«Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я!», — такими словами Церква Христова оспівує і славить свято Входу Господнього до Єрусалиму. Сьогодні ми маємо задуматися над тим, чи є це свято святом радості? Адже, цими словами велика кількість людей з пальмовим віттям в руках зустрічала Христа, вихваляючи Його. А чи може все ж таки це день смутку? Бо пройде зовсім мало часу, і багато з тих, хто там був, вже будуть кричати інші слова: «Розіпни». Що відчував Христос? Радість за цих людей, чи все ж таки знав, що людська злоба і гріх візьмуть гору, і пальмове віття в їхніх руках замінять терновий вінок, цвяхи, спис… .
Про сенс сьогоднішнього свята роздумує в своїй проповіді військовий капелан Гарнізонного храму св. ап. Петра і Павла Львівської Архиєпархії УГКЦ о. Андрій Сіданич:
«В сьогоднішньому Євангелії ми бачимо, що Господь вчергове показує, що Він є з людьми, Він йде в Єрусалим, Він справді стає один серед людей. Звичайно, що люди, які зустрічали Христа – по-різному Його бачили. І ми, як християни, не до кінця можемо пізнати Бога, і багато тогочасних людей сприймали, і хотіли бачити Ісуса Христа лідером, Який мав би визволити їх з неволі.
Ми сьогодні чуємо історію про те, що ті люди, котрі зустрічали Христа, —хотіли бачити у Ньому лишень певного Царя. Але не усвідомлювали, що Господь Бог мав би бути Царем, в першу чергу їхнього серця, їхньої душі. Бо той є сильний, хто внутрішньо є сильний.
І ми, перебуваючи в той час перед Великоднем, усвідомлюємо вчергове, що маємо по-особливому відчувати, що кожен із нас християнин чи християнка маємо бути воїном Христовим. Маємо не боятися певних викликів, а вчергове відповідати Богові: «Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я!» (Ів. 12, 13).
Не один раз нам це є важко зробити, не один раз ми потрапляємо в страх, коли не можемо Богові сказати: «Так», чи можемо зранити Бога, так як зробили ті люди за тиждень, коли казали: «Розіпни Його». Не раз ми падаємо у гріх і зраджуємо Господа. Але Воскресіння Господнє, яке нас вчить, дає надію, що кожен із нас вчергове може бути воїном Христовим, добрим християнином, який приймає цей виклик і живе з радістю, не боячись робити кроки назустріч Богові, добра і любові.
Сьогодні бажаю кожному із нас, щоб ми були гідними християнами, щоб той час, який готує нас до Воскресіння Господнього, справді дав можливість нам у серці вчергове засвідчити, зупинитися, подякувати Богові і сказати: «Боже, я хочу бути з Тобою. Я справді іду за Тобою і стараюся завжди бути поруч».
Хай милосердний Господь у цей час, коли ми просимо благословення, огортає кожну нашу сім’ю, нашу родину, військовослужбовців, всіх хворих, немічних. Все більше і більше звертаймося до Бога, будьмо певні, що Він завжди є поруч і хоче, щоб ми вчергове єдналися, були разом».
Підготували Юліана Лавриш, Андрій Мандрика
Фото-із Фейсбук-сторінки о. Андрія Сіданича та мережі Інтернет
Повязані записи
