. Тож, яке воно життя військового капелана ХХІ століття, дізнаємося в отця Андрія Хомишина.
Вже більше 10 років о. Андрій працює у структурі військового капеланства, проводить душпастирську діяльність серед курсантів Національної академії сухопутних військ, є настоятелем храму св. Архистратига Михаїла, що на території академії, а віднедавна виконує обов’язки Синкела у справах капеланства ЛА УГКЦ.
Говоримо з ним про те, чи не збайдужіли люди до війни і чи не розівчилися співпереживати, про діяльність Центру військового капеланства, плани на майбутнє на новій посаді та сучасні виклики, що стоять перед кожним капеланом.
Отче, розкажіть про діяльність Центру військового капеланства ЛА УГКЦ, окресліть схему роботи
Як уже зрозуміло із назви, Центр військового капеланства займається усім що пов’язано з військовими. Таке служіння почалося з Академії сухопутних військ. Першими туди прийшли в кінці 90 – их рр звичайні семінаристи, а сьогодні уже єпископи нашої церкви. Зокрема, це сьогоднішній владика Богдан Манишин і владика Степан Сус. Ідея полягала в тому, щоб організувати працю з курсантами. Згодом нею перейнялися ще більше семінаристів, які хотіли відвідувати не тільки військовий інститут, а й інші військові частини. В середині 2000-их рр таке служіння розпочалося і так поступово утворилася ціла мережа, яка вже опікувалася не тільки інститутом але й багатьма військовими частинами Львівської області. Тоді з’явилася потреба координувати діяльність цих семінаристів і священиків, відповідно у 2008 році виник Центр військового капеланства. Згодом стало зрозуміло, що працювати потрібно не тільки з військовими людьми. Розгорнулася широка робота у в’язницях, медичних центрах, співпраця з пенітенціарною службою, ДСНС, прикордонниками, Національною гвардією. Хоча військові залишаються профілюючою групою людей, священики працюють і з іншими силовими структурами. Тому Центр військового капеланства хоч і називається військовим, провадить душпастирську опіку серед багатьох соціальних груп.
Віднедавна ви є синкелом у справах капеланства. Розкажіть про свої обов’язки на посаді
7 лютого 2020 р. я отримав декрет як Синкел у справах в’язничного капеланства, опіки військових, студентів і сиріт. До моїх обов’язків входить: координувати діяльність наших капеланів у цих чотирьох сегментах, бачити як вони працюють, вирішувати проблеми на місцях. А в разі виникнення питань чи проблем я маю сигналізувати про них владикам, щоб вони в межах своєї компетенції допомагали нам все це вирішувати.
Яким Ви бачите розвиток Центру військового капеланства? Що для цього потрібно?
Найбільше мені хочеться, щоб наші військові капелани, які вже мають досвід капеланства і ті, які тільки приходять працювати, завжди підтримували свою належну кваліфікацію, свій душпастирський рівень. Це є дуже важливо, щоб вони завжди дбали про свою самоосвіту. Бо вимоги до Церкви зараз є дуже високими, часто доводиться чути, що Церква користується великим рівнем довіри та авторитету серед суспільства, але водночас до нас ставлять дуже великі вимоги. І цим запитам потрібно відповідати. Тому я б хотів всіляко сприяти, щоб наші капелани мали належний рівень освіти та кваліфікації, аби всі ці потреби задовольняти.
Щодо Центру військового капеланства, то зараз усі ми прагнемо розвивати мережу тих військових частин, де б наші капелани могли працювати. Для того, щоб капеланське служіння огорнуло якнайбільшу кількість людей.
Що, на вашу думку, потрібно зробити зі сторони держави, щоб капелани могли ефективно працювати? Можливо потрібні зміни на законодавчому рівні, бо інститут капеланства досі остаточно не сформований
Інститут капеланства в Україні справді до кінця не сформований, зараз проводяться певні напрацювання. Однак, перед нами ця проблема так гостро не стоїть. В першу чергу над цим працює департамент Патріаршої курії у справах душпастирства силових структур, орган знаходиться в Києві і вони предметно займаються цими питаннями. За роки своєї праці ми вже виробили таку модель, яка в нашому випадку є найбільш ефективною і допомагає нам звершувати усі види капеланства.
А для того, щоб капелани ефективно працювали достатньо їхнього бажання. Тоді знаходяться способи, методи, добрі люди, які готові допомогти. Якщо капелан сповнений Богом, то все інше буде: і зарплатня і підтримка. Хоча певні позитивні зрушення вже помітні, зараз капелани є на офіційних посадах, працевлаштовані згідно чинного законодавства. Це позитивні зміни, які відбулися уже впродовж війни.
Вже 6 років в Україні йде війна і ваше служіння припало на весь цей час. Чи помітили Ви зміни у ставленні до капеланів за останні роки?
Ставлення до капеланів змінилося однозначно. На початках ми були тими хто просився йти на службу, а тепер часто все трапляється навпаки. Якщо військові уже мали добрий досвід роботи з капеланом, то тепер вони самі просять про зустріч чи допомогу, військові зрозуміли, наскільки капелан може бути дієвим і реально вирішувати їхні проблеми.
Часто у повсякденному житті, ми можемо бачити військових, які повернулися з війни. Чи правда, що війна усіх змінює та як у такому разі треба поводитися усім нам?
Військовий капелан о. Андрій Зелінський сказав такі слова: «Війна змінює усіх». І це справді так. Але я сподіваюся, що ці зміни в кращу сторону. Так само я б хотів, щоб змінювалися не лише ті хто воював, а й ті хто був по інший бік. Бо наші захисники помічають, як люди уникають теми війни, є втомленими від неї. Для наших військових це є великим болем і великою проблемою. Військові можуть подумати, що люди не розуміють чим вони там займаються,а насправді їхня робота дуже вагома, адже вони кожного дня жертвують своїм життям. Суспільство стає збайдужілим і саме це є великою проблемою. Часто людям здається, що війна є далеко, за тисячі кілометрів,але це не так. І тут я знову процитую о. Андрія Зелінського: «Лінія фронту проходить по нашому серцю». Тому головне не розівчитися співпереживати.
Як суспільство має реагувати на військових, щоб допомогти їм у соціалізації та поверненню до звичного і мирного життя?
Перш за все суспільство має ставитися до військових з повагою. Ми можемо мати різну інформацію, чути про різні не зовсім хороші випадки. Але, якщо ми бачимо людину у військовій формі, вона має викликати у нас повагу і не треба вдавати в деталі, що ця людина могла там робити. Так чи інакше – вона вдягла військову форму, залишила сім’ю, вийшла зі своєї зони комфорту і почала нас захищати. Тому вони однозначно заслуговують нашої пошани.
А про те, як має діяти суспільство, то тут слід просто починати з себе. Якщо кожен на своєму робочому місці буде якісно і чесно виконувати свою роботу: студент – вчитися, лікар – лікувати, священик – сповідати, тоді все буде добре. Бо наші військові борються за те, щоб ми жили краще. А у мирному житті все залежить від того, як ми вміємо використовувати їхню самопожертву.
Розмова під куполом Гарнізонного храму: про вічне і реальне, про те, що болить і те, що вселяє надію. З капеланом, який не боїться сміливо мріяти та віддано служити.
Ми прощаємося з ним, коли у Гарнізонному храмі вже починало темніти, а люди неспішно виходили з церкви. У мене попереду години роздумів про все почуте, у нього – багато справ, телефонних дзвінків та іншої важливої роботи. Уже на завершення розмови, капелан дає настанови на великий піст і закликає усіх нас ставати кращими: «Спортсмен має старатися краще бігати, водій – краще їздити, ми повинні сортувати сміття, не смітити на вулицях. Це наш бій. Тому в часі великого посту нам варто пригадати собі, як ми будемо боротися зі злом, яке є і серед нас. Бо всі ми жертви зла незалежно по якій лінії вогню стоїмо»
І якщо у нас знайдуться сили не програти цей бій, тоді і війну ми теж обов’язково виграємо.
Підготувала Наталія Бельзецька
Повязані записи
