Коли Ісуса розіп’яли, учні перебували у страху. Але, коли Христос Воскрес із мертвих, тоді їхнє життя кардинально помінялося. Страх відійшов у далеке минуле і більше ніколи не торкався їхніх сердець. З того часу учні почали жити радістю, жити молитвою. Чому? Вони жили надією на життя вічне у тому Царстві, яке Господь їм обіцяв. Саме тому у цей Світлий тиждень, який ми зараз переживаємо, у кожному храмі Царські ворота є відчиненими. Адже коли Христос Воскрес, то відчинив ворота раю, які були закритими з того дня, відколи людина згрішила. Людина згрішила, збунтувалася проти свого Творця і була вигнана із раю на землю. З того дня Бог зачини ворота раю. Він поставив херувима з полум’яним мечем, щоб той стеріг вхід до дерева життя. Коли Ісус Воскрес із мертвих, то Бог знову відкриває ворота раю. Для кого? А саме для нас. Відкриває для тих, які повірять в Нього, які будуть жити згідно з святою наукою, які не будуть втомлюватися від молитви, які полюблять Його всім серцем, які будуть вірні Йому до кінця.
Зараз переживаємо надважкі часи, адже російські ракети торкаються різних точок України. Мільйони людей, від маленької дитини і до старшої особи, живуть в страху. Люди бояться цієї ракети, бояться смерті. Сьогодні Христос нам каже: «Не бійтеся». Бо ракети не можуть пошкодити вашої душі. Вони не можуть ані зачепити душу, ані поранити її, ані вбити. Адже душа ваша – безсмертна. Тому не бійтеся цієї ракети, а радше остерігайтеся, але не бійтеся. Бійтеся того, що може поранити, а навіть вбити вашу душу – гріха. Ми повинні боятися гріха. Гріх закриває перед нами ворота раю, відкриті Ісусом у день Воскресіння. Вбиває гріх, а не ракета.
Дорогі браття і сестри! Багато людей бояться ракети, але не гріха. І що з того, що ти поживеш на землі трохи довше, а потім підеш до пекла. Ми живемо в надії воскресіння до життя вічного у Царстві небеснім. Тому ми є людьми, які вірують у життя після смерті, яке Ісус, відкривши ворота раю і увійшовши туди, приготував для нас. Ми не повинні боятися ракет, а гріха. Маємо боятися образити того Бога, який нас безмежно любить. Маємо жити так, щоб наше життя було миле Богу. Щоб Він, споглядаючи на нас, показував своїм небесним ангелам кожного із нас і казав: «Оце моя добра дитина. Це вірна моя слугиня чи слуга. Це мій добрий священик. Благословлю його, благословлю його родину. Хай живуть на землі щасливо. А тут, у небі, дам їм щось надзвичайне». Ось цією мрією ми повинні завжди захоплюватися і докладати всіх зусиль, аби її реалізувати. А воскреслий Христос нас благословить, підтримає і допоможе у цьому.
о. Андрій Корчагін, настоятель парафії святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії Львівської Архиєпархії УГКЦ
Повязані записи
