У сьогоднішньому євангельському уривку читаємо про те, як Ісус, оздоровивши прокаженого чоловіка, виявляє черговий акт милосердя. У час Великого посту ми також маємо проявляти милостиню щодо своїх ближніх чи потребуючих. Адже у цей важкий період випробувань кожний, навіть найменший, прояв любові і милосердя може врятувати життя іншої людини. Про важливість власної приватної молитви на самоті, про милостиню у часі Великого посту, як найбільший вияв любові до свого ближнього, розмірковує сотрудник Гарнізонного храму св. ап. Петра і Павла Львівської Архиєпархії УГКЦ отець Андрій Кобилюх:
«Сьогодні читаємо короткий євангельський уривок від євангелиста Марка. У ньому йдеться про те, що учні Христові не залишали свого Учителя на самоті навіть тоді, коли Він молився. Перший момент: кожний з нас також має мати свою власну приватну молитву, коли залишається один на один. В цей час ми можемо навіть своїми словами помолитися і сказати: «Господи, дякую Тобі!» Важливо пам’ятати про те, що якими втомленими і змученими ми б не були, але закриваючи очі, не забуваймо перехреститися і сказати: «Господи, дякую Тобі за цей прожитий день!». Те ж саме потрібно робити і зранку, адже нам невідомо про те, а що ж відбудеться протягом дня. Важливо дякувати Богу за кожний прожитий день.
Другий важливий момент, про який ми читаємо в євангельському уривку, – це коли до Ісуса Христа приходить людина, яка має важку недугу. Цей чоловік, борючись з важкою недугою, приходить і каже феноменальні слова: «Якщо хочеш, то можеш мене очистити» (Мк. 1,40). Цей хворий чоловік не вимагає, і не говорить про те, що Господь зобов’язаний зробити це вже і негайно. Але натомість він промовляє ключові слова: «Якщо хочеш…» Це служить таким закликом і до нас. У наших нуждах, наших бідах, наших розчаруваннях звертаймося до Бога, кажучи: «Нехай буде воля Твоя». Ми не маємо бути тими, які вимагають, але маємо бути подібними до цього чоловіка, який просить.
Період Великого посту – це час призадуми над нашим життям, над тими вчинками, які нас обтяжують. Період Великого посту – це час милостині, але це і час для того, щоби обняти і підтримати того, хто занепадає на дусі. Під час телефонного дзвінка або під час короткої розмови з нашим сусідом чи ближнім ми можемо запитати: «Як у тебе справи? Чи тобі щось потрібно?» Цією короткою фразою ми можемо підняти людину на дусі, вчинивши ще один акт милосердя. Навіть Катехизм Церкви вчить нас, що сумного потрібно потішити. Будьмо тими, які завжди знають слова підбадьорення для наших ближніх, для наших друзів, для всіх тих, хто самотній. Будьмо справді тими християнами, які зможуть розрадити, потішити і підняти на дусі. На Божественній Літургії молімося за наше українське військо, за нашу державу Україну, за всіх наших ближніх. Ніколи не забуваймо дякувати Господу Богу за кожний день і за кожну ніч, подаровану нам».
Підготувала Юліана Лавриш
Повязані записи
