БАЧИТИ…
Дивитися крізь морок усіх можливих страхів і сумнівів і бачити день прийдешній. Він існує. Для тих лиш, правда, хто в нього вірить. Для інших – тільки втома невідворотної неминучості без найменшого простору для власної свободи. І жодним хмарам не згасити Сонця, що впевнено долає свій шлях небесним обширом. Воно ж таки світить навіть крізь темряву в очах, що втомлені брутальною тривіальністю особистого досвіду щільно зімкинули повіки. Майбутнє потребує мрій, а мрії – відваги. Понад усе – відваги бачити. Крізь темряву відчаїв і розпачу. Крізь сутінки болю й образ. Бачити світ теплий, серцем виглядати світ добрий, із його яскравими горизонтами, що пронизують зашмальцьовану маячнею буденність і тихим відблиском літа осідають на чиїхось усміхнених устах. Доки свобода людського серця знову не губиться в шалених ритмах сірих буднів і в автоматизованих алгоритмах спонтанних реакцій на виклики теперішньої миті.
Як мало ми встигаємо побачити!
Як багато ми побачити можемо!
Коли серце вільне…
Київ, 30.05.2021
Із фб-сторінки о. Андрія Зелінського
Повязані записи
