Дорогі брати і сестри! У другу неділю Великого посту ми читаємо розповідь про те, як завдяки вірній любові, вірній дружбі чотирьох людей, Господь Бог оздоровляє розслабленого, прощаючи йому гріхи. Ці люди пожертвували свій час, принесли розслабленого, але так і не змогли дійти до Ісуса. Четверо друзів додумалися до того, щоби через дах опустити свого приятеля, і таким чином принести його до Ісуса Христа. Ісус, бачачи їхню віру, їхню любов, допомагає цьому паралітику.
Сьогодні тим паралітиком став український народ, який розіп’ятий своєю хворобою, який страждає. І, власне, цей народ, попри всі страждання, має вірних друзів, які несуть його до Ісуса, щоб Він зцілив його, підняв на ноги і дав нове, щасливе життя. Перший наш вірний і надійний друг, завдяки якому ми стоїмо у храмі, – це ЗСУ. Другий наш вірний друг – це союзники, які дають зброю, які допомагають фінансово. Третій наш вірний друг – це цілий світ людей доброї волі, які надають гуманітарну допомогу мільйонам українців, які страждають. Це люди, які діляться своїми помешканнями по всьому світу, які діляться коштами, які діляться куском хліба, які допомагають нашим біженцям. А тим четвертим вірним другом повинен бути кожен із нас, який зобов’язаний молитися за свій народ, за свою країну, за своє військо. На крилах молитви ми маємо нести наш біль, наші страждання, нашу потребу до милостивого і всемогутнього Бога. Сьогодні кожен із нас повинен зрозуміти одну велику правду, яка полягає в тому, що небо на нас розраховує. Кожен із нас повинен стати тим праведником, заради якого Господь вкоротить дні війни, і подасть мирне і благословенне життя нашим дітям, нашим внукам, нашим нащадкам.
Дорогі брати і сестри! Скажу вам щиро, що кожного року на день Незалежності України, я завжди із великим сумом споглядав на нашу парафію. Адже переважаюча більшість нашої парафії не вміла цінувати цей день. Коли ми запрошували приходити на подячну Літургію за Україну, то приходила горсточка людей, а більшість людей спали, відпочивали, їхали на шашлики або ж займалися якимось іншими справами. Вони, відповідно, не брали участі у подячній літургійній молитві. І таке продовжувалося щороку, адже ми не усвідомлювали вартості молитви за свій народ, за своє військо, за свою державу. Господь нас навчає, що молитва здатна змінювати долі цілих народів.
Вже минула третина Великого посту. Я хочу, щоб кожен із нас полинув у своє серце і щиро запитав: «А що я, як християнин, зробив для того, щоби Бог змилосердився над моїм народом?» Чи я протягом цього часу постив за Україну? Яким був мій піст? Чи моє душа відчула, що я ввійшов у море Чотиридесятниці? Чи почав я більше молитися? Ні. Адже на ці великопісні Богослужіннях приходять одні і ті ж люди, приходять щодня. А де в цей час знаходиться більшість нашої парафії? Заохочую більше молитися, особливо о дев’ятій годині вечора, щоб всі ми стали однією молитовною стіною і благали в Бога милосердя за свій край. Адже зараз наш народ несе хрест на Голгофу. Чи ми о дев’ятій годині відкладаємо всі свої справи, чи відкладаємо телефони, чи відкладаємо телебачення? Чи в сімейному колі ми стаємо на коліна, кладемо поклони і благаємо в Бога милосердя? Ми, які знаходимося в тилу, мусимо розуміти, що на кожному і кожній лежить дуже велика відповідальність, бо тил у воєнний час є надзвичайно важливим для передової.
Хвороба, яку мав цей паралізований чоловік, була наслідком його гріховного життя. Гріх був причиною того, що він був паралізований тілом. Так же само і ми маємо багато провин перед Господом. Ми повинні просити у Бога прощення за свої гріхи, за гріхи свого народу. Якщо ж всі ми у очах Отця небесного станемо праведними, то Господь змилосердиться над цілим народом. Тому відповідальність за долю народу, за переломний хід війни лежить на кожному і кожній з нас. Кожен із нас повинен долучатися до цієї швидкої перемоги.
о. Андрій Корчагін, настоятель парафії святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії Львівської Архиєпархії УГКЦ
Повязані записи
