Львівський православний священник о. Андрій Кончило досліджує нетрадиційні для Церкви шляхи душпастирювання, він вважає, що для християнина важливо розуміти невіруючих людей – атеїстів і навіть брати з них приклад. Про свої духовні дослідження священник розповів у інтерв’ю сайту «Духовна велич Львова».
Отцю Андрію 27 років, він – священник Львівсько-Сокальської єпархії Православної церкви України, викладач та старший інспектор у Львівській православній богословській академії. Майже два з половиною роки несе священниче служіння при Святопокровському кафедральному соборі у Львові, в часи війни представляє єпархію під час поховання
військових, також за його плечами – багатолітній дяківський спів у церкві.
«Господи, як вони Твоїм ім’ям зціляють, адже вони з нами не ходять?»
Розкажіть про Ваше дослідження атеїзму, праць, пов’язаних із ним. Що саме Вас зацікавило і дало поштовх для пошуків у цій темі?
Атеїзм – це крайня точка безбожжя, тому я вирішив його дослідити. Але я ніколи не пропагував атеїзму і ніколи – як би це не звучало – не пропагував християнства. Ми не можемо когось змушувати вірити в Бога чи не вірити, молитись Богові чи не молитись. Хто це робить, той насильно нав’язує християнство, а це не є правильно. Христос не казав іти і заставляти. Він не казав захоплювати певні території, щоби нав’язувати людям релігію. Він чітко сказав: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе». Він не казав: «Ти мусиш іти, ти повинен», але «якщо хочеш». Християнство, прийняте насильно – це не християнство.
Чи можуть християни чогось навчитись у атеїстів?
Однозначно. Зрештою, кожен прихильник атеїстичних поглядів хоча б на 0,01% має в собі сумніви. І людина може прийти з глибокого атеїзму в християнство і бути більш віруючою, ніж та, яка 30 років «жила Церквою», «була з Богом». Така людина вчить мене як священника.
А чи можна почерпнути щось від тих атеїстів, які ще не вірять у Бога?
Ми можемо від кожного щось почерпнути. Розповім історію з власного досвіду – я приїжджаю в автосервіс; і, звичайно, є люди, які лаються недобрими словами (не на тебе, а з роботи, з обставин), але вони є дуже компетентні у своїй праці. Вони з лагідністю ставляться до неї, виконують її досконало, дають чітку пораду. І це настільки закарбовується у мені, що я хочу в подальшому консультуватися саме в цього працівника. Але пізніше виявляється, що саме ця людина – не практикуючий християнин, хоча й не атеїст. Ця особа нейтральна. І я можу сказати: ми можемо почерпнути від усіх – від атеїста, від глибоковіруючої людини, від людини, яка нейтрально ставиться – від кожного.
Це досить сміливо.
Апостоли нікого не зневажали – і тих, хто вірив, і хто не вірив; і тих, хто був з ними, і хто не був з ними. Навіть Христос у відповідь на питання апостолів: «Господи, як вони Твоїм ім’ям зціляють, адже вони з нами не ходять?» – не сказав, що вони це роблять не Божою силою, чи проти-Божою. Іншими словами, вони живуть згідно зі заповідями, але «з нами не ходять». І таких людей багато (я не кажу про тих, які чаклунством займаються, чи подібними речами).
Знаєте, чи ти християнин, чи ти не християнин – якщо ти живеш по совісті, дбаєш про ближніх, не чиниш шкоди – ти вже є та людина, яка приносить у світ величезну користь. Щоб творити добро, не обов’язково бути приналежним до якоїсь конфесії, а важливо випромінювати позитивну внутрішню енергію та вміти передавати її світу. Тому мені цікаво, як людина, яка не іменує себе християнином, може жити благочестиво та побожно, виконувати заповіді, не сповідуючи їх «офіційно».
«Докінз несвідомо спирається на християнство»
Отже, необов’язково ставати християнином? Вистачить бути хорошою людиною, жити чеснотами?
Як людина, яка все свідоме життя знаходиться при храмі, яка обрала пастирський шлях та керується Євангельським вченням, наведу в приклад слова Іоана Богослова «Кожен, народжений від Бога, не чинить гріха». А всі ми народжені від Бога. Ми мусимо бути приналежні до Христа. Христос був на землі і дав заповіді; хочемо бути Його послідовниками – дотримуймося заповідей. Якщо це виконувати, в душі настає земний рай.
Що таке земний Рай?
Не може бути релігія, в якій вірний палить свічки, хреститься перед іконами, творить достеменно поклони, скільки там по кількості потрібно – а коли виходить в люди, то стає далеким від християнства. Християнство – це любов. Хто перебуває у любові, той перебуває у Бозі. Навіть відомий атеїст Річард Докінз, коли його запитали, що буде, коли він помре, сказав: мене або закопають, або спалять, я не базую свого життєвого кредо на безсмерті моєї душі, тому що я тут, на землі, вірю людям, які живуть у любові. Можливо, це не точна цитата, але суть полягає в тому, що він довіряє людям, які живуть любов’ю. А хто перебуває в любові, той перебуває у Бозі – це говорить християнство. Тобто він несвідомо спирається на християнство; і він сказав про основу того, чим мають жити християни. Тому що серед нас є багато таких, які ходять в храм роками, але далекі від істинного християнства. А основа всього – любити ближнього треба як самого себе, не інакше.
Можливо, причина в тому, що в людей не вистачає належного духовного проводу?
Християнство загалом не має бути поширене шляхом насилля. Навіть той самий атеїзм – ми знаємо, що є войовничий атеїзм, а є мирний атеїзм, який лише вивчає і досліджує. Апостол Павло дуже гарно сказав: «Все досліджуйте і доброго тримайтесь». Той же християнин може досліджувати і цікавитись атеїзмом, що я і роблю. Беручи участь в похованні військових, які я звершую від нашої єпархії – зустрічаю людей, мені незнайомих. І я не можу їм просто казати: мусите ходити до церкви, вам треба молитися. Ні. Я можу запросити в храм. Коли ж людина мене запитає: «А що далі?» – підкажу. Бо для мене це є свобода. Я поважаю людську свободу.
«Мій пік цікавості до атеїзму – час COVID-19»
Чи буває криза віри у священників, зокрема у Вас особисто?
З огляду на те, що я особисто бачив – криза віри буває. І вона не фільтрує людей ні за професією, ні за статтю, ні за віком. За собою я не спостерігав зневіри. Навіть якщо і не мав відповіді на надскладні питання, я знав, що для чогось це відбувається у моєму житті. Приходив час – і я мав відповідь для себе, чому було саме так, а не інакше.
Ще зі шкільних років – якщо точніше, 3-4 клас – я ставив собі питання: як може людина померти? Можливо, я його до кінця не розумів, але роздумував, як може бути такий процес. І дуже часто цікавився загробним життям. Вже у духовній школі відкрив для себе глибше це питання. Але центр того, що я почав цікавитись атеїзмом – це настання COVID-19, коли підвищилася смертність, люди перебували в стані певного зневір’я.
Чи застосовували Ви здобуті знання та Ваш досвід у цій галузі на практиці?
Застосовував. Але не в такому глибокому розумінні – в більш поверхневому. Я розумію, що в людини є біда. Але все, що починається, має завершення. Відповідно, є початок болю, є сам біль, і є його розчинення.
Одного разу я мав такий випадок. В час похорону виголошував проповідь. Коли священник говорить проповідь, то очима спостерігає своїх слухачів. І є люди – обличчя їхнє видає – тебе слухають; інші – не розуміють, не виявляють жодних емоцій; інші, схиливши голову, зовсім не дивляться на тебе. Підходить до мене після цієї проповіді чоловік і каже: «Я атеїст. Але я вперше чую від священника такі слова». Потиснувши руку, додав щире «Дякую». Я не знаю, що конкретно його зацікавило, але в цій проповіді я згадував притчу про багача і Лазаря, про те, що ми маємо земне життя, як ми ним розпоряджаємось – залежить виключно від нас, і загробне життя буде за тими принципами, яких ми дотримувались у земному житті.
Протягом історії Церква стикалася з різними викликами, зокрема, поглядами, що суперечили її вченню тощо. Який, на Вашу думку, виклик у площині віри перед Церквою сьогодні?
Зараз найцентральніший виклик – це, я б навіть порівняв до шукання скарбу, – знайти доброго практикуючого християнина. Про це читаємо в житті преподобного Афанасія Афонського, який не шукав, кому б міг проповідувати – люди його шукали, щоби подивитись на нього і на його життя. Хотіли навчитись від нього християнства без формалізму, не показової побожності. І мені здається, що зараз такого прикладу бракує. Звичайно, тепер не час на пустельне життя – хоча і зараз є люди, що живуть надблагочестивим християнським життям, про яких ми можемо навіть не знати. Але мені здається, що подібних людей бракує тут, у наших обставинах. Не кажу, щоб пустеля сюди прийшла – а щоби тут під свої обставини була така людина, яка собою проповідувала би християнство, показувала – в доброму розумінні – в образі себе Бога. Не словами, а благочестивим життям.
Повязані записи
