О. Андрій Зелінський: “Завжди можна знайти для себе місце на своєму фронті”

Цей священник Української греко-католицької церкви – незвичайний. Він дуже швидко відреагував на потреби українців під час українсько-російської війни у 2014 – він став першим військовим капеланом при штабі АТО. З того часу його поради і книги полюбилися не тільки українським військовим, але й цивільним українцям. У роздумах о. Андрія Зелінського часто можна почерпнути щось, що допомагає втримати рівновагу, перемкнутися на конструктив і почати перемагати. Неспокій, паніку, ворога, себе.

“Еспресо.Захід” вважає, що у ці дні, коли українці читають тривожні новини, нашій новинній стрічці бракувало саме його думок. Попросили в о. Андрія про час для нас і ділимось з вами.

1. Українські капелани сьогодні, як і завжди, готові стояти пліч-о-пліч із українським воїном. Аби прихилити для нього саме небо! Ми уже навчені восьмилітнім досвідом нашого служіння на передовій. Це наша природна функція – бути поруч! Найважливішим скарбом і найпотужнішою спромогою українського війська є людяність нашого захисника. Воїна не можна редукувати до інструменту реалізації державної політики у сфері безпеки та оборони. Воїн – людина! Це для “русского мира” притаманно забезпечувати перемоги мільйонами людських жертв, а нам слід розкривати глибокий потенціал кожного, щоб захистити людське життя на рідній українській землі. Я добре і давно знаю наших військових і наших капеланів. Це – прекрасні, віддані люди. Сьогодні найважливіше – ефективно згуртуватися навколо нашої спільної відповідальності за наше сьогодення й майбуття. Та й, зрештою, не лише наше. По праву можемо говорити про відповідальність перед цілим світом. Людська цивілізація дробиться й розсипається, коли хтось намагається облаштувати її насиллям. Ми інші. І, можливо, саме в цьому й історична місія українського народу – захищати людину, залишатись людьми. Попри будь-які хмари й туманності на північно-східному рубежі.

2. Ситуація, в якій ми з вами сьогодні опинилися, має допомогти нам розширити горизонти власної відповідальності. Сьогодні кожен громадянин України має відчути себе захисником наших прав і свобод, нашої можливості жити й розвиватися у вільному суспільстві, а не перетворитися на слухняних рабів чиїхось особистих інтересів і забаганок. Бо ми народ! А не гурт перехожих. І це – наша земля, наш дім. А значить – ми усі відповідальні за його стан. У наших військових сьогодні особлива роль. Але ми не можемо залишити їх на одинці із грізним викликом глобальній безпеці. У серці кожного громадянина нашої держави сьогодні має народитися справжній воїн – відважний і творчий, щирий і завзятий. Воїн – це особистість віддана перемозі. Йому не властивий безрух, він постійно народжується для нової місії у завжди мінливому контексті.

3. Кожен має знайти для себе правильний спосіб знову народитися, аби стати на захист дорогих і рідних своєму серцю. Україна – не абстракція, Україна – це ми! Тому так важливо у ці миті відчути поруч дружнє плече. Людське життя – глибока і прекрасна штука, воно не поміститься ціле в якусь ідеологію. Воно значно ширше й глибше. І ось настав наш час стати на захист нашого українського дивосвіту – чогось надзвичайно прекрасного і для кожного такого значимого. Існує безліч способів і шляхів. Завжди можна знайти для себе місце на сьогоднішньому фронті. Не можна залишатися осторонь! У наших хлопців на передовій чудовий настрій. І серйозні виклики! Але й наміри також дорослі. Давайте долучатися у розмаїття способів до захисту нашої спільної землі – простору свободи та гідності, справедливості та єдності, пам’яті та надії. Одним словом – самого життя.

4. Людям усіх епох властиво сприймати час свого життя як вийнятковий, сповнений якихось особливих викликів. Мусимо визнати: життя – суцільний рух, і єдиною константою у ньому залишається лише сама мінливість. Це – наш світ, наш час, іншого в нас не існує. Тому ми за нього відповідальні. Виклики мають робити нас сильнішими. І зроблять, якщо ми поставимося до них відповідально. Час викликів – можливість нарешті розкрити власний потенціал. Бути людиною – означає ставати собою. Постійно, за будь-яких обставин. Відповідальність, можливо, найважливіше з того, що ми сьогодні потребуємо. Не вдавана, імітована, а справжня відповідальність за наше майбуття, яке ми самі творимо.

5. Ознакою нашої людської справжньості є здатність відчувати біль: коли нам боляче – ми живі. Але біль – не причина для зупинки, а, здається, цілком навпаки – імпульс для руху вперед, туди, де більше не болить. От і сьогодні нам слід забезпечити колективну відповідальність за майбуття, позбавлене болю, за рух до нових обріїв, за Україну, про яку ми давно мріяли. Мир – не ідеологія, а особиста й спільна відповідальність. Тому понад усе нам сьогодні не можна потрапити в заручники до наших невизначеностей, непевностей, страхів. Сьогодні, як ніколи, кожен громадянин нашої прекрасної держави має докладати максимальних зусиль для особистого розвитку – фізичного, емоційного, інтелектуального, духовного. Саме так, на тлі кризи. Бо сьогодні не час гаснути. Аби раптом наші серця не охопила непроглядна темрява, маємо яскраво палахкотіти. Разом!

6. Злагоджена взаємодія – перше, у що цілиться противник, і останнє, що може впасти у суспільстві, яке захищається. Коли ми разом добре розуміємо, що саме слід зробити, коли мета чітка й достатньо волі в серці, щоб об’єднати власні зусилля задля нашого спільного добра, задля виживання. Єдність для нас історично була викликом. Сьогодні час здавати екзамен: перед брамою ворог. Зарадити такій халепі може лише наша злагоджена взаємодія. І навіть у “темні часи” давайте не втрачати з поля зору майбутнього. Воно існує, як існує стратегія президента сусідньої держави. Тільки давайте не плутати його стратегії з нашою реальністю: вона не сценарій, за яким нам жити (чи, швидше, помирати), а лише декларація їхніх намірів. Реальністю з цього сценарію стане те, що ми собі дозволимо. Тому важлива консолідація, тому нам сьогодні необхідна мережева спроможність злагодженої взаємодії. Тому маємо комунікувати надію, а не породжені страхами бліді образи майбутнього. Тому маємо сьогодні стати однією великою і дуже злагодженою командою під назвою “Україна”. Бо майбутнє, воно у наших руках. Сьогодні вартує не забути про особисту відповідальність. За Україну!

Фото: facebook Андрій Зелінський