Сьогоднішня неділя іменується, як неділя Всіх Святих Українського Народу. Як же нам, людям, які живуть, як ми кажемо, на грішній землі, осягнути святість і стати дітьми Божими? Чи можливо це? Що мене чекає у вічності – Царство Небесне чи темрява кромішня? Чого навчає нас Ісус Христос через блаженства? На ці питання відповідає парох парохії святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії Львівської Архиєпархії УГКЦ отець Андрій Корчагін:
«Сьогодні ми з вами переживаємо четверту неділю після свята Зіслання Святого Духа. В Українській Греко-Католицькій Церкві ця неділя має свою назву – неділя Всіх Святих Українського Народу. Сьогодні ми молимося до Бога за посередництвом всіх наших святих, які вийшли з нашої землі, які поповнили небесну славу. Нам відомі лишень одиниці з них, тобто ті, імена яких зазначені у церковному календарі. Але існує неймовірно велике число тих, які нам незнані. Це були такі звичайні люди, як і ми з вами, але, які жили на землі і ввійшли до неба. Для багатьох людей, які дивляться на ікони святих, які читають про життя святих, десь у глибині серця виникає така думка, що це не для мене. Вони святі, а я грішна, і куди мені до них. Я далеко не святий і т. д. І це є помилкове, хибне уявлення про себе самого, адже Господь Бог сотворив людину для святості. Він сотворив її святою і подарував їй життя у небі. Людина була прогнана з неба виключно після гріхопадіння. І ось ми з вами народилися тут, на вигнанні, адже тут, на землі, ми є вигнанці. Але, у день святого Хрещення, Господь подарував нашій душі цю одежу, з якою впускають до раю. Ця одежа – ласка Божа. Символом цієї одежі було крижмо, яким нас зодягнув священик одразу після Хрещення, щоби ми пам’ятали, що знову стали дітьми Божими, адже охрестилися в ім’я Пресвятої Тройці. Ми виросли, і почали цю одежу душі замазувати, рвати своїми гріхами. І тому десь багато людей втрачає цю надію на святість. І це є неправильно. Подивімося на життя святих апостолів, які зараз є святими, а Петро навіть має ключі до Царства Небесного. Але вони були такими ж простими людьми, як і ми з вами. Вони були людьми, які мали свої амбіції, гординю, характер. Хтось з них був швидким до гніву, сварки тощо. Вони були такими ж людьми, як і ми з вами, але згодом вони стали більше молитися, пізнавати волю Божу, а тим самим ставати ближче до Господа. Чим більше вони усвідомлювали, тим більше прагнули, докладали зусиль задля здобуття Царства Божого. Так, вони його здобули. І тому ми з вами теж приходимо щонеділі сюди, до Божої святині, заради осягнення чистоти своєї душі, освячення і спасіння.
Як же нам, людям, які живуть, як ми кажемо, на грішній землі, осягнути цю святість і стати дітьми Божими? Чи можливо це? Так, це можливо. Ба, більше, це є наш найголовніший обов’язок, адже не осягнувши святості, ми не зможемо увійти до Царства Божого. А Царство Боже – це Царство святого Бога, де є святі ангели і святі люди. Ми живемо у суспільстві, в якому багато людей ходить до Церкви, але мало живуть святим життям. І тому сьогодні Ісус говорить про тих синів царства, які будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів, які вірили в Бога, молилися Йому, але будуть викинуті геть. Так же само буде багато таких християн, які ходили до Церкви, але не осягнули святості, і тому їх не впустять до неба. Злодії, безбожники, п’яниці, розпусники Царства Божого не успадкують. Так написано у Святому Писанні. Для того, щоб бути святим, замало лише ходити до Церкви, побожно складати рученята і молитися. Щоби жити святим життям, потрібно сповідатися, причащатися, тобто єднатися з Господом. Якщо людина живе з Господом, то набирається від Нього святості. Вона освячується цим спілкуванням з Господом Богом. Але, окрім того, людина, допоки живе на землі, повинна ходити стежками Господніми. А ходити Його стежками – це жити згідно із Заповідями Божими. Шлях до неба – це Заповіді Божі. На тій дорозі нам допомагає Господь Бог через молитву, часту Сповідь і святе Причастя, адже це скріплює людських дух.
Серцем Євангелія є блаженства, в яких Ісус нас навчає, кажучи: «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт.5,7). Від кого вони зазнають милосердя? А від Бога. А коли? А в смертну годину. Він простить милосердним людям багато їхніх гріхів у смертну годину. Тому людина докладає багато зусиль, щоб справді бути милосердною до іншої людини, яка потребує цього милосердя. А далі Ісус говорить: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт.5,9). Скільки є таких людей, які ходять до Церкви, але швидкі до сварки. Ходять до Церкви, по сорок хвилин сповідаються, а в родині можуть гніватися з рідною сестрою, мамою, братом тощо. Ісус чітко каже про те, що миротворці синами Божими назвуться, ті, які прагнуть миру, які шукають миру, які його творять. Адже Бог є творцем миру, а диявол є батьком брехні і творцем війни, сварок, розколів, непорозумінь. Хто є я? Чи я є дитиною Божою, дитиною миру, а чи дитиною амбіцій, сварок, гордині тощо. Що мене чекає у вічності – Царство Небесне чи темрява кромішня? Тому не можна ходити до Церкви, молитися, а, водночас, гніватися, породжувати непорозуміння, сварки. Отже, далі читаємо такі слова: «Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога» (Мт.5,8). Чи чистий мій язик, а чи наповнений злими гадюками? Тому наше життя дуже просте: ми або чисті, миротворці, милосердні, і йдемо шляхом правди, добра, любові, справедливості, або ж ми є такими, які не хочуть осягнути Царство Небесне».
Підготувала Юліана Лавриш
Повязані записи
