Сьогодні переживаємо четверту неділю Великого посту. За два тижні свята Чотиридесятниця добіжить до свого завершення і наступить Страсний тиждень. Сьогодні свята Церква, як мудра мати, звертається до нас, своїх дітей. Церква звертається до тих, які ще не почали постити, які не почали більше молитися, які ще не притупили до Сповіді. Церква пригадує нам, що час посту – це час особливого наближення до Господа Бога. Період посту – це час для очищення та освячення. Період посту – це час, протягом якого я докладаю всіх зусиль, аби примиритися з вічним Богом, просячи у Нього прощення за свої гріхи. Період посту – це час застанови і переображення свого життя на краще.
Сьогодні, читаючи євангельську розповідь, ми дізнаємося про юнака, який страждав з дитинства. Ми не знаємо, чи він страждав через свої гріхи, чи через гріхи тата і мами, а чи можливо дідуся і бабусі. Адже Ісус вказує причину страждання, і чому злий дух мав доступ до цього юнака, до його тіла. А це трапилося через два гріхи, а саме через гріхи невірства перед Богом та розбещеності, тобто розпусти, нечистоти. Якщо відкриємо десять Заповідей Божих, то знаємо, що перша заповідь звучить так: «Нехай не буде в тебе інших богів, окрім Мене». Друга заповідь, яку Бог дає людині, говорить: «Не взивай намарно імені Господа, Бога твого». Сказано бо, що хто прикличе ім’я Господнє, той спасеться, адже ім’я Боже – святе. І третя заповідь каже: «Пам’ятай день святий святкувати». Якщо людина шанує перших три заповіді, тоді справді можна говорити, що вона шанує Господа Бога. Вона вірна Богу. Вона молиться до Нього. Ця людина молиться до Бога, тим самим зберігаючи святий день. Ця людина шанує Боже ім’я. Така людина не звертається до ворожок, не вірить в забобони. Диявол, як батько брехні, бажає душу християнську різними гачечками затягнути до себе. Дуже часто люди, коли побачили якийсь страшний сон, одразу же заходять в Інтернет, шукаючи інформацію про цей чи і інший сон. А що це означає? А це означає, що людина не довіряє Господу. Вірність чи невірність Богу ми виявляємо у своїх щоденних вчинках, у своїх словах, у своєму ставленні до Заповідей Божих. Це є наше рішення, наш вибір. Народна мудрість каже: «Як собі постелиш, так і виспишся». За все в житті потрібно платити ціну, за все потрібно нести відповідальність. Все буде мати наслідок у нашому житті, а чи, можливо, у житті наших дітей або ж внуків. Бог нікого не карає, а просто все має свій наслідок. Творець уклав закони природи, закони Всесвіту, а також закони людської долі. Від кожного і кожної із нас залежить дуже і дуже багато. І тому цей гріх невірства Богу – це гріх людини супроти самого Творця. Тому нещасною є людина, яка зневажає Господа Бога, яка легковажить Господнім днем, Господніми законами чи іменем святого Бога. Відтак, другий гріх, про який сьогодні говорить Ісус, – це розбещеність, розпуста, якої в тому часі було багато, але і сьогодні є не менше. Тому і тут все має свої наслідки. Тому цих два гріха, як бачимо, притягують злу силу до людини і людина, живучи на землі, починає мучитися. А що буде у вічності? Відтак Ісус говорить нам про лік від тих гріхів, Він говорить про засоби Божої опіки для цієї людини, про засоби охорони, якими Бог охороняє людину, – це молитва і піст.
Зверніть увагу! Коли ми з вами маємо мобільний телефон, то, яким би він не був, дешевим чи дорогим у ціні, для того, щоб він зміг «жити», потрібно дати йому «їсти». Тобто цьому телефону потрібна енергія, за яку ми платимо гроші. Підзарядившись, наш телефон продовжує «жити» і видає те, чого ми від нього очікуємо. Маючи автомобіль, ми так же само платимо гроші, щоб заправити його пальним. Щоби їхати, ми мусимо частину свого бюджету вкласти в бак, не залежно від того, який вид пального. Щоби матеріальне тіло жило, я теж маю його годувати: купляти їжу, готувати їжу, витрачаючи на неї і кошти, і час. Тобто, щоб тіло жило, ми також приносимо якусь жертву заради того, щоб його годувати. І навіть, не зважаючи на це, воно старіє, морщиться і вертається в землю. Немає нічого ціннішого у нашому житті, як наші безсмертні душі. Душа людини – це найбільший скарб. Моя душа – це моя особа, моє життя. Отож, ми вкладаємо в телефон, у автомобіль, в комфорт свого життя, в тому числі і в їжу. А для того, щоби душа жила, щоби вона була здоровою, не потрібно давати ані гривні, а тільки жертву духовну. А духовна жертва для душі є безкоштовною. Молитва – це корм для людської душі. Молитва не потребує жодних грошей, а тільки жертви часу і любові до Господа Бога. Той, хто вірить в Бога, той молиться. Хто не молиться, той в Бога не вірить. Це така проста аксіома.
І знову ж таки виникає запитання: як ми молимося? Скільки ми молимося? Як виглядає наша молитва? Кожен із нас повинен сам проаналізувати своє життя. Щоденні молитви і Вервиця – це той мінімум, який забезпечить нашій душі захист Господа Бога і Матері Божої. І на цей мінімум ми витратимо двадцять хвилин часу на добу. Погодьтеся, це дуже мало. Але це той мінімум, до якого ми мусимо себе заставити.
о. Андрій Корчагін, настоятель парафії святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії Львівської Архиєпархії УГКЦ
Повязані записи
